ІV. Дні національної жалоби і протесту

“Хто ж тобі зготовив

цей кривавий час?

Хто ж так люто кинув

на поталу нас?

(П. Тичина)

 

 

ІV. ДНІ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЖАЛОБИ І ПРОТЕСТУ

 

“Діло”, 15 жовтня 1933 р.

“День національної жалоби і протесту.

Комунікат Українського Громадського Комітету рятунку України”:

“Український Громадський Комітет рятунку України у Львові подає до відома всього українського громадянства поза межами Совітського Союзу, що день 29. жовтня 1933 р. призначив днем національної жалоби і протесту з приводу голоду та інших жахливих подій на українських землях у Совітському Союзі.

Того дня в усіх церквах на українських землях у Польщі відбудуться за дозволом і згодою церковної влади Богослуження в наміренні українського народу, що проживає під комуністичною диктатурою, а крім того панахиди за померших наслідком політичного більшовицького гнету і голоду. В часі Богослужень будуть виголошені відповідні проповіді про лихоліття українців у Совітському Союзі.

Того самого дня після Богослуження мають відбутися сходини чи збори в усіх наших громадських установах по містах і селах, на яких будуть виголошені реферати і відчити про положення на Радянській Україні.

По більших містах, у яких досі ще не було протестаційних зборів ні віч, мають відбутися того дня прилюдні збори або віча, на яких треба всесторонньо обговорити комуністичну політику винищування українського народу.

На всіх зборах і вічах, як по містах, так і по селах треба ухвалювати резолюції з протестом проти більшовицького насильства та руйнування нашого народу.

Повітові комітети рятунку України, а де їх нема, то інші українські громадські установи спільними силами і заходами подбають про те, щоби день національної жалоби як по містах так і по селах випав якнайкраще.

День національної жалоби 29. жовтня має українське громадянство провести в пості, а по церквах, на зборах, на сходинах і на вічах складати добровільні датки на орґанізацію акції допомоги. Зібрані датки треба висилати до Земельного Банку Гіпотечного у Львові, вул. Словацького ч. 14 з допискою: Комітет рятунку України.

Після відбуття дня національної жалоби всі Повітові Комітети рятунку України, а де їх немає, то інші громадські установи, зберуть докладні дані про хід дня жалоби і вишлють їх до Українського Громадського Комітету рятунку України у Львові (вул. Підвалля ч. 7. III. пов.).

 

Львів, 12. жовтня 1933.

ЗА ДІЛОВИЙ КОМІТЕТ УКРАЇНСЬКОГО ГРОМАДСЬКОГО КОМІТЕТУ РЯТУНКУ УКРАЇНИ:

Василь Мудрий, голова, Д-р Іван Ґижа, секретар.

*     *     *

На днях вийде з друку книжочка В. Мудрого п. н. „Лихоліття України”, яка послужить підручником для референтів, що виголошуватимуть у день національної жалоби реферати про більшовицьку руїнницьку політику супроти українського народу.”

 

“Діло”, 20 жовтня 1933 р.

“Українське жіноцтво в день національної жалоби. Комунікат Союзу українок.”:

“Головний Виділ Союзу Українок у Львові взиває оцим усі свої Філії, Кружки та все зорґанізоване жіноцтво до якнайактивнішої участи в працях Українського Громадського Комітету для Рятунку України в звязку з проголошенням жалоби в дні 29. жовтня ц. р. В цьому дні задемонструє все українське жіноцтво масовим постом проти нечуваних насильств більшовицького окупанта над українським народом та подбає, щоби зібрати з цієї нагоди датки для переведення допомогової акції.

3а Головний Виділ Союзу Українок у Львові:

О. Шепарович, в. р.,                                                                                І. Лунева, в. р.,

заст. голови.                                                                                              секретарка.”

 

“Нова зоря”, 26 жовтня 1933 р.

“Пастирський лист в справі допомоги Великій Україні.

 

АНДРЕЙ ШЕПТИЦЬКИЙ

Божою Милістю і Благословенням Святого Апостольського Престолу Митрополит Галицький, Архіепіскоп Львівський, Епіскоп Камінця Подільського

 

ГРИГОРІЙ ХОМИШИН

Божою Милістю і Благословенням Святого Апостольського Престолу Епіскоп Станиславівський

 

ЙОСАФАТ КОЦИЛОВСЬКИЙ

Божою Милістю і Благословенням Святого Апостольського Престолу Епіскоп Перемиський, Самбірський і Сяніцький

 

ГРИГОРІЙ ЛАКОТА

Божою Милістю і Благословенням Святого Апостольського Престолу Епіскоп тит. Данійський, Помічник Перемиський

 

ІВАН ЛЯТИШЕВСЬКИЙ

Божою Милістю і Благословенням Святого Апостольського Престолу Епіскоп тит. Ададейський, Помічник Станиславівський

 

ІВАН БУЧКО

Божою Милістю і Благословенням Святого Апостольського Престолу Епіскоп тит. Кадоенський, Помічник Львівський

 

Всечесному Духовенству і Вірним Божий Мир і Архієрейське Благословення.

 

Протестуючи недавно проти злочинів большевицької влади на Придніпрянській Україні, а передусім проти злочинів поповнених на сільському населенню — Ми спільним письмом заохочували Вас до посту, жалоби, молитви, до добрих діл для випрошення з неба Божого милосердя для страждучих і умираючих з голоду наших братів.

Ціле українське громадянство нашого краю послухало Нашого зазиву і Комітет Ратунку України установив по порозумінню з Нами на 29 жовтня — день національної жалоби і протесту, звертаючися до духовенства з проханням торжественних Богослужень і відповідних проповідей на цей день.

Ідучи назустріч бажанню Комітету, відзиваємося знову сим спільним посланієм до вірних Нашої Церковної Провінції. Відзиваємося спільним посланієм до всіх, щоби всіх зєднати у любові для наших терплячих братів.

Йде про ратування нашого народу, мусимо бути злучені любовю до того народу Христовою любовю в одно. Ця любов розтягається далеко поза границі Нашої Церковної Провінції й обнимає всіх Українців і поза ними всіх терплячих, кривджених і вбогих. Вона обнимає і всіх незєдинених наших братів, що не мають великого щастя належати до вселюдної Церкви, до того Христом установленого, а по цілому світі розсіяного всесвітнього брацтва любови. Наша любов звертається з особлившим співчуттям і глибоким болем до тих, що там за кордонами терплять невиносимі муки і вмирають з голоду. На вид того, що там діється, дрож грози і співчуття переходить майже ціле людство. Але те загальне співчуття не ратує голодуючих. Людська поміч при найліпшій волі мало може супроти страшної руїни. Ми [є] .майже безсильними свідками нечуваних і небувалих подій.

Всеж таки з великою вдячністю мусимо на цьому місці згадати ті спочування нашій недолі зі сторони многих людей і народів, викликані Нашим першим письмом. З особлившою вдячністю вітаємо започатковану віденським Кардиналом Архіепископом Теодором Інніцером акцію для ратування України через створення у Відні інтернаціонального, міжконфесійного комітету.

А понад все віра кріпить Нас обітницею, що можемо упросити з неба Божого милосердя. Віра кріпить нас обітницею тріюмфу правди і справедливости.

Ми віримо й надіємося, що „Воскресне Бог і розсиплються вороги Його і втікатимуть від лиця Його. Як щезає дим так і щезнуть, як тає віск від вогню. Так погибнуть грішники від лиця Божого, а праведники звеселяться”.

Першим нашим письмом Ми взивали Вас взагалі до молитви, жалоби й покути, а сьогодні вертаємо до того самого та заряджуємо, щоби в неділю 29 жовтня — в день, коли обходимо празник Христового Царства — відбулися по всіх церквах торжественні богослуження, при яких буде відчитане се Наше письмо з відповідними поясненнями, притім додаємо ще усильну раду покутних діл, посту, сповіди й милостині.

Від травня відбуваються по парохіях торжества, при яких українська молодь прирікає Христові Цареві досмертну вірність. В надії, що та посвята Христові обійме усю нашу молодь — особлившим покликом звертаємося до неї. „Много може молитва праведного” — каже св. ап. Яков. Ми тим словом звертаємося до Тебе, Українська Католицька Молоде: много може молитва невинних і чистих сердець. Прирікаючи Христові-Цареві в день Його празника на ціле життя вірність і послух, памятай про тих, що конаючи в болях, не мають потіхи молитви, св. Тайн і христіянського похорону. Ви, невинні душі молодих, принимайте на себе хоч малу частину їх терпінь. Своєю покутою й молитвами сплатіть справедливости Божій за них. Такий закон Церкви — Христового тіла: як Христос муками і смертю заплатив за наші провини, так і ми одні за одних можемо терпіти, надолужувати, жертвувати своє життя та тим приспішувати кінцеву славну побіду Христа.

Благодать Господа Нашого Ісуса Христа і любов Бога Отця і причастя Святого Духа най буде зі всіми вами.

Дано у Львові, Станиславові й Перемишлі дня 17 жовтня Ювілейного року 1933.

