UA
EN
RU

“Зжалься, Боже, України,

що не вкупі має сини”

(І. Мазепа)

 

 

VІ. ХТО І ЯК ЗАМОВЧУВАВ ТА ЗАПЕРЕЧУВАВ

ФАКТ ГОЛОДОМОРУ

 

 

З відозви Центрального Комітету Комуністичної Партії Західної України “До всіх працюючих Західньої України!”, серпень 1933 р.[1]:

 

Комуністична Партія                                                  Пролетарі всіх країн,

       Західньої України.                                                                 єднайтеся!

 

До всіх працюючих Західньої України!

Всі буржуазні партії Західньої України, як націоналісти так і соціялісти, що називають себе „оборонцями українського народу”, розгорнули шалену наклепницьку кампанію проти Української Соціялістичної Радянської Республіки і проти антифашистського табору Західньої України.

Чому?

Таке питання стає перед кожним робітником, селянином, інтелігентом — перед кожним працюючим.

У нас на Західній Україні дійсно голод, безземелля, безробіття - а повінь поставила перед голодовою смертю величезні маси західньо-українського селянства. Бідняк гине з голоду і не має, де заробити. Бульба це роскіш, хліб це святочна мрія. Травою і корою люди відживляються. Навіть середняк, котрий має дещо хліба, не має змоги купити соли, сірників чи чобіт, бо мусить продавати той хліб за ціну в три рази меншу собівартости…

Пятирічка перетворила Радянський Союз з аграрної експлоатованої царатом і закордонними капіталістами країни в країну передової промисловости і техніки, незалежну від капіталістичних держав, здібну до оборони проти всякого нападу імперіялістичних хижаків…

Досягнення дійсно кольосальні. Створено цілі галузі промислу, якого зовсім не було, як то: виробництво тракторів і автомобілів, будівництво машин. Немає машини, яка не може бути збудована в СРСР. Збудована хемічна промисловість. Штучне угноювання і т. п. Будівництво літаків. Виробництво складних сільськогосподарських машин, комбайни і т.п…

Лише протягом кількох років радянська промисловість дала селянським колгоспам сто двацять тисяч тракторів з ріжними найновіщими сільськогосподарськими машинами.

Збудована соціялістична велика промисловість стала одним з основних чинників перебудови сільського господарства.

Лише на основі промислової бази — допомоги промисловости — можливим було перевести масову колективізацію роздрібненого сільського господарства, велику перебудову на соціялістичних засадах як більш вигідних для селянства.

Бідняк і середняк наглядно побачив перевагу великого машинізованого колективного господарства над індивідуальним, тому масою пішов у колгоспи.

Тому власне більше як 60% селянських господарств вже організувалося у колгоспи а решта, що досі господарює на своїх індивідуальних господарствах, з кожним днем переконується, що краще господарювати колективно, та все частіше пристає до колгоспів.

Велика промисловість стала основним чинником перебудови сільського господарства і невпинного росту добробуту міліонів селян…

Немало сил і енергії довелося покласти, комуністичній партії, радянській владі, всім працюючим, щоб з міліонів відсталих, нужденних, індивідуальних господарств збудувати 200 тисяч великих, культурних, організованих науково, машинізованих колгоспних господарств. А прецінь доводиться все це переводити в капіталістичному ворожому оточенні.

Імперіялісти прикладають всі сили, щоб знищити соціялістичну державу. Посилають своїх агентів, щоб організували шпіонаж, шкідництво і т. п. Залишки ріжних царських жандармів, денікінських та петлюрівських офіцерів, агенти фабрикантів та обшарників, куркульня, ріжні націоналісти, петлюрівці, ОУН-івці, шумськісти і т. п. ріжними способами саботажу як в промислі так і в сільському господарстві намагалися зруйновати те, що робітники і селяни будують…

… Розуміється, що на шляху величезної перебудови сільського господарства довелося перебороти великі труднощі. Збудувати протягом трьох років 200 тисяч великих, науково організованих колективних господарств, це справа не легка.

Кожний селянин розумів, що при переході від індивідуальних стрічок до великих ланів наукової, організованої сівозміни довелося зломати стару сівозміну, сіяти часто невідповідньо приготовану землю і т. п.[2] Ясно, що це зменшувало врожай, давало неминучі затрати перебудови. А організувати працю великих мас колгоспників на великих ланах, а навчити обходитися з машинами, а перевиховати старі, царсько-капіталістичні дрібновласницькі настрої в масах та згуртувати їх до чесної колективної праці міліонів селян в умовах, коли куркулі - саботажники намагалися шкідництвом і агітацією сіяти зневіря в масах. Як наслідок царської спадщини — некультурности і відсталости, в наслідок ворожої роботи частина селян замість згуртовувати до колгоспів реманент, насіння, робочу худобу і т. п., худобу різали, реманент і насіння продавали і т. п.

Тому частенько доводилося сіяти недобрим насінням, була недостача робочого скоту. Буряни, неврожай та ціла низка ріжних неполадок.

Великим напруженням сил доводилося переборювати всі ті труднощі, зате наслідки вже сьогодня є очивидні кожному. Вже біжучий рік — первший рік широкої колективної господарки за більшовицькими плянами дав величезний врожай, якого не було останні 30 років.

Чому такий великий врожай ?

Тому, що на колгоспних ланах оброблена була земля і посіяно краще ніж в минулому:

а)        зліквідовано зарослі бурянами межі, що засмічували поля.

б)        науково зорганізовано сівозміну.

в)         пролетарська держава достарчила сортового насіння з досвідних станцій і радгоспів.

г)         насіння протруєно та добрими сівалками за вказівками вчених агрономів посіяно а де не де вже сіяно на колгоспних і радгоспних полях з літаків.

д)        збудовані фабрики вже достарчили штучного угноєння.

е)        радянська промисловість достарчила тракторів та машин, що обробляли землю не так як одним конем, той коровою на селянських землях 3. У.

ж)      значно винищено шкідників, куркулів, агентів української буржуазії, що дезорганізовували роботу.

з)         комуністична партія кинула на село кращих своїх працівників, що допомогли організувати роботу дійсно по більшовицькому.

Тому і вродило!

Тепер західньо-українські націоналісти ворожать, „що більшовики не зуміють доброго врожаю зібрати”, „хліб погніє”, і т. п. Вониб дуже раді були, щоб погнив хліб, щоб не зібрати, щоб дійсно на Радянській Україні був голод. Не дивно, бо не можуть мати іншого бажання вороги народніх мас…

Хай живе спільна боротьба працюючих Західньої України з працюючими масами цілої Польщі проти буржуазії всіх націй.

Геть з інтервенційною нагінкою проти Радянського Союзу — батьківщини працюючих всього світу.

Хай живе С.Р.С.Р.