 

АНДРЕЙ       ГРИГОРІЙ     ЙОСАФАТ              ІВАН                ІВАН                   ГРИГОРІЙ

Митрополит       Епіскоп                  Епіскоп                 Епп. пом. львів.        Епп. пом. стан.           Епп. пом. перем.”

 

“Діло”, 28 жовтня 1933 р.

“День жалоби і протесту.

Комунікат Українського Громадського Комітету Рятунку України.”:

“І. У справі церковних свят у день 29. жовтня ц. р.

Український Громадський Комітет Рятунку України у Львові закликає все українське Громадянство до масової участи в торжественних Богослуженнях, що відправляться по всіх церквах і до загального посту в дні 29. жовтня.

 

ІІ. У справі Товариських сходин членів наших установ.

У звязку з забороною прилюдних віч та зборів у день 29. жовтня ц. р. з приводу подій у Наддніпрянській Україні[1] Комітет просить керманичів усіх наших установ перестерігати при влаштовуванні товариських сходин своїх членів точно законних постанов. Зокрема на сходинах у дні 29. жовтня ц. р., присвячених розглядові положення наших братів над Дніпром, можуть брати участь виключно тільки члени даної установи, при чому президія обовязана мати в часі сходин під рукою книгу членів та спис присутніх на сходинах членів, щоби на випадок приходу представника влади мати змогу доказати, що це сходини виключно тільки членів Товариства.

Комітет звертає увагу, що участь у сходинах навіть одного нечлена моглаб спричинити дуже прикрі наслідки для Товариства, а навіть дати причину до розвязання Товариства.

Вкінці Комітет підкреслює, що сходини мусять мати поважний та гідний характер і не можуть займатися ніякою іншою темою тільки важким положенням наших братів на Наддніпрянській Україні

За Діловий Комітет:

В. Мудрий, голова.                                                Д-р Іван Ґижа, секретар.

 

“Нове село”, 29 жовтня 1933 р.[2]

“Православне духовенство також візьме участь в “Дні жалоби”:

“Український Громадський Комітет Рятунку України у Львові одержав з Канцелярії св. Синоду Православної Церкви в Польщі письмо з дати 12. X. 1933 р., ч. 9.670 такого змісту:

„З роспорядження Його Блаженства Владики Митрополита і у відповідь на лист Президії Комітету з дня 3. жовтня б. р., Канцелярія Св. Синоду цим має шану повідомити Вас, що Його Блаженство не вбачає перешкод до того, аби православна паства Св. Автокефальної Церкви в Польщі, де побажає, 29. жовтня б. р., помянула жертви голоду на радянській Україні, відправивши відповідні Богослуження в своїх церквах. Одночасно про це публікується”.

Підписав секретар С. Синоду Рощицький.

Одночасно з Канцелярії Св. Синоду вийшло відповідне розпорядження до Епархіяльних Архієріїв.”

 

“Діло”, 1 листопада 1933 р.

“День жалоби і протесту”:

“ВІДПРАВИ БОГОСЛУЖЕНЬ В УСІХ ЛЬВІВСЬКИХ ЦЕРКВАХ.

В неділю 29. жовтня ц. р. відправлялися в усіх львівських церквах торжественні богослуження на інтеніцію наших томлених голодом братів над Дніпром та панахиди за померших наслідком голоду.

У 10. год. ранку в архикатедральній церкві св. Юра відправив Архієрейську Службу Божу в асисті крилошан і духовенства Преосв. еп. Іван Бучко. Пастирський Лист усіх наших владик відчитав після св. Євангелії о. д-р Костельник. Вінже виголосив і відповідну проповідь про страхітливе положення наших братів над Дніпром. У часі Богослуження співав архикатедральний хор під дириґентурою п. Охримовича. В Богослуженні взяли участь представники Громадського Комітету Рятунку України і представники наших центральних установ. Церква св. Юра була переповнена вірними. А крім того величезні маси народу слухали Богослуження на дворі.

В усіх інших львівських церквах рівночасно відправились торжественні Богослуження, на яких відчитано Пастирський Лист і виголошено відповідні проповіди. Всюди були маси громадян на Богослуженні. Всі церкви були переповнені.

 

ВІДПРАВА У ПРАВОСЛАВНОМУ СОБОРІ В ЛУЦЬКУ.

У Луцьку відправив дня 29. жовтня торжественне Богослуження разом з панахидою за померших наслідком голоду Преосв. еп. Полікарп. У Богослуженні взяли участь великі маси народу. В часі відправи була виголошена і відповідна проповідь про голодові страхіття на Україні.

 

СВЯТОЧНІ ЗАСІДАННЯ ПО НАШИХ ЦЕНТРАЛЬНИХ УСТАНОВАХ У ЛЬВОВІ.

У день жалоби та протесту дня 29. жовтня відбулися по наших центральних установах після Богослужень у церквах святочні засідання, присвячені положенню на Україні.

 

СВЯТОЧНЕ ЗАСІДАННЯ УНДО.

Дня 29. жовтня в год. 1.30 відбулося святочне засідання президії та львівських членів ЦК УНДО, присвячене положенню на Україні. Засідання відкрив голова УНДО д-р Дм. Левицький, а короткий реферат виголосив ред. Василь Мудрий.

 

НАРОДНЯ ОРҐАНІЗАЦІЯ УКРАЇНЦІВ М. ЛЬВОВА В ДЕНЬ 29-ГО ЖОВТНЯ.

Народня Орґанізація Українців м. Львова зорґанізувала вечором 29-го жовтня в усіх дільницях Львова довірочні сходини своїх членів, на яких обговорювано теперішнє положення на Україні. Ці збори відбулися всюди гідно, святочно та в найбільшому порядку. Вони наглядно виявили велику справність та внутрішню здисциплінованість цієї масової орґанізації.

 

СВЯТОЧНІ СХОДИНИ ЛЬВІВСЬКОГО „ЛУГУ”.

У визначений Комітетом Рятунку України день протесту й жалоби 29. жовтня ц. р. відбув і „Луг” у Львові свої сходини. В означену годину зявилися на салі майже всі члени цього товариства, старшина і запрошені гості. Сходини відкрив промовою голова Освітньої Комісії „Лугу” А. Курдидик, змальовуючи коротко і ярко значіння жалібних сходин і дня протесту. Опісля відчитав тов. Панкевич статтю „Жах на Україні” та декілька листів з того боку Збруча, з яких віяло грізно траґедією наших братів знад Дніпра. Після однохвилинної мовчанки в честь тих, що згинули з рук більшовиків, Луговий хор а з ним усі приявні відспівали грімко ,,Ви жертвою в бою”, а тоді один з очевидців-втікачів виголосив реферат про те, як прийшло до голоду на Україні.

 

ДЕНЬ ЖАЛОБИ І ПРОТЕСТУ У ЧОРТКОВІ.

Чортків, 29. X. 1933.

По думці відозви Головного Комітету відбулися нинішнього дня протестаційні обходи у м. Чорткові. В 10 годині відправилося у міській церкві торжественне Богослуження разом із проповідю і відчитанням пастирського листа гр. кат. Епископату, а по Богослуженню відправлено за душі погибших голодовою смертю панахиду. Пополудні відбулися того дня протестаційні збори в домівці Народнього Дому, де після реферату сенатора д-ра Горбачевського приняли приявні відповідні резолюції. В тім самім часі відбулися протестаційні збори на передмістю Синякова, де виголосив реферат адвокат д-р Росляк, а приявні приняли такі самі резолюції, як у Народнім Домі. Майже у всіх селах повіту відбулися подібні обходи, одначе в даний момент не наспіли ще звідомлення.

 

ТЕАТР ІМ. ТОБИЛЕВИЧА В ДЕНЬ 29-ГО ЖОВТНЯ.

Український Театр ім. Тобилевича пробував у день 29-го жовтня в Ходорові і там влаштував у день національної жалоби та протесту з приводу подій на Україні вечором окрему виставу, в якій взяло масову участь українське громадянство Ходорова і Ходорівщини.”

 

“Нова зоря”, 2 листопада І933 р.

“День жалоби і протесту”:

“День жалоби і протесту відбувся у Львові спокійно. У всіх львівських церквах відбулися торжественні Богослуження при дуже великій участи вірних. - Відчитано Пастирський Лист наших гр.-катол. Владик і виголошено відповідні проповіди. Вечером 29. жовтня відбулися у всіх львівських установах жалібні сходини.”

 

“Нова зоря”, 30 листопада 1933 р.

У Хвилі Народнього Горя.:

“Пастирське слово до всіх вірних нашої

дієцезїї в справі погибаючих братів на

Великій Україні.

ДОРОГІ В ХРИСТІ!

Вам усім без сумніву відомо, що Велика Україна переживає вже кільканацять літ страшне лихоліття під тиранською владою безбожних комуністів. Московські наїздники, що багнетами насадили свою диктатуру на нашій землі, вже цілий ряд літ винищують наш нарід морально безбожництвом, матеріяльно пятилітками — й усею комуністичною господаркою. — Перед трома роками Голова Христової Церкви, Святіший Отець Папа Пій XI., протестував рішучо проти всього, що в большевизмі противне христіянству, Богу та людській природі, перестерігаючи перед страшними наслідками несправедливости, обману, безбожництва й усіх убийчих большевицьких плянів. — Від того часу положення народів під большевицькою тиранією стало без порівнання гіршим. — Світ переповнений жахливими вістями про страхіття неволі-недолі, головно в Україні, поневоленій большевицькою владою. — Московські комуністи нищать найкращих синів українського народу розстрілами, мучать тюрмами і засланнями і масово виголоджують все населення України. — Листи наших братів, які приходять з Великої України до свояків і знакомих, словами розпуки росказують про страшну і болючу правду конання українського народу. — Численні втікачі з большевицької неволі оповідають нечувані досі річи про жахливе народнє горе, про голод і людоїдство в найбогатшій колись країні Европи. — З усіх тих листів і оповідань, чується один розпучливий крик: „Ратуйте, бо загибаємо від насильства і голоду”.

Цей жахом проймаючий крик погибаючих від большевицької тиранії людей, почула наша Мати св. Католицька Церква і в Галичині вдарила у великий дзвін на трівогу. Всі наші найдостойніші Владики в Галичині виступили однодушно в обороні українського народу, винищуваного безпощадно демонськими большевиками.

Перед судом Всевишнього Бога вони обвинувачують гнобителів. Перед цілим світом протестують проти переслідування малих, убогих, слабих і невинних. Всіх вірних завзивають помагати погибаючим молитвами, постами, жертвами, всенародньою жалобою і всіми можливими добрими ділами, офіруваними Богу в намірі переслідуваних наших братів.

А всіх христіян цілого світа, всіх віруючих в Бога, зокрема всіх робітників і селян, а головно всіх наших земляків просять прилучитися до цього протесту і смутку та обявити його цілому світови.

І ми зі свого боку прилучуємося до цього великого протесту наших Достойних Братів Епископів у старім краю, та рівночасно закликаємо всіх вас, дорогі в Христі Брати і Сестри, як вірних нашої канадійської Дієцезії, щоби ви своїми благаннями і жертвами випрошували в Бога нашим Братям на Великій Україні, погибаючим у большевицькім царстві сатани, скорий ратунок, полекшу та відвернення страшного горя. Благаймо Всемогучого, щоби скоротилися дні народньої скорби і наші брати з Великої України могли чимскорше помолитися Богу на волі, під своєю рідною, українською владою, яка на місце большевицької безбожности і недолі неслаби всім горожанам української держави ліпшу долю і святу Христову правду.

Зокрема поручаемо всім вірним священикам Нашої Дієцезії, щоби по всіх парохіях і церквах старалися уладити в намірі терплячих братів окремі Богослуження з відповідними проповідями й участю вірних у св. Причастю в їх намірі.

А Наймилосердніший Небесний Отець почувши нашу сердечну молитву, змилосердиться над нашим нещасним народом і скоротить дні народнього горя, як се обіцяв Сам словами св. псальмопівця: „Воззовет ко мні, і услишу єго, с ним єсьм в скорби і ізму єго і прославлю єго”.

Вінніпеґ, Ман., 13, вересня 1933.

ВАСИЛІЙ

Епископ Українців Католиків Канади”

(Його дієцезія рівна величиною Европі.)”

 

“Діло”, 18 грудня 1933 р.

“В неділю 24, грудня ц. р. американський день милосердя та помочі для голодуючих на Великій Україні”:

“З приводу голоду на Вел. Україні видав греко-католицький епископ Константин Богачевський зарядження до своїх священиків у своїй епархії, а також і до всіх вірних, щоб вони присвятили неділю 24. грудня ц. р. на молитву та збірку в користь голодуючих наших братів на Великій Україні, що є під більшовицькою владою. Священики мають у цей день відправити відповідні молебні та виголосити проповіди і перевести збірки у своїх парохіях. Збірки мають бути вислані до канцелярії Еп. Ординаріяту у Філядельфії.”

 

“За Україну”, 1 листопада 1933 р.[3]

“Рятункова акція для Великої України.“:

“І. Комітети рятунку України

...

На українських землях в Польщі. Рятунку України у Львові.*

Ще перед самогубством Скрипника, дня 24. червня, Центральний Комітет УНДО застановлявся над справою положення на Рад. Україні і в окремому комунікаті натаврував “грабіжницьку, обраховану на фізичне й моральне винищування українського народу політику комуністів на Україні”, закликуючи українське громадянство по цей бік ризької границі, “протиставиться місцевим аґентурам московського комунізму, який є найзавзятішим ворогом самого існування української нації”.

З почину Української Парляментарної Репрезентації (посли УНДО) відбулася дня 16. липня вступна нарада представників львівських центральних установ і орґанізацій у справі відносин на Вел. Україні. На цій нараді рішено утворити громадський комітет із представників усіх центральних, наукових, культурних, професійних, економічних і т.п. товариств та орґанізацій. Вибрано окрему комісію, яка мала приготовити цю справу. Після закінчення праці комісії скликала президія Парляментарної Репрезентації другу нараду на день 25. липня ц. р. В цій нараді взяло участь 48 представників, що заступали 44 львівські установи, в тім і товариства еміґрантів із Великої України.

На основі реферату ред. В. Мудрого, що представив висліди праці підготовчої комісії, нарада прийняла такі постанови: 1. Почати негайно працю в обороні загроженого існування широких мас українського населення на Вел. Україні. 2. Уконституоватися в Загальний Громадський Комітет допомоги Україні (пізніше назву змінено на “Український Громадський Комітет Рятунку України”). 3. Вибрати Діловий Комітет для негайного започаткування праці.

Головою ширшого Громадського Комітету вибрано д-ра Дмитра Левицького, заступниками голови д-ра Ан. Горбачевського, о. прал. Л. Куницького, М. Корчинського, д-ра Ів. Раковського, секретарями З. Пеленського і д-ра Івана Ґижу. До Ділового Ком. ввійшли (тут беремо на увагу й пізніші зміни): Вас. Мудрий - голова, Мілєна Рудницька й В. Дорошенко - заступники голови, секретарями є секретарі ширшого комітету З. Пеленський і д-р Ів. Ґижа, В. Кузьмович, В. Целевич, А. Жук, о. Ю. Дзерович, о. д-р Ів. Лаба, дир. Радловський - члени.

Діловий Комітет дістав право кооптації нових членів, коли буде цього потреба. Адреса Комітету: Львів, Підвалє 7/ІІІ

Першим актом діяльности Ділового Комітету було опрацювання й прийняття відозви до українського народу дня 25 липня 1933, котра появилася в часописах майже з місячним опізненням з причини вакаційного часу. Під відозвою підписи заступників 35 львівських товариств і орґанізацій.

Зважаючи себе за центральну орґанізацію для справ Вел. України, львівський комітет оголосив в пресі комунікат під датою 30 серпня з зазивом до українців у цілому світі станути до спільної протестаційної й допомогової акції з приводу червоного терору й голоду на Україні...

Окремим комунікатом з тої самої дати закликав Діловий Комітет суспільність у краю до основування повітових комітетів рятунку України для переведення одноцілої й масової протестаційної акції в цілому краю…

Комунікатом із дня 7. вересня Діловий Комітет звернувся до громадянства з зазивом збирати й надсилати до Комітету листи з Великої України з описами тяжкого положення тамошнього населення, голоду, тощо. Ці листи потрібні Комітетові в його заходах у справі голоду на Україні перед міжнародніми гуманітарними орґанізаціями. Листи мають бути віродостойні, тому треба їх надсилати з копертами. Комітет ручить за тайну листів і назвиськ надавців та адресатів і, використавши їх, може на бажання звернути їх власникам. На збирання цих листів повітові місцеві комітети повинні звернути особливу увагу.

Одночасно Діловий Комітет і гром. повітові та місцеві комітети, як теж поодинокі громадяни, в місцевостях, де є свіжі збігці з Вел. України, мають постаратися, щоби ті збігці, коли вони добре грамотні, самі давали письменні описи сучасного положення на Великій Україні, а від неграмотних списувати їх дослівні зізнання й надсилати до львівського Комітету. Ці описи й зізнання мусять бути завірені щонайменше двома свідками...

В середині вересня заступниця голови Комітету п. Мілєна Рудницька й секретар Комітету п. Зиновій Пеленський виїхали за кордон, щоб вияснити можливість орґанізації помочі голодуючому українському населенню в СССР з боку міжнародніх і чужинецьких гуманітарних орґанізацій та зв’язатися тісніше з українськими комітетами допомоги голодуючим у таких центрах, як Прага, тощо. Взяли вони м. ін. участь у черговому конґресі національних меншин в Берні, що відбувся в днях 16-17 вересня, й перевели там резолюцію в справі голоду на Україні; побували в Женеві й причинилися до того, що Ліґа Націй застановлялася над справою голоду на Україні та передала цю справу міжнародньому Червоному Хресту.[4]

Проробивши вище описану орґанізаційну й інформаційну роботу в краю та звязавшись з закордонними орґанізаціями, львівський Комітет визначив всенародній виступ на день 29. жовтня й оголосив такий комунікат з 12. жовтня 1933:

“Український Громадський Комітет рятунку України у Львові подає до відома всього українського громадянства поза межами Совітського Союзу, що день 29. листопада 1933 р. призначив днем національної жалоби й протесту з приводу голоду та інших жахливих подій на українських землях у Совітському Союзі.[5]

Того дня у всіх церквах на українських землях у Польщі відбудуться за дозволом і згодою церковної влади Богослужіння в наміренні українського народу, що проживає під комуністичною диктатурою, а крім того панахиди за померлих наслідком політичного большевицького гнету й голоду. В часі Богослужінь будуть виголошені відповідні проповіді про лихоліття українців у совітському Союзі.