Хай живе У.С.Р.Р.

Хай живе радянська влада у цілій Польщі.

Хай живе комунізм.

 

Львів, вересень 1933 р.

Центральний Комітет

Комуністичної Партії

Західньої України.”

 

 

З прокламації Центрального Комітету Комуністичної Партії Західної України, серпень 1933 р.[3]:

“… До робітників, селян, трудової інтеліґенції Західної України.

Товариші і товаришки.

Злива брехень, наклепів, підлих вигадок проти батьківщини всіх людий праці СРСР і особливо проти вільної соціялістичної Рад. України не перестає ані на хвилю литися гадючими письмаками буржуазної преси. Негідники з УНДО, УСДП, УСРП, УВО-ОУН, “Нового Часу” та всіх інших буржуазно-попівсько-куркульських партій та крамничок розвивають нечувану активність і з піною коло уст закидують багном найдорожче для кожного пролєтаря соціялістичне будівництво на Рад. Україні і цілому СРСР, на яке міліони трудящих дивлються з гордістю й любов’ю, яко на єдиний в світі осередок переможного соціялізму, яко на єдиний терен, де немає кривавого визиску праці капіталом, де нема безробіття і національного гніту, де правлять самі робітники і селяне. Чомуж власне сьогодні буржуазні каналії аж казяться в своїй люті проти СРСР? Тому, що поточний рік то рік початку нової п’ятилітки, п’тилітки остаточної побудови соціялістичного суспільства, остаточної ліквідації кляс та недобитків буржуазії й куркульства разом з їхніми націоналістично-петлюрівськими бандами. Тому, що поточний рік то рік перемоги над продовольчими труднощами та величезного піднесення добробуту широких робітничо-селянських мас на цілому просторі Рад. Союзу.[4] Чудесна засівна кампанія, яка по зламанню та ліквідації банд саботажистів та шкідників, [що][5] за гроші міжнародного імперіялізму орґанізовували голод дала висліди кращі від богатьох років принісши врожай, якого не було від 1919 р. даючи можливість здійснити гасло поставлене вождом світового пролєтаріяту тов. Сталіном “Кожний селянин колгоспник повинен стати заможними”. Українська контрреволюція бачить, що приходить кінець всяким її сподіванкам на внутрішну контрреволюцію…

…Через брак клясової пильності в деяких партійних орґанізаціях, а також одного з видатних вождів більшовицької партії Миколи Скрипника удалося цим гадам пролізти до найвищих орґанів Комісаріяту освіти, щоб тут ширити контрреволюційну заразу. Та залізна рука диктатури пролєтаріяту досягла і цих мерзотників. Розбивши свого часу націоналістично-петлюрівську опозицію Шумських, Хвильових і тепер зуміла розбити й розтрощити нові починання націоналістичної контрреволюції. Скрипник під крилами, якого безкарно розпаношилися аґенти контрреволюції Максимовичі, Балани, Турянські, Ерстенюки, Шумські, Василькови, Турчинські та інші, який через свої помилки був сліпий на викривлення українізації в напрямі націоналізму і замість отверто визнати перед масами свої помилки як пристало старому большевикови він волів поповнити самогубство дозволяючи цим тхірливим зрадницьким вчинком зробити зі свого славного перед тим імени прапор контрреволюції, що під ним наново розпочалася скажена орґія української буржуазії…”

 

З прокламації Центрального Комітету Комуністичного Союзу Молоді Західної України, серпень 1933 р.[6]:

“… Для своїх цілей [“укр. націоналісти”] використовують самогубство Скрипника, що впав жертвою петлюрівських махерів на В. Україні. Всі вони тут єднаються і УОН і УНДО й Католики й Радикали, видумаючи безпідставні брехні про голод на Рад Україні, що з голоду діти їдять своїх батьків, а батьки своїх дітей, коти, пси і т. д. нісенітниці. (Діло, Н.Час)…[7] Бо треба використати нагоду для мобілізації мас для нової петлюрівщини…”

 

“Нова зоря”, 2 березня 1933 р.

“Новий трік Сталіна. „Збогачуйтеся в рамцях колєктивізації”:

“З Москви доносять: На зїзді колхозів Сталін виголосив довгу промову. Вона характеристична передовсім спокійним як на тамошні відносини тоном. Зміст: Богато селян сумнівається, чи колєктивізація се властива дорога і чи життя в колєктивах не буде гірше від старого (вони не сумніваються, вони се напевно знають, бо відчувають на власній шкірі! — Ред.). На це питання большевики мусять відповісти. Кожда інша дорога поза колєктивізацією, відповідає Сталін, веде до відродження капіталізму, а це у висліді може довести до повалення совітської влади. (Цікавої як „гнилий і засуджений на смерть” капіталізм може відродитися, коли ,,соцбудівництво” виявляє такі ,,шалені темпи” — Ред. ,,Н. 3.”). Дальше Сталін остро заатакував товаришів т. зв. правих опортуністів, котрі домагаються повороту до індивідуальної господарки без капіталістів й обшарників. Останки індивідуальних господарств називає Сталін завтрішними членами колєктивів. Мову закінчив Сталін несподіваним для колхозників рефреном: „Збогачуйтеся в рамцях колєктивізації”.

 

“Діло”, 28 липня 1933 р.

“Голодова катастрофа у С. С. С. Р.”:

“...У віденській „Райхспост” з дня 21. липня ц. р. читаємо:

„Московські „Ізвєстія” у числі з 20. ц. м. занялися офіціально справозданням ґенерального секретаря Конґресу Національних Меншостей д-ра Амменде про голод в СССР, поміщеним у „Райхопост” 16. ц. м. „Ізвєстія” називають це справоздання „безглуздою провокаторською вигадкою німецьких націонал-соціялістів”…

… Саме дістаємо звістку, що „Тан” у позавчорашнім своїм числі помістив справоздання свого московського кореспондента на ту саму тему, якої торкнувся д-р Амменде у „Райхспості” 16. ц. м. Це справоздання Берляна має тим більше значіння, що автор мешкає постійно у Москві, а все-ж рискує дати непідмальований образ усієї ситуації. Берлян каже, що звістки із СССР, що передираються через цензуру в Европу це тільки злагіднено-делікатні вислови у порівнанні з тим станом, який запанував у СССР. Берлян пише: ,,На країну найшла катастрофа. Мовчанка преси у цій справі це одно із найбільше подиву гідних явищ у сучасній Росії. Настала попросту мовчазна змова про стан прохарчування населення, хоча його катастрофальний характер став уже прилюдною тайною”.