Того самого дня після Богослужіння мають відбутися сходини чи збори в усіх наших громадських установах по містах і селах, на яких будуть виголошені реферати й відчити про положення на Радянській Україні.

По більших містах, у яких досі ще не було протестаційних зборів чи віч, мають відбутися того дня прилюдні збори або віча, на яких треба всесторонньо обговорити комуністичну політику винищування українського народу.

На всіх зборах і вічах, як по містах, так і по селах, треба ухвалювати резолюції з протестом проти большевицького насильства та руйнування нашого народу…

День національної жалоби 29. жовтня має українське громадянство провести в пості, а по церквах, на зборах, на сходинах і на вічах складати добровільні датки на орґанізацію акції допомоги…

Щоб дати матеріял для промов та рефератів на вічах і зборах Комітет видав брошуру В. Мудрого, п.н. “Лихоліття України”.

 

Повітові комітети рятунку України.

Переведенням дня жалоби, а в дальшому розвитку ратункової акції й інших масових кампаній, мають занятися повітові Комітети, а де їх ще нема - інші громадські орґанізації.

Досі існують повітові комітети в таких містах: Бережани, Бібрка, Болехів, Володимир Волинський, Городенка, Добромиль, Жовква, Збараж, Калуш, Львів-місто, Луцьк, Перемишль, Підгайці, Рівне, Самбір, Снятин, Сокаль, Стрий, Тернопіль, Городок яг., Бучач, Кути, Рава руська, Рогатин, Станіславів, Сянік, Теребовля, Турка, Чортків - разом 29...

 

Виступ греко-католицького Епископату.

У зв’язку з орґанізацією у Львові Громадського Комітету Ратунку України і його діяльністю, галицький греко-католицький Єпископат[6] видав збірне посланіє до вірних у справі подій на Вел. Україні з дати 24. липня, днем швидче, ніж ухвалена була відозва Громадського Комітету.

Виступ Єпископату є акцією паралельною до акції Громадського Комітету. Знайшов він широкий відгомін за кордоном: преса подала його в цілості або бодай згадала, а кардинал Інніцер у Відні звернувся до культурного світу, передовсім до міжнароднього Червоного Хреста, щоб зорґанізував допомогову акцію для голодних України, а в Відні сам став на чолі цієї акції та заповів утворення тут комітету допомоги з представників ріжних конфесій.

В звязку з днем жалоби гр-кат. Єпископат видав нове посланіє до вірних церкви.

Гієрархія православної церкви в Польщі також не лишилась в сторні від цієї акції. Канцелярія св. Синоду повідомила Комітет, що Митрополит Діонісій не вбачає перешкод до того, щоб православна церква дня 29. жовтня помянула жертви голоду на рад. Україні, відправивши відповідні Богослужіння в своїх церквах.

 

Спільний комітет УСРП і УСДП у Львові.

Три дні перед нарадою представників львівських товариств і орґанізацій, на якій було порішене утворення Загального Громадського Комітету Допомоги Україні, а саме 13. липня відбулася спільна конференція представництв Української соціялістично-радикальної партії й Української соціяль-демократичної партії...

… Спільний Комітет УСРП і УСДП ухвалив видати до всіх партійних орґанізацій і прихильників такі доручення:

“… Як ударний день для сконцентрованого протесту рішено означити день 5. листопада ц.р. У цей день, що попереджає 16-літню річницю большевицького перевороту (6. і 7. ХІ.1917), мають усі орґанізації відбути в тій справі ще раз сходини, наради, конференції й віча. На всіх тих здвигах треба на символічний знак протесту й спочуття з жертвами большевицького насильства призначити три хвилини мовчанки, в яких українські працюючі люди мають подумати над дальшою оборонною акцією своєї землі і волі.”

... Отже соціялістичні партії повели акцію самостійно. До Загального Громадського Комітету у Львові вони не належать. Хоч Комітет цей складено не за принципом партійного представництва, проте були проби притягати до участи в нім і соціялістичні партії, але ці заходи не увінчалися успіхом. Причиною - старі міжпартійні непорозуміння, а також деякі тактичні промахи ініціяторів Громадського Комітету при його творенні.

Знову внутрішні непорозуміння в лоні УНДО довели до відособлення в протестаційній акції так зв. групи “Нового Часу”, хоч моглаб знайтися форма представництва цієї групи в Громадському Комітеті, напр. через кооптацію.

Самостійно провадить протестаційну акцію також Українська селянська партія (часоп.“Нове Село”).

Треба одначе зауважити, що на деяких протестаційних вічах, які досі відбулися в Галичині, радикали й новочасівці виступали разом із ундівцями.

 

Орґанізації українських еміґрантів із Наддніпрянщини у Львові.

Живу участь у рятунковій акції взяли львівські орґанізації україн. еміґрантів із Наддніпрянщини. Зокрема львівська філія Українського Центрального Комітету (еміґраційного) ще 22 червня 1933 обговорювала на своєму засіданні справу голоду на Україні й віднеслася до Управи УЦК у Варшаві з обширним письмом у цій справі, з дати 10. липня 1933, в якому пропонувала ряд заходів для орґанізації допомоги голодуючій Україні.

Колиж Українська Парляментарна Репрезентація (УНДО) виступила з ініціятивою покликання до життя у Львові спеціяльного комітету допомоги Україні, львівські еміґрантські орґанізації, а саме: Товариство Допомоги Еміґрантам з Вел. України, Філія УЦК й Філія Союза Українок-еміґранток - взяли участь в орґанізації цього комітету і заступлені як у ширшому, так і в діловому Комітеті Рятунку України.

Як еміґрантські орґанізації дивляться на завдання Комітету, це видно з “заяви”, яку зложив їх представник на першому засіданні Ділового Комітету дня 28. липня 1933.

В заяві висловлюється побажання, щоби в Комітеті були заступлені по змозі всі українські суспільні чинники західних українських земель, аби діяльність Комітету мала всенародний характер, а виступи в справах Великої України поодиноких орґанізацій і установ були скоординовані й підпорядковані витичним лініям і плянові практичної праці Комітету...

 

Комітет допомоги голодній Україні у Варшаві.

Засновано в середині вересня з представників наддніпрянських, еміґрантських орґанізацій. Головою Комітету є д-р Левко Чикаленко...

 

Допомоговий комітет Великої України в Чернівцях.

Засновано дня 7. серпня на нараді голов усіх українських орґанізацій на Буковині.

До “Допомогового Комітету” увійшли: д-р В. Залозецький, д-р А. Кирилів, А. Завада, М. Атаманюк, В. Якубович, А. Гриник, д-р Л. Когут і Ю. Сербинюк...

 

Громадсько-допомоговий комітет української еміґрації в Румунії. В Букарешті.

Справами акції з приводу голоду на Україні серед наддніпрянської еміґрації в Румунії займається Громадсько-Допомоговий Комітет в Букарешті головою якого є д-р В. Трепке, секретарем Дмитро Геродот...

 

Чехословаччина. Комітет допомоги голодуючим на Україні. В Празі.

На празькому терені першим забрав голос з справі голоду на Вел. Україні “Союз українських журналістів і письменників”, випустивши в червні ц.р. відозву “До культурного світу”, але ніякої допомогової діяльности не виявив.

Дня 18. липня 1933, з ініціятиви Українського Жіночого Союзу в ЧСР, у Празі заснувався комітет допомоги голодуючим на Україні, до якого входять 31 орґанізацій й установ українських еміґрантів у ЧСР. Головою комітету вибрано О. Бочковського, секретарем М. Феденкову...

Голова О. Бочковський оголосив у пресі отвертий лист до колишнього французького міністра Еріо, закидаючи йому, що легкодушно пішов на большевицьку вудку й, побувавши на Україні, розхвалював тамошні відносини…

 

Бельґія. Европейське об’єднання українських орґанізацій на чужині в Брюсселі.

Є це орґанізація крайніх націоналістичних елєментів на еміґрації; випустила вона 6. липня ц. р. відозву “До народів, яких уряди підписали конвенцію з совітами 3. лютого 1933”, підписану за Ґенеральний Секретаріят Обєднання М. Грабиною. Відозва ця має чисто політичний характер і про голод згадує тільки між іншим.

Заходами “Обєднання” засновано в Брюсселі Український Червоний Хрест для допомогової акції голодним України. Адреса У.Ч.Х.: Bruxelles, 13 rue Kindermons.