Справоздання Берляна потверджує все те, що сказане у рефераті д-ра Амменде про ситуацію в СССР. Французький публіцист описує, як поля покриті хабаззям лежать облогом, як державні урядовці невблаганно видирають збіжжа хліборобам. Населення почало масово мандрувати і влада мусіла силою стримувати втечу людей із голодних сіл і міст. „Нині нема вже ні одного комуніста, який пробував би заперечувати повагу ситуації. Всякими способами силкуються вони представити, що вона тимчасова”. Берлян наводить слова комісаря Мікояна про „траґічний характер ситуації” і додає: „До голоду прилучилася його невідступна товаришка — епідемія тифу, і як повідомляють з України — чуми”.

Офіціяльно заперечують появу цих епідемій, одначе, на жаль, не можуть спинити їхніх наслідків…”

 

“Діло”, 6 серпня 1933 р.

“Страхіття на Радянській Україні”:

“… Характеристичне те, що після того, як у льондонськім “Dаіlу Ехрrеss” на початку квітня ц. р. Ґарет Джонс умістив оповідання про те, як він теж з торбою за плечима пішки мандрував по голодній і спустошеній лівобережній Україні (на Полтавщині, казав він, сотні сіл цілковито вимерли, чи опущені), відразуж озвався з Москви знаний сталінський симпатик Уольтер Дуранті і на сторінках ню-йорського “N. I. Тimes” оголосив, що в СРСР всюди харчовий стан добрий, тільки на Україні, що займає лише 2 відсотки площі СРСР, дійсно є голод! А тому він, Дуранті, протестує проти метод інформацій Джонса...

Таксамо і московський дописувач „Sunday Тіmes” пише, що хоч на Україні й голод, але населення центральних губерній не відчуває недостачі поживи…”

 

“Боротьба”, 13 серпня 1933 р.

“Радгоспи і колгоспи”:

Під таким наголовком помістив польський „Дзєннік Людови” коротку статтю про те, в який то спосіб поширюється вістки про голод в Рад. Союзі, та про те, як то — мовляв — радянський уряд відбирає все збіжжя селянам.

Ось що пишеться в цій статті: „Як деякі політичні угрупування і їх часописи борються з Рад. Союзом, про це свідчить ось такий — хоча не перший — випадок: Перед кількома днями почали такі часописи помішувати „вістки” що в Рад, Союзі заноситься на голод. Урожай випав погано, селяни не хочуть віддавати збіжжя, уряд мусить хапатися розпучливих засобів. Одним із тих засобів має бути наказ безоглядного віддавання урядові цілого збору збіжжя, не лишаючи для селян й частини на прожиття й на засів. Наказ цей підписали Молотов в імені уряду та Сталін в імені центрального комітету партії.

Що одначе показалося? Передовсім поголоски про цілковитий неврожай є неправдиві, а навпаки — врожай заповідається більше як середній так, що в цьому році не буде гірше, як в попередніх роках. Друге: наказ Молотова - Сталіна дійсно видано, але ті часописи подали його — в несвідомості, чи зо злої волі — зо зміною одної букви, що цілковито змінює його зміст. А саме, приказ віддавання цілого збору збіжжя відноситься тільки до радгоспів, тобто до державних господарств, а не відноситься до колгоспів, тобто до сколективізованих селянських господарств. Державні господарства мусять отже віддати державі ввесь збір, а селяни тільки надвишку того, що останеться їм після виділення потрібної частини на прожиття й на засіви”.

„Пускання таких вісток — пишеться там дальше — це дитинство, це Рад. Союзові не зашкодить, а тільки виставляє на посміх тих, хто такі вістки пускає”.

Таке пише пепесівський „Дзєннік Людови”, якого ніяк неможна посуджувати за якусь прихильність до Рад. Союзу…

Взагалі джерело надхнення для української патріотичної преси в її протирадянських ,,вістках” стала німецька гітлерівська преса. А ця преса згідно з наказом гітлерівського міністерства пропаґанди зробила у вістці про наказ Молотова-Сталіна аж три сфалшування. Наказ той зачинається словами: „З огляду на без сумнівно добрі вигляди жнив”. Гітлерівське міністерство пропаґанди фалшуе це так: „З огляду на загальну нужду”. В наказі сказано, що весь збір мають віддати радянські господарства (державні фільварки) і вони мають також звернути позичене насіння. Гітлерівська пропаґанда робить тут два дальші сфалшування, додаючи до радянських господарств також колективні господарства. Саме про ці дальші сфалшування пише „Дзєннік Людови”, промовчуючи перше головне сфалшування.

Ці сфалшування дали підставу українській патріотичній пресі підняти нечуваний крик проти „грабування хліба” та орґанізувати акцію для... розбивання отворених дверей. Але цей крик і промовчування джерела таких „чистих та правдивих” вісток говорить ясно, за який мотуз тягне т. зв. патріотична преса.”

 

“Боротьба”, 20 серпня 1933 р.

“Голод” і голод”. Радикальні фалшівники та “оборонці працюючих”:

“Пани радикали належать до найзавзятіших ворогів працюючого народу. Це показують вони також своєю ненавистю до Рад. України. Виписують на Рад. Україну всякі видумки та наклепи. Видумують різні брехні та фалшиво представляють поодинокі справи, аби тільки виступити з чимсь проти того нового життя, що там будується.

Так роблять пани радикали і з „голодом на Україні”. На передовій сторінці „Громадського Голосу” з 5. ц. м. помістили вони велику відбитку деревориту знаного українського художника В. Касіяна під н.: „Голод” В долі під цею картиною додають пани радикали таке пояснення: „До нинішного положення на Україні”.

Читачі, бачачи таку картину і, прочитавши таку заввагу, подумамають: це незбитий доказ, що на Україні лютує голод. Інакше ж художник не вирізьблював би такої картини. А в дійсності тут є обман, бо картина ця не відноситься до теперішнього положення на Україні, як це нарочно фалшиво подають пани радикали, але до подій із року 1922, коли дійсно лютував там голод. Картину цю вирізьбив був Касіян кілька літ тому і вона представляє сцену голоду з 1922. р. Картина була вже перед кількома літами в мистецьких журналах, як зразок творчости художника.

Та це панам радикалам не перешкоджує відбити тепер цю картину та написати, що це з теперішнього життя. Є це звичайне фалшування та дороблювання доказів мнимого голоду. Дійсних доказів, вони не мають, то ж підробляють у хитромудрий спосіб…”

 

“Діло”, 27 серпня 1933 р.

Паломництво до пекла.”:

„Еріо, колишній французький премієр, виїхав сьогодні на пароплаві “Чічерін” зі Стамбулу до Совітської Росії”. Таку коротку телєґраму принесли вчорашні часописи. Ніби маловажна справа — а скільки рефлєксій вона викликує! Еріо, попередник нинішнього премієра Франції і його партійний товариш, лідер французьких соціялістів-радикалів, кількакратний міністр ріжних ресортів у ріжних кабінетах, славний бурмістр м. Ліону і т. д. і т. д., є одним із найчільніших державних діячів Франції з одною з наймаркантніших її індивідуальностей. Річ ясна, що до Совітів він не поїхав як „приватний турист”, ані для особистого відпочинку, ані для якихось наук. цілей, ані теж навіть з такої цікавости, з якою ідеться оглядати менажерію. Не може бути двох думок, що це неофіціяльний висланник і посередник француського уряду і що та його подорож тісно звязана з останніми франко-совітськими залицянками…

Не знаємо, чи про зворот передвоєнних позичок говоритиме Еріо у Москві, чи про перспективи нових позичок, таких страшенне нині потрібних більшовикам. Але всі розмови будуть напевне вестися у надзвичайно сердечній атмосфері. Нема ніякого сумніву, що витатимуть скрізь достойного француського гостя з великими почестями і що надовго заздалегідь пущено в рух той весь спеціяльний апарат при Інтуристі, Наркоміндєлі чи якійсь іншій установі, який постійно займається аранжуванням прийомів закордонних гостей…

… За весь час своєї подорожі по совітській „Росії” (як кажуть телєґрами), від “російської” Одеси чи іншого „російського” порту над Чорним Морем починаючи та кінчаючи на Москві чи Лєнінграді — скрізь показуватимуть Еріотові розквіт краю і добробут населення — супроти якого патьомкінівські доми, що обдурювали Катерину II., були дитинячою забавкою.

А треба це конче зробити! Бо Еріо це не лише державний діяч, політик, в даному менті представник французького політичного русофільства. З іменем Еріота звязана ще фірма одного з керманичів „Ліґи оборони прав людини”, пацифіста й гуманіста! І тому Еріо, якого ледви чи повезуть аеропляном з Одеського порту на Червоний Майдан перед Кремлем (це був би найлекший спосіб!), в ніякому разі не може по дорозі побачити опухлих трупів, не закопуваних до часу повного розкладу тому, щоби їхні свояки їх мерщій не викопали і не зїли. Ніяк не вільно ставити діяча „Ліґи оборони прав людини” в незручну ситуацію, нпр. перед вияснення сучасного невільництва в СРСР, супроти якого аракчеївщина була філянтропією, — бож Еріотові нині, як політикові Франції, не вільно протестувати проти совітського пекла, а навпаки — він напевне щиро хоче по повороті до краю опрокинути тенденційні злобні брехні, розсіювані по світі ворогами російського і міжнароднього пролєтаріяту. Тому вже краще повести французького гостя надпрограмово до ще одного діточого притулку і показати йому зворушливий момент, коли перед кожною дитиною буде пишатися глечик з молоком, а в малі рученята будуть встромлені яблука (яблука звичайно після від’їзду захопленого гостя відбирають, але цього він уже не бачить). Не маємо теж ніякого сумніву, що бачитиме Еріо таке знамените „яствіє і пітіє”, що балачки про голод на Україні будуть йому видаватися найпоганішим наклепом...

… У подорожі Еріота маємо не лише доказ, що захід Европи не дозрів, ще до свідомости, що найбільшим злом сучасного світа й людства є московський більшовизм і що першим імперативом цілого культурного світа є здусити те зло. Ця подорож є ще яскравим причинком розкладу, в якому находиться весь соціялістичний табор.”

 

“Боротьба”, 27 серпня 1933 р.

“Урожай у Рад. Союзі”:

“ПАТ подає Зі, Москви:

“На думку урядових чинників сьогорічній урожай збіжжя в Радянському Союзі є найлучший від року 1913. Як твердять урядові джерела, жнива проходять добре.

Інші джерела подають, що в багато околицях такого урожаю старі селяни не памятають від 1884. р. На Україні, на Кавказі тощо є урожай 2 рази і 2 і пів раза більший як у минулому році. Урожай цей не тільки наслідок доброї погоди, але головно наслідок доброго управлення землі, доброго угноєння та доброго засіяння (80 проц. засіяної площі засіяли колективні і радянські господарства). Засіяна площа — як ми вже подавали — є значно більша, як у попередніх роках.”

 

“Діло”, 30 серпня 1933 р.

“Еріо в Одесі”:

“МОСКВА, ПАТ. Представник народнього комісаріяту закордонних справ Жельфан привитав Еріота в одеській пристані словами: „Витаємо в вашій особі чоловіка, що безупину бореться для добра мира. Ви й ваші товариші бажані гості в СРСР.” Еріо відповів довшою промовою, в якій зазначив, що все був і остане прихильником францусько-більшовицького зближення та що приїхав до СРСР. вдруге від 1924 р., аби зазнайомитися з поступом на господарськім і культурнім полі. Висловив переконання, що його подорож буде пожиточна для обох країн і для справи мира.

МОСКВА, 28. 8. ПАТ. Еріо з Київа відїхав до Харкова. В Київі французьких гостей населення витало оваційно.”

 

“Нова зоря” 31 серпня 1933 р.

“Еріо на совітській Україні”:

“ПАТ повідомляє: Еріо прибув зі Стамбулу до Одесси кораблем „Чічерін”. Йому на стрічу виїхали французький амбасадор у Москві Альфон і представник „наркоміндєла” Гельфонд. Еріо огляне на Україні Київ, Харків, Дніпрельстан і промислові округи. В Київі витали оваційно французьких гостей. Совітська преса підчеркує, що Еріо се працівник мира й що гостина Еріота причиниться богато до скріплення совітсько-французьких взаємин…”

 

“Боротьба”, 5 вересня 1933 р.

Урожай на Радянській Україні”:

Урядова ПАТ подає з Москви під датою 24 серпня:

“Радянська урядова аґенція Тасс повідомляє, що сьогорічні жнива на Україні випали знаменито. Такого урожаю не записано від 32 літ. Пересічний збір із 1 гектара становить 12 сотнарів. Дійсний збір усіх родів збіжжя перевищив передбачування на 41 проц.

Для зрозуміння треба додати, що на Україні і в Рад Союзі задля інакшого, як у нас, клімату (інакшої теплоти, вітрів та дощів), а дальше задля ще невисокого способу оброблювання землі збір із гектара все був менший, як напр. пересічно в Польщі, а ще менший, як у західній Европі…

Сьогорічний урожай на Україні це не лиш вислід доброго року, але в першу чергу вислід доброго оброблення землі та доброго засіяння. Як відомо, на Рад. Україні величезна більшість землі сколективізована і колективи через добре оброблення землі, добре угноєння, засіяння та зібрання машинами мають після цього великого урожаю велику кількість збіжжя. По віддані державі невеликої кількости збіжжя припадає членам колективів стільки збіжжя (в деяких околицях біля 70 сотнарів на особу), що вони зможуть його продати на вільному ринку.”