Про дальшу свою діяльність в справі голоду на Україні Ґенеральний Секретаріят Обєднання подав до преси такі інформації:

Ґенеральний Секретаріят виготовив і розіслав урядам европейських держав, як також іншим европейським чинникам меморіял у справі голоду на східно-українських землях. В ньому вказує на ті політичні й економічні причини, які довели до виголоджування українського народу, на конечність натиску з боку світових чинників на совітський уряд, щоби він покинув свої нелюдські вчинки й згодився на вїзд ріжних гуманітарних установ на Україну. Всі держави повинні узалежнити свої взаємини з Совітами від виповнення вищезгаданих умов, а рівночасно повинні вони припинити торговлю харчовими продуктами з Совітами, щоби цим чином унеможливити Совітам вивіз збіжжя.[7] Ґен. Секр. вислав письма до Союзу Народів і до Міжнар. Черв. Хреста. В них вказує на конечність рятункової акції й пропонує, щоби ці міжнародні установи дали почин до орґанізації міжнародньої допомоги голодуючій Україні. Ґен. Секр. навязав зносини з Бельґійським Червоним Хрестом. Представник Б.Ч.Х. поставився позитивно до тої акції. Далі Ґен. Секр. навязав взаємини з Міжнародньою Унією Допомоги, яка складається з урядових представників кількох країв і співпрацює з Комітетом Нансена.

В звязку з поворотом Ерріо та його невірною заявою про відносини на Вел. Україні, Ґен. Секр. вислав отвертий лист до французької преси зі спростованням невірних статтей.

Крім цього Ґен. Секр. переклав на французьку мову низку листів з Вел. України, друкованих в українській пресі і розіслав їх по чужих краях та задумує видати окрему книжку про голод на Україні.

 

Комітет допомоги голодуючим Великої України й Кубані в Бельґії.

Незалежно від Обєднання в Брюсселі існує Комітет Допомоги голодуючим Вел. України й Кубані в Бельґії.

Засновано його в Брюселі дня 15. серпня 1933 на нараді представників українських орґанізацій у Бельґії. Головою комітету є інж. Ю. Яковлів, заступником голови Я. Олексюк, секретарем І. Косець. Комітет випустив апель до бельґійців та бельґійських гуманістичних установ п. н. “SOS поневоленої вмираючої України”, прохаючи допомоги.

Як наслідок цього апелю, що був надрукований у газетах десятка головних міст Бельґії, в пресі появилися більші статті бельґійських авторів, де висловлюється співчуття страждаючій Україні та закликається суспільність світу до міжнародньої допомоги нашій батьківщині. Жертви від окремих бельґійців вже вплинули. Комітет звернувся з письмом до кардинала Ван Руї, в якому просить підняти допомогову акцію та вжити своїх впливів для створення бельґійського комітету допомоги Україні. Комітет випускає комунікати про голод на Україні для преси, для дипльоматичного корпусу, для членів парляменту й сенату, тощо. Крім того Комітет випустив для преси й впливових громадських кол більший документ п. н., “Ґенеза голоду на Україні на підставі зізнань втікачів із України та листів від тих, що не могли втекти”...

 

Австрія.

Як згадано вище, у Відні заініціював утворення міжконфесійного і понаднаціонального комітету помочі голодуючим в Рад. Союзі кардинал Інніцер...

… Реферат про голодову акцію мав секретар конґр. Нац. Меншостей д-р Амменде, котрий прийняв на себе ділове ведення справ цього комітету враз із заступником голови австрійського Червоного Хреста Мітльнерером…

 

Німеччина. Український громадський комітет рятунку України в Берліні.

повстав з початком жовтня за почином “Української Громади” в Берліні, виділ якої спершу у вересні сам сповняв функції Комітету. Комітет стоїть під проводом голови “Українські Громади” о. д-ра Петра Вергуна і складається із 9 членів, що заступають усі українські гуртки у Берліні. Комітет почав пропагандивну й збіркову діяльність у Берліні і на провінції...

Тут же в Берліні існує інший Комітет допомоги голодуючим на Україні. Заснований 22. вересня 1933 під головством п. Єлисавети Скоропадської, до якого входять також німці...

 

Югославія

Т-во “Просвіта” в Загребі рішило взяти на себе “збіркову й протестаційцу акцію на користь голодуючих українців під чоботом Москви на терені Югославії”...

 

Франція Головна еміґраційна Рада в Парижі.

Ґенеральний Секретаріят Головної Еміґраційної Ради у Франції (наддніпрянська еміґрація - Ред.) видав у липні коротенький заклик до міжнародніх доброчинних орґанізацій у справі допомоги голодуючій Україні. На цей заклик відгукнулися деякі міжнародні установи та окремі особи, що обіцяли занятися порушеною справою, зокрема “Французьке Товариство Українознавства” в Парижі. На засіданні економічної секції цього товариства піднесено думку утворення окремого комітету, тимчасовим головою якого обрано п. Токаржевського-Карашевича. Пізніше головство в комітеті обняв п. Василь Вишиваний (Вільгельм Габсбург). Ближчих відомостей про цей комітет на жаль не маємо.

Головна Рада поробила заходи в справі голоду на Україні перед міжнародніми установами в Женеві. Вони визнали, що голод на Україні існує, але з огляду на поведінку совітської влади, яка рішуче заперечує існування голоду, не можуть покищо розпочати жадної ширшої акції, а запомогу можуть орґанізувати тільки в індивідуальному масштабі.[8]

Президія Головної Ради на засіданні 18. вересня рішила звернутися з апелем у справі голоду до Ліґи Націй.

Звязане з Головною Радою пресове бюро в Парикі видає бюлєтені про положення на Україні для французької преси.

Про заходи в справі голоду еміґраційного уряду УНР згадується в окремій статті.

 

Канада. Союз українських самостійників в Вінніпеґу.

В Канаді зголосив свою участь у допомоговій і протестаційній акції Союз українських самостійників у Вінніпеґу. Союз уже минулого року пробував зорґанізувати поміч голодуючим на Україні, звернувся був у цій справі до міжнароднього Червоного Хреста, а той до большевицького Червоного Хреста, від котрого дістав відповідь, що ніякого голоду на Україні нема...[9]

Головою Комітету є Мирон Стечишин, секретарем В. Батицький...

 

Сполучені держави Америки. Обєднання українських орґанізацій в Америці в Нью-Йорку.

В Америці рятункову акцію для В. України взяло на себе Обєднання українських орґанізацій в Америці й видало поклик до українського населення в Америці п.н. “Рятуймо Україну від голодової смерти” за підписами: О. Ревюка (голова), М. Мудрашка (заст. голови), д-ра Л. Мишуги (секр.), Вол. Кедровського й М.Данильченка.

 

Українські пресові бюра в Женеві й Льондоні.

Велику службу роблять українські пресові бюра в Женеві й Льондоні, інформуючи чужий світ про становище на Україні, а українську суспільність на західних землях про той відгомін, який знаходять події на Україні в закордонній пресі.

Українське пресове бюро в Льондоні розвинуло поважну акцію серед анґлійського громадянства, щоб спонукати його до активної помочі голодуючій Україні.

В часі побуту в Льондоні сенатора Залозецького й посла Сербенюка з Буковини, за посередництвом Бюра зустріли вони визначних анґлійських парляментаристів, та представників анґлійських гуманітарних установ. Анґлійські чинники поставилися з великою прихильністю до допомогової акції Україні. Усталено основи для заснування спільного комітету важніших гуманітарних орґанізацій, який випрацює плян допомогової акції в Льондоні й переведення його в життя.

 

Як Черновецький Комітет на Буковині, так і еміґрантські комітети в чужих краях визнають Львівський Комітет Рятунку України за свою централю та підпорядковуються йому в загальних справах допомогової й протестаційної акції. З Львівським Комітетом стоїть у тісних зносинах у цих справах також Головна Еміґраційна Рада в Парижі та пресові бюра в Женеві й Льондоні...

 

ІІ. Дотеперішня протестаційна акція.

Перші протести.

Першим був протест села Боршева, перемишлянського пов. В неділю 30. липня парох відчитав по Службі Божій у церкві відозву Єпископату та виголосив проповідь, в якій зясував становище на Вел. Україні. На другий день, 1. серпня скликав парох виділи всіх місцевих установ на протестаційну анкету, на якій, по вислуханню реферату про відносини на В. Україні, ухвалено протест...

Протест підписали Виділи Т-ва: Читальня “Просвіта”, “Сільський Господар”, “Сокіл”, кооператива “Згода” і “Союз Українок”…

Другим виступив Угнів (пов. Рава Руська). Дня 3. серпня відбулася тут довірочна нарада в присутності 126 осіб, під проводом о. О. Трешневського, на якій посол Кохан мав реферат про події на Вел. Україні, по чім присутні ухвалили резолюцію…

 

Розвиток протестаційної акції.

Форма перших нарад, анкет і віч та зміст ухвалених на них резолюцій послужили прикладом для виступів у інших місцевостях, без невільничого, одначе, наслідування. Кожна місцевість вносила до виступу щось своє, залежно від того, де збори чи віча відбувалися, хто їх уряджував, хто промовляв на них і т.п.