 

“Нове село”, 10 вересня 1933 р.[8]

“Румуни не дають молитися за померших з голоду”:

“Минулого понеділка влаштували буковинські українці в Чернівцях величаве церковне свято за померших голодовою смертю на Великій Україні. Здавалось, що свято пройде спокійно. Тимчасом в останній хвилі румунська влада його заборонила. Жандарми не пускали селян до міста, а міська поліція і військо замкнули православну церкву і не хотіли впустити людий помолитися. Мало що не прийшло до проливу крови, бо військо вже насадило було на кріси ножі і нарядило кріси до стрілу. В останнім моменті посадник міста дозволив на короткий молебен і тим закінчилось свято...”

 

“Більшовики возять Еріо по Україні”:

“Француського політика Еріо возять тепер більшовики по Україні та хваляться своїми „здобутками”. Возили до Київа, Харкова, на Дніпрельстан, на пару радгоспів. Розуміється, що возили і показували лише те, що хотіли показати, закриваючи перед ним правду: голод і руїну на українських селах.”

 

“Боротьба”, 10 вересня 1933 р.

“Б. французький премієр Еріо про свою подорож по Рад. Україні.”:

“Під цю пору перебуває в Рад. Союзі б. французький президент міністрів Еріо. Звиджував він наперід різні місцевості на Рад. Україні, між. інш. колективи біля Одеси. В Києві в розмові з кореспондентом “Пролетарської Правди” розказав він про свої вражіння з подорожі по Україні.

Польська телеґрафічна аґенція (ПАТ) подає, що Еріо звертав особливу увагу на колективні господарства, на їх виховуючу діяльність та на научний спосіб орґанізування праці. З розмов із робітниками виніс він вражіння, що місцева радянська влада тішиться великою повагою. З особливим признанням говорив Еріо про пошанування там українських народніх почувань. При кінці своєї розмови заявив він, що 11 літ тому написав був книжку про Рад. Союз, в якій передбачував розвиток радянського ладу. Тепер чується щасливим, що в своїх передбаченнях він тоді не помилився.

В Харкові оглядав він між інш. Інститут української літератури. Особливу увагу звертає на себе вистава народньої літератури і ґалерія картин нашого поета й маляря Тараса Шевченка. З Харкова відїхав Еріо на „Дніпрельстан”.

Українські фашистівські ґазети, згадуючи про цю подорож Еріо, замовчують усе, що він говорив про життя на Україні, на свій лад виписують, що — мовляв — йому показують тільки те, що захочуть. — Таке виписують наші фашисти тому, що Еріо не говорить „про винищування України”, як це день - у - день повторюють тут пани патріоти — а навпаки, стверджує пошанування там українських народніх почувань та розвиток української літератури й культури.”

 

“Діло”, 16 вересня 1933 р.

“Голод на Україні. (На основі автентичних листів з України.)”:

“Вістки про нечуваний досі голод на Україні облетіли вже майже всю европейську та заокеанську пресу. Спеціяльні кореспонденти „Кельніше Цайтунґ”, „Дейлі Телєґраф” та інші подали до відома про заборону московського уряду для чужих журналістів виїзджати з Москви в ті країни та райони, які найбільше загрожені голодом та де далися в знаки хижацька господарка і порядкування московської навали; так само заборонено щонебудь писати про голод.

Навпаки, „ТАСС” (Телєґрафічна аґенція Совітського Союзу) офіційно заперечує всі ці, мовляв, чутки, а вся радянська преса вперто мовчить про жахливі розміри голоду та дійсні причини, дарма, що голод набрав неймовірно жахливих розмірів, особливо на Україні. Що більше, ця безглузда преса настирливо бреше про „нечуваний” врожай і це тоді, коли цілі міліони людей засуджені на голодну смерть конають в аґонії...”

 

“Боротьба”, 17 вересня 1933 р.

“Подорож по Кубанщині у часі жнив”:

“Віденська „Робітнича Ґазета” одає опис подорожі свойого кореспондента по Кубанщині в часі жнив цього року. Звідуючи колективні господарства Кубанщини в часі жнив, подає той кореспондент різні картини з життя і праці колективістів.

Ось одна така картина:

Рівнина по обох боках ріки Малька. На дворі спека. В тіні величезної груші сидить при обіді бриґада робітників колективу „Ленініст”. Обід ситий, мясний. Між робітниками старий 67-літний Семен Бровко, що мимо старих літ в праці не відстає від молоди. ,,В колективі — каже він — життя веселіше. І працювати охота”.

Жінки беруть участь у розмові. Вони знають, що після обчислення колективу за один робочий день припадає на особу 8 кг. збіжжя, крім того ще понад 3 карбованці грішми. Оповідають, що вони змагаються з колективом оселі Нартан. На питання, як змагання випаде, відповідають самопевно “Ми їх переможемо!”

В степу по таборах робітничих бриґад, по колективних козацьких оселях лунають веселі пісні.

В іншому місці, в колективі ім. Ворошилова при станиці Урупка на Кубанщині бачить колективістів при праці. Кругом широкі лани збіжжя. Недалеко на узгірю, на деревляному руштованні видніє велика бочка. Це колективний туш[9] і там робітники купаються по праці.

Предсідник колективу разом із іншими на полі при праці. Він оповідає, що після приблизного обрахування сподівалися, що жнива дадуть 75 пудів збіжжя з одного гектара (тобто 12 сотнарів). Тоді на один робочий день випадало би по 12 кґ. збіжжя на особу.

В часі жнив показалося, що збіжжя збереться 120 пудів з гектара (тобто понад 19 сотнарів), а тим-самим на один робочий день випаде понад 20 кґ збіжжя на особу…”

 

“Діло”, 21 вересня 1933 р.

“Цьогорічні жнива на Україні”:

“…Самі заперечення голоду з боку московського уряду вказують, що він ані трохи не має наміру полекшити стан голодного українського селянства. На це вказують і заперечення чужинецьких приятелів більшовиків. Але пан Еріо є занадто заінтересованою стороною, щоби його свідчення про рай на Україні мали велику вартість. Гадаємо, що й „Менчестер Ґардіян” задалеко посунув свою „об’єктивність”, публікуючи заяву американського письменника Шервуда Едді, який повернувшись з восьмої подорожі по СРСР спростовує „вигадки анґлійської преси про голод в СРСР” („Ізв.” 9. IX.). Він дістав дозвіл відвідати всі райони, які він хотів. Чи був він на Україні, не говорить. Не пояснює також, чому саме він дістав від московського уряду дозвіл вільно подорожувати по Совітах, коли іншим журналістам це заборонене.

Факт жахливої голодової катастрофи на Україні вже занадто відомий у цілому світі, щоб його могли заперечити більшовики та їх закордонні приятелі. Сучасні жнива, які пан Шервуд Едді навиває, „мабуть найкращими в історії країни” показують яскраво, що голод на Україні панує й пануватиме незалежно від доброго чи злого врожаю так довго, як довго буде триматися на Україні московська окупація. З цього повинні зробити українці належні висновки для самих себе і цілого світу.”

 

“Діло”, 23 вересня 1933 р.

“Промова пос-ки[10] М. Рудницької про голод на Конґресі національностей у Берні”:

“… Старий відомий демократ і пацифіст одної великої европейської культурної держави, яка гордиться тим, що на своїх прапорах виписала гасла свободи, братерства і рівности приймає з рук товариша Ворошилова ранґу полковника червоної армії і на основі потемкінінських сіл, які йому там показали, заявляє пан Еріо, або радше „товариш командир Еріо”, що на Україні все в порядку та що нема там ніякого голоду…”

 

“Нова зоря”, 24 вересня 1933 р.

“Безмежне горе і людоїдство на Україні. Ерріо - символ теперішної совісти світа”:

“Французький часопис “Кандід” пише: На Україні весь народ вимирає з голоду. Довкруги поля зі збіжжам, охоронювані салдатами. В краю людоїдство стало буденним явищем. Щезають цілі села. Все те діється на очах цивілізованого світа. І ні один край не здобувся на протест!... Се дає вимовне свідоцтво теперішній совісти світа. На наших очах убивають весь нарід. А в той же час п. Едвард Ерріо розпливається у захоплених промовах на адресу СССР. І ми без слова протесту дозволяємо на довершування найбільшого злочину нашого століття...”

 

“Боротьба”, 24 вересня 1933 р.

“Еріо про Радянський Союз”:

“Під таким наголовком подає віденська соціялістична „Арбайтер-цайтунґ” ч. 255. з 15. ц. м. таку телєґраму з Парижа:

„Приїхавши до Ліону, заявив Еріо, котрий повернув до Франції з відбутої на запрошення радянської влади подорожі по Східній Европі, що він має ясне вражіння, що в Рад. Союзі осягнено великанський поступ (підчеркненя „Арбайтерцайтунґ-у”). Голоду він там зовсім не бачив. Бачив, лиш діти з румяними личками, усміхнені жінки та прикрашені хати. Радянське населення виявляє справжній шал до праці. Рад. Союз це країна, що стремить до того, щоби стати могутністю, яка є така сама велика, як Зєдинені Держави. Країна має все, чого потребує: машини, сировину й людей”.

Вістку цю подала паризька, а за нею европейська преса. „Діло” з 19. ц. м. мусіло подати цю вістку паризьких часописів. В цій вістці є такий висказ Еріота про Рад. Україну:

„Україна, про яку поширюють різні вістки, особливо, що там лютує голод, є справжнім садом. Збіжжя й молока не бракує”.

 

“Діло”, 4 жовтня 1933 р.

“А Еріо далі своє”:

“Паризький “Aģence Economigue et Financiere” з 2. жовтня містить статтю Еріота про СРСР. Еріо стверджує передовсім у висліді своєї подорожі по Україні, що там зовсім нема голоду, про що повідомляли.”

 

“Нова зоря”, 5 жовтня 1933 р.

“Не пускають кореспондентів на Україну”:

Кореспондент анґлійського „Обсерверу” доносить: Заграничним кореспондентам заборонено виїздити з Москви на провінцію без дозволу влади. Двох американських кореспондентів, котрі хотіли поїхати на Україну, щоби переконатися про розміри голоду, силою витягнено з поїзду. Від того часу без перепустки нікого не пускали. Тепер вже не дають перепусток ні на Україну, ні на північний Кавказ, ні в полуд.-східні райони Росії. Се обмеження свободи рухів кореспондентів викликане змаганням сов. влади укрити страшні розміри голоду в тих околицях. Кілько жертв потягнув за собою сей Голод, годі докладно обчислити. Вісти про голод совітська преса називає фальшивими і провокаційними. Супроти того, пише згаданий кореспондент, нема нічого простішого як дозволити заграничним кореспондентам в Москві на власні очі переконатися про цю брехню і дати їм можність свобідно їздити по СССР.”

 

“Боротьба”, 8 жовтня 1933 р.

“Нема голоду на Рад. Україні“:

“Париж, 1. жовтня (ПАТ). В завтрашньому числі “Аґенс Економік е Фінансієр” вийде стаття Еріота про Рад. Союз. Еріо стверджує передусім у висліді своєї подорожі по Україні, що там зовсім нема голоду.”

 

“Діло”, 9 вересня 1933 р.

“До п. Едварда Еріо. Отвертий лист проф. О. І. Бочковського”:

“Високоповажаний Пане,

Ваш шлях до Москви цим разом вів через Україну. Ви переїхали вздовж цієї долею траґічно переслідувної країни, але Ви її не бачили. Лише цим я можу пояснити собі те захоплення, з яким Ви говорите в Київі та Харкові про досягнення більшовицького ладу…

Аджеж у той самий час, коли Ви опинилися на Радянській Україні, в Европі алярмується громадська думка на захист загибаючої Радянської України, а в Парижі на міжнародній конференції ІІ. Інтернаціоналу українські соціялістичні партії звернулися із прилюдною заявою до міжнароднього пролєтаріяту, закликаючи його до масового протесту проти руїнницької політики совітської окупантської влади на Україні, що прямує до винищення українського народу.

Звичайно. Ви цього жаху сучасного стану на Україні не бачили, як не бачило перед Вами цих нелюдських страждань у СРСР чимало видатних европейців, що відвідали цей більшовицький „мертвий дім”. Така вже дивна доля цих очевидців: не бачити безпросвітнього одчаю совітської дійсности та захоплюватися планетарними фантасмаґоріями червоної Москви.

Бож хвалити більшовизм на Радянській Україні тепер, коли цей нещасний край корчиться в передсмертній аґонії голодової епідемії, коли Москва скасувала вже рештки політичної її автономії, коли московський намісник у Харкові, — Постишов, — вітверто веде антиукраїнську кампанію, коли Українська Академія Наук, яку Ви відвідали в Київі, остаточно розгромлена, коли започаткований нею словник української мови уважається контрреволюційним замахом і державною зрадою, коли навіть український комунізм є під сумнівом, а провідні українські більшовики, душею й тілом віддані ідеям московської революційної науки, як нпр. видатний пролєтарський письменник — Хвильовий, або старий співробітник Лєніна — М. Скрипник мусять демонстративним самогубством протестувати проти масової й насильної „дезукраїнізації” України совітською Москвою, — повторюю, хвалити й захоплюватися серед таких обставин режімом крівавої диктатури Сталіна на Україні — це щось так неімовірно жахливе, для чого немає назви й чого і нічим не можна виправдати!..