Сам розвиток дотеперішньої протестаційної акції щодо часу й територіального поширення був такий.

В часі від 1/8 до 20/10 занотовано на підставі газетних звісток 69 віч, зборів, анкет, у 67 місцевостях, із того на серпень припадає 41 (найбільше на день 13/8 - 10 і день 20/8 – 9), на вересень 11 і на жовтень 12; нема відомостей про дату в 5 випадках.

Щодо територіяльного поширення протестаційної акції, то з усіх 62 місцевостей, де відбулися віча, збори та анкети, припадає на воєвідства:

львівське                                              31

станиславівське                                24

тернопільське                                     8

волинське                                              5

разом                                                67[10]

З поодиноких повітів найбільше віч, анкет і зборів відбуто в повітах: Коломия (6), Стрий-Сколє (5 у 4 місцевостях), Львів (5), Дрогобич (5).

Що до територіяльного характеру віч, анкет і зборів, то можна їх поділити та такі групи:

повітові                                            15

міські                                                    1

районові                                            10

сільські                                               43

З районових анкет-зборів найбільшими були у Бурштині, Войнилові (17 сел) і в Гвіздці (13 сел), Вишнівці на Волині (8 сел). Можливо, що зборів на селах відбулося більше, тільки про них не попало вісток до преси. В кількох випадках віча не могли відбутися через заборону властей (Броди). З Коломиї замісць забороненого віча відбулася довірочна нарада.[11]

Яке число людности взяло участь у дотеперішній протестаційній акції, це важко підрахувати, бо значна частина протестів приймалася на сходинах представників місцевих орґанізацій, а в деяких випадках навіть управи одної партії (протест пов. управи УСРП в Луцьку), а коли протестаційні резолюції приймалися на масових зборах і вічах, то рідко коли в ґазетних звідомленнях подається число присутніх на зборах і вічах…

 

Протестаційні збори б інших краях.

В Чернівцях на Буковині заходами місцевого Комітету Рятунку України мало відбутися краєве протестаційне віче дня 27. серпня. Але адміністрація не дозволила відбути віча, навіть не хотіла дозволити на відправу богослуження в церкві. Та богослуження таки відбулося, а катедральну православну перкву облягав пятитисячний натовп селян, що прибули до Чернівців з ріжних кінців краю. Сходини студентів, присвячені подіям на Вел. Україні поліція розігнала [12](Пор. Н.Ч. 2 ІХ.І933).

В Берліні протестаційні збори українців відбулися дня 11 вересня заходами Української Громади під головством о. д-ра Вергуна. На зборах принято відповідні резолюції і зібрано 70 марок на голодних. (“Хліб. Шлях”, ч. 19).

Також збори відбулися дня 24. вересня в Дельменгорсті, що складалися з українських робітників і робітниць Дельменгорсту, Бремена, Гемелінґен. Реферати мали о. д-р Вергун з Берліна і п. Сливич з Бремена. Принято відповідні резолюції, засновано місцевий комітет допомоги голодним і зібрано на голодних 1532 марок (“Діло”, ч. 261).

В Ліберці на Чехословаччині відбулося дня 13. серпня протестаційне віче українців еміґрантів з Ліберця і його околиць, за почином місцевої філії Української Громади в ЧСР. По рефератах ухвалено резолюції (Н.Ч. 9.ІХ).

В м. Русе (Болгарія) політичні еміґранти, об’єднані в Українськім Брацтві, відбули протестаційні Збори дня 26. ІХ. під проводом о. Гаврименка. Ухвалені на зборах резолюції оголошено в “Ділі” Ч. 261.

В Гельсінках (Фінляндія) Українська Громада, що складається з наших селян, утікачів з Соловецької каторги, відбула дня 10. вересня збори в справі голоду на Україні. В резолюції м. інш. говориться: “Ми приєднуємося до протесту Українського Громадського Комітету допомоги голодуючій Україні у Львові і горяче протестуємо перед усім світом проти окупації України”. (“Тризуб”, ч.35, 1.Х.1933).

Зладив А. Жук.

 

Крім того, засоби масової інформації подавали репортажі та замітки про проведення Днів жалоби і протесту у Львові, Перемишлі, Стрию, Коломиї, Перемишлянах, Бережанах, Самборі, Городку, Варшаві, Тернополі, Сокалі, Раві Руській, Монастирці, Бересті, Станіславі, Золочеві, Руданцях, Тростянці Малому, Сяніку, Луцьку, Бучачі, Рогатині, Новому Сончі, Рівному, Женеві, Комарному, Калуші, Копичині, Калуші, Бориславі, Володимирі, Жидачеві, Радехові, Сколе, Степані, містах Болгарії, Чижикові, Заліщиках, Рудному, Костополі, Брюсселі, Бібрці, Харбіні, Софії, Ліську, Надвірній, Підгайцях, Рудках, Борщеві, Кнютанжі (Франція), Лішні (Югославія)[13], інших містах і селах. Причому більшість із них згадується по кілька разів.

 

ДНІ ЖАЛОБИ І ПРОТЕСТУ У ДОКУМЕНТАХ ОРГАНІВ ВЛАДИ

 

З рапорту Команди державної поліції м. Львова старості і вищим поліційним органам про події з 1 по 30 листопада 1932 р.[14]:

“…6 листопада о 12-й годині в прав. церкві по вул. Фрацішканській відбулася траурна служба Божа за душі жертв більшовицького терору. Службу Божу відправив св[ященик] Пантелеймон. Потім виголосив коротку проповідь про жертви більшовицького терору. Присутніх було близько І50 осіб. Служба Божа закінчилася о 13-й годині.

Комендант Д. П. м. Львова,

керівник слідчого відділу                                                                        Міка Вацлав,

комісар Д. П.”

 

Із звіту Команди державної поліції Львівського повіту повітовому староству від 3 вересня 1933 р. про події з 21 до 31 серпня 1933 р.[15]:

“… Дня 28 серпня ц.р. в приміщенні Просвіти в Толщовї відбулися збори, які скликав Петро Думанський з Толщова і на яких працівник “Нового часу” із Львова Ярослав Курдидик закликав присутніх у кількості 22 осіб передплачувати це видання, а потім виголосив доповідь про теперішнє становище укр[аїнців] на Совіцькій Україні, де запроваджена колективізація довела укр[аїнське] населення до руїни та загибелі[16].

Дня 27 вересня ц.р. в Підлісках Малих відбулися збори читальні Просвіти, Рідної школи, Лугу і місцевого населення, на яких виголосив доповідь учень ІІ року теології Володимир Пришлякевич під назвою “Великий голод на Совіцькій Україні”. Доповідач змалював становище в С.Р.С.Р., політику большевиків, яка вже вкотре призвела до страхітливого голоду населення на Україні, на закінчення зачитав резолюцію з “Діла” № 218/33

Повітовий комендант Д. П.                                                    Франкєвіч, надкомісар”

 

Із звіту Команди державної поліції Львівського повіту повітовому староству від 28 серпня 1933 р. про події з 11 до 20 серпня 1933 р.[17]:

“… 20 дня ц. м. у залі читальні Просвіти в Стронятні відбулись збори членів Просвіти, Рідної школи і Лугу, на яких мґр. Михайло Хом’як виголосив реферат п.н.“Великий голод на Радянській Україні” після чого зачитав резолюцію, поміщену в “Ділі” № 218/33. На закінчення зібрані проспівали гімн укр[аїнців] “Ще не вмерла Україна”.

 

Із звіту Команди державної поліції Львівського повіту повітовому староству про події з 1 по 10 вересня 1933 р.[18]:

“… За відомостями, зібраними через постерунок в Жидатичах, укр[аїнське] населення зокрема члени Рідної Школи з району цього постерунку мають намір організувати у селах комітети подання допомоги укр[аїнському] населенню на землях С.С.С.Р., причому зібрані пожертви мають бути переслані за посередництвом Червоного Хреста через Рим…

Повітовий комендант Д. П.                                           Франкєвіч, надкомісар.”

 

З аналітичного звіту відділу безпеки Львівського воєводського управління від 9 жовтня 1933 р. про суспільно-політичну ситуацію у вересні 1933 р.[19]:

Городок Ягел[онський].