Прага. 5. IX. 1933.                                                                        О. І. Бочковський.”

 

“Діло”, 12 грудня 1933 р.

(Другий лист О. Бочковського до Е. Еріо)

“Пан Еріо – Совіти та голод на Україні”:

“… Коли на початку вересня я написав і післав до друку свого „отвертого листа до п. Еріо”, я мав деякі побоювання, чи може не занадто з цим поспішив…

Я помилявся. Ці мої побоювання були зайві. По повороті додому пан Еріо ще з більшим ентузіязмом прилюдно говорить про те, що довелося йому бачити в СРСР. Фіґурально кажучи, його захоплення московським більшовизмом зростає тепер, мовляв, у ґеометричній проґресії та наявно еволюціонує — від захоплення до закохання, від совітофільства до совітоманії…

Ось чому не можна мовчати з приводу таких його виступів.

Конкретно маю на увазі нещодавню статтю п. Еріота у париській „L’Information” першу з циклю „російських нарисів”…

… Цинічно зневажливо бренить ця ганебна його фраза:

„З Берліна так само походить вся кампанія з вигаданим голодом на Україні, добре влаштована, щоб зворушити шляхотні душі, а рівночасно зловісна та гидка і яка для осягнення вражіння жаху використовує деякі фотоґрафічні документи, які ми самі ствердили, але підчас першої ще подорожі в 1922 році” (підкреслення моє. — Б.).

Це нечуваний та безприкладний наклеп. Це поличник соткам тисячів мертвих жертв цьогорічного голоду на Вкраїні! Це нічим і ніколи не виправдана образа траґічного маєстату національної недолі Рад. України!

Що п. Еріо сказав би, колиб якийсь чужинець дозволив собі так зневажливо висловитися з приводу поляглих під Верденом? Колиб так глумливо висловився з приводу „лісу хрестів” як гарно й символічно сказав Доржелє — над їхніми могилами!? „Ліс хрестів” над жертвами цьогорічного голодного лихоліття на Україні був би куди більший за цей верденський. Аджеж на Вел. Україні вимерло від голоду в цім році мабуть не менше люда, ніж Франція втратила своїх вояків підчас світової війни взагалі. Отже це безприкладний цинізм писати про „вигаданий голод на Україні..., а допомогову акцію для рятунку масово вимираючої цієї нещасної країни трактувати як політичний шантаж, інспірований Берліном, роблений аґентами Гітлєра, на підставі свідомо фальшованих матеріялів. З такими ганебними інсинуаціями не можна полемізувати, їх треба прилюдно пятнувати на вічну ганьбу!..

О. І. Бочковський.”

 

“Боротьба”,15 жовтня 1933 р.

“З подорожі по Рад. Союзі”:

“Недавно відбув польський капітан М. Лєпецкі, адютант марш. Й. Пілсудского, подорож через Радянський Союз до Іркутська, до міста, в якому колись перебував Пілсудскі. Вернувши назад, описав він свої вражіння з цеї подорожі і варшавський часопис “Курєр Поранни” друкує це на своїх сторінках. Тут подаємо деякі місця з цього опису так, як їх передрукувала „Хвіля” з 5. ц. м.:

Байки про голод.

„Часописи — пише п. М. Лєпецкі — призвичаїли мене дивитися на більшовиків, як на кровожадні, злі звірюки. Нічого отже дивного, що в Москві дивився я на людей із деяким упередженням. А ну ж кинеться мені хто до горла... Одначе жадного хижацтва в них я не доглянув. Всі вони з вигляду повільні, отяжілі...

Взагалі належало би може вже скінчити з тими варшавськими байочками про Рад. Союз (в оригіналі говориться „про Росію” — завв. „Боротьби”). На приклад із тим голодом. Так, як подає певна частинна нашої преси (польської, а ще більше української — завв. „Боротьби”) там люди „пухнуть із голоду”, лихо одягаються, „падають по улицях як мухи”. Розумію, чому ті часописи це пишуть, але не розумію, як їм таке писання не набридне. Соловіїних язичків (панські вибаганки — завв. „Боротьби”) в Москві не їдять — це правда, вщерть тарелів не переливають — це також правда, але з тим голодом це вже занадто пересолення, щоби його так безустанно повторювати”.

 

“Нова зоря”, 29 жовтня 1933 р.

“Заборонили віча і збори в справі подій на Вел. Україні.”:

“Український Громадянський Комітет у Львові повідомляє: Дня 24 жовтня с.р. начальник виділу безпеки у Львівськім Воєвідстві подав до відома представникам Українського Громадянського Комітету рятунку України, що влада не може дозволити на прилюдні віча та збори, заповіджені з приводу голоду на Україні на день 29 жовтня с. р. За мотив такого рішення влади начальник виділу безпеки подав атентат на урядовця совітського консуляту у Львові. Решта програми дня жалоби остає без змін.”

“Діло”, 5 листопада 1933 р.

“День жалоби і протесту“:

“… Рава Руська.

Дня 29. жовтня згідно з покликом Краєвого Комітету відбулися по всіх майже церквах равського повіту торжественні багослуження в наміренні українського народу та панахиди з відповідними проповідями. У Раві Руській того вечора відбулися святочні сходини, на яких д-р Богдан Карпевич, адвокат у Раві Р., виголосив відповідний до хвилі відчит, після чого ухвалено одноголосно протестні резолюції. Слід зазначити, що по декотрих місцевостях, як ось у Вільках Мазовецьких, постерункові заборонили священикам відчитувати пастирський лист, заборонили теж священикам переводити збірку у церкві для голодуючих, а в деяких місцевостях, як у Корнях, Вербиці й інших, зібрані священиками гроші у церкві поліція сконфіскувала…”

“Діло”, 6 листопада 1933 р.

“Положення українського народу в Польщі. Промова голови Української Парляментарної Репрезентації посла д-ра Дмитра Левицького на плєнарному засіданні сойму дня 3. листопада 1933 р. при першому читанні буджетового прелімінара[11] на 1934/35 рік.”:

“… Цього нашого одноцільного національного становища, не змінить факт, що польська держава заключила дружній пакт з СРСР…

… Цього нашого одноцільного становища не змінить теж факт, що влада публичної адміністрації польської держави забороняє нам висловлювати голосно свій протест проти тих страшних фактів, які істнують нині на Рад. Україні. Заборонили тут нам, українському населенню, святкувати прилюдно день загальнонаціональної жалоби дня 29. жовтня ц. р., до якого дав почин весь український епископат, а підтриманий цілим українським народом. Кожну згадку у нашій пресі про теперішні відносини на Радянській Україні конфіскує рокураторська влада, а в цілому краю йдуть масові превенційні арешти з остраху перед протирадянськими демонстраціями. Навіть підчас доразового суду над убивником секретаря совітського консулату у Львові, Лемиком, дня 30 м. м. не дозволили оборонцям наводити фактів про сучасний стан на Радянській Україні, дарма, що оборонці вважали ті факти необхідною умовиною оборони для молодця, що стояв перед обличчам смерти…

… Деякі польські часописи принесли закид, що теперішня протибільшовицька акція відбувається на приказ Берліна. Зваживши траґедію українського народу, про яку саме ми тут згадували, такий закид можемо відкинути тільки з мовчазною погордою…”

 

“Діло”, 9 листопада 1933 р.