22 вересня ц.р. в залі “Поміч” в Городку Ягелл[онському] посол Др. Біляк і св[ященик] Роздольський скликали публічні збори з метою обговорення становища на совіцькій Україні і виборів Комітету допомоги голодуючим на совіцькій Україні. У зборах взяло участь близько 180 осіб, а доповідь про становище на совітській Україні виголосив замість відсутнього посла Др. Біляка Василь Добрянский, адвокатський аплікат (стажист – авт.-упоряд.), делегат крайового комітету допомоги для України. Добрянський наголосив, що український народ на сов[іцькій] Україні зазнає переслідувань від часів царату, який мав на меті винищення українців. Тепер це переслідування під урядами совєтів посилилося до такої міри, що Україна, що колись спливала молоком і медом, сьогодні вимирає голодом, бо вже близько 10 мільйонів українців померло з голоду. Тут наголосив на брак свідомості українського народу для народної справи, яка сягає до 1918 року і боротьби того часу за незалежність. Коли інші народи виборювали свою незалежність, наголосив Добрянський, то український народ через відсутність свідомості обійдено, але невдовзі надійде хвиля і український народ стане до боротьби за незалежну Україну, з якою повинна рахуватись Європа. Весь український народ, як у Польщі, так і в інших країнах повинен взятися за зброю і піти з допомогою Великій Україні, але не так як в 1918 р., коли слушні … можливості для здобуття незалежності не було використано. На закінчення свого виступу зачитав резолюцію, що українці Городоцької землі на цих зборах протестують проти дій совіцької  влади на Україні, одночасно засновують тут комітет подання допомоги українцям на совіцькій Україні. До складу комітету увійшли: св[ященик] Роздольський, адвокат Сухий і за секретарку Білякова (дружина посла). Промова Добрянського була нашпигована шовінізмом, а її квінтесенцією було - совіцьким українцям якнайшвидше треба прийти із збройною допомогою і що вже не в довгім часі постане самостійна Україна.

Потім взяв слово св[ященик] Демчук з Галічанова, який закликав присутніх запам’ятати слова Добрянського і щоб були обачні, не дали себе обдурити і не допустити до такого стану як в Росії. На закінчення св[ященик] Роздольський повідомив, що невдовзі збереться комітет, який буде доповнений іншими членами і важливими ініціативами щодо надання допомоги совіцьким українцям. На тому збори закінчилися - після співу “Ще не вмерла Україна”.

Львів повіт.

Дня 10.9. ц.р. місцеві українські діячі влаштували у Винниках збори у залі місц[евого] Повітового Кооперативу Дрібн[ого] Кредиту “Ощадність”, протестуючи проти останніх політичних заходів щодо укр[аїнців] в СРСР. Довго промовляв субститут (заступник, помічник – авт.-упор.) нотар[іуса] Др. Яросляв Левицький, після чого було ухвалено резолюцію, в якій між іншим зазначено, що “Москва їх ошукала”, що вона прагне стерти укр[аїнський] народ з лиця землі і позбутися раз і назавжди небезпеки війни України проти “Москви”, а також висловлено привітання “потерпілим братам” і оголошено боротьбу Москві та усім її “запроданцям і наймитам”.

Сокаль.

Дня 11 вересня 1933 о 12.45 на площі кооперативного Союзу в Сокалі під керівництвом адвоката Льва Хомінського відбулися збори протесту проти подій на Великій Україні, в яких взяло участь близько 500 осіб переважно чоловіки з повіту, а також посол УНДО Др. Стефан Біляк з Городка Ягелл[онського].

Збори відкрив Др. Хомінський, розповівши присутнім про сумні справи на Великій Україні, де панує голод і починає поширюватися людоїдство, а отже з огляду на це виникла потреба протесту всього українського народу проти варварської політики більшовиків щодо населення загарбаних земель.

Далі посол Др. Біляк говорив, що вже кілька місяців до українського суспільства надходять відомості про становище їх братів у Совіцькій Росії і ті відомості за своїм змістом виглядали настільки неправдоподібними, що суспільство не брало їх серйозно до уваги.

Тепер ці відомості підтверджуються цілком і повністю і це змушує українське суспільство, яке є поза межами Росії, зайняти відповідну позицію. Трактуючи причини теперішнього становища в Росії, зазначив, що сталося так через шкідливу господарську політику більшовиків на засадах колективізації, яка цілком знищила давню житницю Росії - Україну. На непіддатливих, що не хочуть піддаватись колективізації, більшовики накладають величезні податки, які перевищують вартість вирощеного, внаслідок чого забирають крім врожаю також інвентар, через що подальше господарювання стає неможливим. Крім того непіддатливих засилають в Сибір і т.д. Дійшли до того, що селяни самі нищили свої господарства, аби не дати їх більшовикам. Голод дійшов до тієї межі, коли діти поїдають батьків, а батьки дітей. На вулицях міст валяються трупи померлих від голоду і большевики притьмом забирають ті трупи, аби який чужинець, боронь Боже, на них не наткнувся.

Ленін[20] і далі провадить щодо українців політику колишніх царів Петра І і Катерини ІІ. Попередники мали намір викорінити народ український, знищити Січ, Гетьманство, запроваджуючи панщину і т.д., а Ленін замість обіцяної волі дав голод і батіг. Врешті це зрозуміли і самі українці, які марно сподівались, що з допомогою большевії створять Українську державу. Зрозуміли і підняли самі на себе руки такі, як Скрипник та інші. Але ті події не зломлять українського народу. Сповняються слова поета Т. Шевченка, що поки стане Україна, попливе море крові. Пливе кров і Україна повстане.

На думку 7000000 українців, що перебувають поза Росією, тепер треба застерегти Європу щодо більшовицької політики, відкрити їй очі і показати реальність, якої не бачить.

Після промови присутні ухвалили резолюцію такого змісту:

1). Московські більшовики ошукали українське сільське і робітниче населення і під гаслами землі і волі окупували наддніпрянську Україну і перетворили її в московську колонію.

2). Політика большевиків на Україні спрямована на те, аби стерти з лиця землі український народ і таким чином раз і назавжди покінчити з небезпекою війни проти Москви за незалежну Українську державу.

3). Московські большевики та їх українські холуї довели до того, що тепер українське населення мільйонами вимирає голодною смертю.

Тому ми Українці Сокальщини, присутні на зборах в Сокалі 11 вересня 1933 р. протестуємо перед усім культурним світом проти винищення большевиками українського народу і закликаємо усі народи, щоб вони доти не привозили зерна з Совєтів, поки міжнародна комісія не підтвердить, що населення України має гарантоване прохарчування на цілий рік. Оголошуємо боротьбу запроданцям і наймитам Москви і зобов’язуємось безоглядно боротися проти преси, яка залишається на послугах у большевиків. Нашим братам і сестрам на Придніпров’ї, на Соловецьких островах, в Сибіру і льохах ГПУ посилаємо наше палке вітання і закликаємо до твердості в боротьбі з московським окупантам.

На закінчення заспівали гімн “Ще не вмерла…” і о 13.30 збори закінчилися. Присутній на зборах посол Кохан слова не брав.

Жовква.

Діячі УНДа 17 вересня ц.р. організували закриті збори у Замочку у справі положення на радянській Україні, на яких промовляв делегат Львівського Комітету Григорій Гладкий, редактор “Свободи”. Присутніх близько 100 осіб.”

(Без підпису)

 

Доповідна записка Львівського міського старости до Львівського воєводи від 23 жовтня 1933р.[21]:

“У зв'язку з деукраїнізаціею радянської України і початою на тут[ешньому] терені протестною акцією українських організацій, ундівський український Громадянський комітет оголосив день 29.Х.1933 р. днем народної жалоби, протесту і посту з тим, що того дня в усіх церквах мають відбутись відправи, а в українських організаціях і товариствах мають відбутись збори[22] протесту проти совєцького терору на Україні. Одночасно УСДП і УСРП оголосили день 5. листопада 1933 р. днем антисовіцького протесту, закликаючи організації влаштувати того дня збори, віча і протестні конференції.

З огляду на вчинений в совіцькім консульстві замах, а також дуже тривожні інформації місцевих органів про войовничий настрій мас на 29 і 31 ц. .м., прошу взяти до уваги чи не було б доцільно вплинути на організаторів цієї протестної акції в напрямі відмови від оголошених … демонстрацій, які можуть створити для українців враження солідарності чи навіть повної одностайності з терористичною акцією ОУН, започаткованою в совіцькому консульстві, а тому на мій погляд абсолютно небажаною в теперішній час з міркувань громадської безпеки.

При цьому додаю, що сьогодні на 11 год. призначено засідання Укр[аїнської] Парл[аментарної] Репрезент[ації] і це може полегшити контакти з головними ундівськими діячами для переговорів у цьому напрямку.

Вислано 23.X         Львівський міський Староста.”

 

Із щоденного рапорту слідчої управи Воєводського коменданта державної поліції у Львові від 30 жовтня про події 29 жовтня 1933 р. - траурні відправи в церквах, розповсюдження листівок ОУН[23]:

“29 ц. м. до обіду з нагоди т. зв. “дня української національної жалоби і протесту” відбулися урочисті відправи в таких церквах: св. Юра - присутніх бл. 1.400 осіб, Преображенській - бл. 300 осіб, Волоській - бл. 800 осіб, св. Миколая - близько 70 осіб, Василіян - бл. 400 осіб, св. П’ятниці - близько 100 осіб, Василіанок - близько 80 осіб, св. Петра і Павла - бл. 150 осіб, церкві на Богданівці - близько 100 осіб, св. Духа - близько 120 осіб, в церкві на Знесінні - бл. 200 осіб, церкві в Клепарові - близько 300 осіб, церкві на Замарстинові - проповідь виголосив св. Озімкєвіч, який … наголосив, що Польща погано робить, єднаючись з Совєтами. Крім відправ по полудні в цих церквах відбулися вечірні. Відправи відбулися спокійно за винятком відправи в Клепарівській церкві, де під час панахиди було розкидано листівки ОУН. Як виконавця розкиду листівок затримано Дурбана Теодора, робітника, що мешкає в Клепарові по вул. Когна, 5. Одночасно затримано його брата Миколая Дурбана, його общукали і знайшли 2 листівки ОУН, того самого змісту, які розкидав його брат. Обох затримано і взято під поліційний арешт. Проведений в їх помешканні обшук не дав результатів.

… Цього ж дня об 11.30 ст[арший] пост[ерунковий] Плячек з Коміс[аріату] у[прави] Д. П. знайшов у брамі будинку по вул. Вірменській, 22 жмут листівок ОУН такого ж змісту, що й розкидані в Клепарівській церкві.

Воєводський комендант Д. П.

Петрі, надкомісар, начальник Слідчої Управи.”

 

Із звіту Команди державної поліції Львівського повіту повітовому староству від 3 листопада 1933 р. про події з 21 до 31 жовтня 1933 р.[24]:

“… Дня 29 жовтня ц. р. в Ременові у Просвіті відбулися збори членів Соколу, Рідної Школи і Союзу Українок. На тих зборах Ян Фур кер[івник] тамт[ешньої] молочарні Маслосоюзу і технічний інструктор тамт[ешнього] Сокола, а також Михайло Чийковський, підозрювані в належності до ОУН, виголосили реферати на тему утисків українського населення на совєцькій Україні, а також про давню Україну включно до 1917 року. Збори закінчилися співом пісні “Ще не вмерла Україна”.

Того ж дня відбулися також збори членів Кооперативу “Гаразд” і читальні Просвіти в Горбачах, під час яких Данило Сисак, голова чит[альні] Просвіти в Горбачах, зачитав з місячника “Вісті з Лугу” уривок під заголовком “День національної жалоби і протесту”. Крім того Сисак у короткій промові описав положення, на совєцькій Україні, кажучи, що там великий голод, що згідно із статистикою німецького уряду померло там на цей час з голоду 6.000.000 людей і т.д. На закінчення на знак жалоби оголосив 3-хвилинне мовчання.

Після нього взяв слово Іван Михайлов з Горбач, який зачитав уривок з газети “Сільський господар”, у якому також йшлося про економічну ситуацію на совєцькій Україні.

Повітовий комендант Д. П.                                                    Стробель, аспірант.”

 

Із звіту Команди державної поліції Львівського повіту повітовому староству від 20 листопада 1933 р. про події з 1 по 10 листопада І933 р.[25]:

“… 1 листопада ц. р. у зв’язку з річницею польсько-українських збройних зіткнень на території тут[ешнього] повіту відбулися в усіх церквах панахиди всередині церков. Під час цих богослужінь священики виголошували відповідні проповіді і збирали пожертви для голодуючих на совіцькій Україні.

Повітовий комендант Д. П.                                         Франкєвіч, надкомісар”.

 

Із звіту команди державної поліції Львівського повіту повітовому староству від 14 грудня 1933 р. про події у листопаді 1933 р.[26]:

“… Рудки. 13 листопада відбулися в Комарно збори членів і прихильників УНДО. Доповідач - Др. Олександр Пеленський - згадав між іншим про усілякі перешкоди, які чинило староство 29 жовтня, при тому підкреслив, що це є наслідком укладеного Польщею пакту про ненапад з совіцькою Росією.”

Без підпису.

 

Із звіту команди державної поліції Львівського повіту повітовому староству від 19 серпня 1933 р. про події з 1 по 10 серпня 1933 р.[27]:

Серед українців “… жваво коментується самогубство видатного діяча на Сов[іцькій] Україні Миколи Скрипника, а також засуджується терор совєтів стосовно тамт[ешнього] українського населення.”

 

З аналітичного звіту відділу безпеки Львівського воєводського управління від 9 вересня 1933 р. про суспільно-політичну ситуацію у серпні 1933 р.[28]:

“Українські протестні віча проти Совіцької Росії.

Яворів. Дня 20.УІІІ. ц.р. св[ященик] Присташ Юліан гр[еко]-кат[олицький] парох в Молошковичах впливав з амвону на своїх парафіян аби вони складали внески для голодних своїх братів на совіцькій Україні. Особливо наказував він носити жалобу за гноблених і голодних українців, залишених в Росії совіцькій.

Мостиська. Дня 20 серпня ц.р. св[ященик] парох Білик в Арламівській Волі казав у проповіді, що минулої і наступної неділі проводяться збори на користь українського населення, що перебуває під російською окупацією і терпить велику нужду від голоду.

Рава Руська. Дня 3.УІІІ. ц.р. В Угнові в залі читальні Просвіти відбулись протестні збори проти уряду совіцької Росії за участі посла Кохана, в яких взяло участь близько 30 осіб.

Після змалювання зібраним в чорних барвах теперішніх стосунків, що панують на совіцькій Україні, посол Кохан закликав присутніх до підписання меморіалу протесту зборів до Ліги Націй проти злочинної поведінки російського Уряду щодо населення на совіцькій Україні…

Сокаль. Дня 20.8. ц.р. в залі Народного Дому в Белзі відбулись збори, організовані Константним Михайлом з Сібічова, з приводу становища Укр[аїни] в Совіцькій Росії, а також шкільництва в Польщі.

У тих зборах взяло участь близько 500 місцевих осіб та з навколишніх сіл, а також посол Кохан.

Жовква. Дня 20 серпня ц.р. близько 12 год. 15 хв. в Народному Домі відбулось віче, скликане від імені УНДО, на якому ухвалено резолюцію…

Увесь час підкреслювалось, що протест проти випадків на В[еликій] Україні мусить показати, що усі українці солідаризуються на пункті здобуття незалежності України…

Після закінчення виступів усі слухачі, яких у залі Народного Дому було близько 800 осіб обох статей, спокійно розійшлись по домам.

Дня 20 серпня ц.р. також відбулось віче в Читальні Просвіти у Великих Мостах за участі близько 300 осіб, переважно міщан з Великих Мостів, а також селян з навколишніх сіл, на якому після низки виступів було ухвалено резолюцію за змістом подібну до такої, як у Жовкві. Після ухвалення резолюції і виконання “Ще не вмерла Україна” усі розійшлись по домам.”

 

З постанови прокуратури окружного суду у Львові від 02.11.1933 р. про конфіскацію випуску двотижневика “За Україну”, у якому було поміщено низку статей, дописів, фотографій та інших матеріалів про голод в Радянській Україні[29]:

Оприлюднення друком вищеназваних статей має на меті розповсюдження відомостей, які можуть наразити Р.П.[30] на небезпеку зівання дипломатичних стосунків з С.Р.С.Р.

Окружний суд у Львові погодився з цим висновком прокуратури, також і Львівський апеляційний суд відхилив протест відповідального редактора часопису Володимира Темницького на безпідставну конфіскацію випуску часопису.

 


[1] Виділено авторами-упорядниками.

[2] ДАЛО, ф.110, оп.3, спр.1570, арк.144 зв.

[3] ДАЛО, ф.11, оп.29, спр.6531, арк.16-21

* Так у тексті.

[4] Виділено авторами-упорядниками.

[5] Виділено авторами-упорядниками.

[6] Так у тексті тут і до кінця розділу.

[7] Виділено авторами-упорядниками.

[8] Виділено авторами-упорядниками.

[9] Виділено авторами-упорядниками.

[10] Так у тексті.

[11] Виділено авторами-упорядниками.

[12] Виділено авторами-упорядниками.

[13] Подано у хронологічному порядку публікацій.

[14] ДАЛО, ф.243, оп.1, спр.60, арк.49

[15] ДАЛО, ф.7, оп.4, спр.266, арк.38-39, а також - ДАЛО, ф.7, оп.4, спр.264, арк.118-119

[16] На березі аркуша чернетки зроблено напис простим олівцем: “Чому П.К.П. (Повітова команда поліції - авт.-упорядники) дозволила”

[17] ДАЛО, ф.7, оп.4, спр.266, арк.32

[18] ДАЛО, ф.7, оп.4, спр.264, арк.68

[19] ДАЛО, ф.7, оп.4, спр.265, арк.102-103

[20] Так у тексті.

[21] ДАЛО, ф.110, оп.1, спр.1079, арк.2

[22] У тексті – “referaty

[23] ДАЛО, ф.121, оп.3, спр.851, арк.42

[24] ДАЛО, ф.7, оп.4, спр.265, арк.43, 45, а також - ДАЛО, ф.7, оп.4, спр.264, арк.56-57

[25] ДАЛО, ф.7, оп.4, спр.264, арк.26

[26] ДАЛО, ф.7, оп.4, спр.265, арк.12

[27] ДАЛО, ф.7, оп.4, спр.266, арк.20

[28] ДАЛО, ф.7, оп.4, спр.265, арк.70

[29] ДАЛО, ф.11, оп.29, спр.6531, арк.1

[30] Республіка Польська