“День жалоби і протесту“:

“… Рівненщина. … Повітовий Комітет Рятунку України в Рівному подбав, що в дні 29. Х. рівенські громадяни мали змогу взяти участь у панахиді в місцевому православному соборі, а відтак у довірочній нараді в льокалі Повітової Народньої Канцелярії УНДО… По ухваленні протестних резолюцій предсідник зборів замкнув наради. При цьому не можна поминути мовчанкою факту, що оповістки із закликом до участи в панахиді і нарадах, розліплені по місті, поздирали поліційні аґенти.

В селі Шпанів коло Рівного заборонили відправляти в церкві панахиду за жертви на Україні і підчас Служби Божої весь час стояв під церквою поліціянт.”

 

“Діло”, 16 листопада 1933 р.

“День жалоби і протесту“:

“… Рудеччина… Пополудні відбулася в салі Захисту жалібна академія в формі довірочних сходин запрошених Комітетом осіб, на якій заст. голови Комітету д-р Ст. Булак виголосив вступне слово про значіння і зміст свята, а проф. А. Шуревич почав читати реферат про сучасне положення нашої Батьківщини за Збручем. В часі читання реферату увійшла на салю поліція і розвязала сходини, хоч проведена перевірка виказала, що всі присутні були запрошуючим особисто знані; при цьому поліція сконфіскувала реферат…”

 

“Діло”, 21 листопада 1933 р.

“Німеччина вигадала голод на Україні”:

“У париськім деннику „Л’Інформаціон” з 1. ц. м. колишній француський премієр міністрів Е. Еріо, що недавно вернувся з подорожі по Радянському Союзі, почав друкувати низку статтей п. з. „Російські (!) студії”. У першій статті п. з. „Складники совітської сили”, оповідає він про внутрішню державну орґанізацію федеративних і автономних республик, що входять у склад СРСР. У цій статті находимо такий характеристичний уступ:

„З Берліна йде вся кампанія про буцімто голод на Україні, добре зорґанізована на те, щоби зворушити шляхетні серця, кампанія осоружна та жахлива, що хоче викликати вражіння жаху старими фотоґрафіями з попереднього голоду, який ми сами бачили підчас нашої останньої подорожі у 1922 р. Мета цієї кампанії? Легко її відкрити, коли завдамо собі труду і візьмемо в руки журнал „Фольк унд Райх”, видаваний німецьким урядом і спеціально присвячений справам Східної Европи. В одному зі своїх останніх чисел є там стаття про те, як створити українську державу, яку підтримувала би Німеччина та Анґлія. На цю статтю відповів уже славний публіцист Радек”.

Колись чули (і чуємо досі), що Німеччина взагалі вигадала Україну. Тепер вона вигадує голод; ті тисячі листів, що приходять із ріжних кінців Радянського Союзу про голодних з проханням допомогти чимнебудь, усе це зорґанізоване на терені совітської влади — німцями! Словом, як каже російська приповідка „німець і малпу видумав”. З таким самим правом можнаб сказати, що п. Еріо є витвором комуністів.”

 

“Діло”, 29 листопада 1933 р.

“На Україні не чути вже пісень… Більшовики хочуть, аби у колєктивах співали.”:

“Через „Манджурський Вістник” довідуємось про передовицю в газеті „Комсомолець України” п. н. „Лицем до культурно-масової роботи в колгоспах”, в якій автор дивується, як дуже змінилося українське село. — Колись днями і вечорами лунала там пісня, сьогодні рідко коли її чути. Замовкла вона при роботі (сійбі, молотьбі і т. і.), не почуєте теж хорів вечорами у таборах колгоспників.

...„Невже перевелися веселі музиканти серед наших комсомольців, серед колгоспних хлопців? Чи може наші колгоспні комсомольці, граючи передчасних стариків, уважають за негідне для себе бути запівалом у молодечому хорі, орґанізувати культурне дозвілля молоді?...”

Нахабні до краю питання редакторів-чекістів! Так якби вони не знали, чому воно так діється, чому гробова тиша панує по українських селах.”

 

“Нове село“, 8 жовтня 1933 р.[12]

“Союз Народів про голод на Україні”:

“… На Раді Союзу Народів за справою дуже побивався теперішний голова Ради, норвежський міністр Мовінкено. Але були й такі делєґати, передусім французи, противилися, щоби Союз народів займався справою голоду…”

 

“Нова зоря”, 12 жовтня 1933 р.

“Голод на Україні і Союз Народів.”:

“Проти сего, щоби Союз Народів занявся голодом на Україні, найостріше запротестував представник Франції. До нього прилучився також  представник Анґлії (“Бюлєтин Польско-Українські”).”

 

З апеляції (“спротив”) відповідального редактора газети “За Україну” Володимира Темницького до Окружного суду у Львові про безпідставність конфіскації газети за 1 листопада 1933 р.[13]:

“... 3). Переходячи до розгляду сконфіскованих місць чи статей, не можемо не ствердити:

а) останній розділ статті “9 жовтня 1933 р.” (стор.1). Нема там ні одного вислову, що мавби на ціли зірвання польсько-більшовицьких дипльоматичних зносин. Співчуття людському горю і порада “гартувати свого духа для боротьби за визволення України з московсько-більшовицької неволі” в жаднім разі не писані для зірвання дипльоматичних зносин;

б) Стаття “Думки і змагання” (стор.2) кожним своїм рядком говорить про потребу орґанізації гуманітарної акції на користь голодуючих Українців, а особливо дітей. Пишеться про це у світовій пресі, писалося й в українській в Польщі, але ніде й ніколи такі статті не викликали зірвання дипльоматичних зносин, в усякім разі конфіскована стаття такої ціли не мала.

в) В статті “Банкроцтво большевизму” (стор.2) сконфісковане на ст. 3 шпальта 1 місце, є загальником, повторюваним у всім світі кожним, хто не придержується комуністичного світогляду. Ні одної з 3-х ознак з арт. 108 к.к. тут нема.

Так само місце на шпальті 2 (стор. 3) є правдивою характеристикою комунізму, деб він не виступав.

Сконфіскований уступ на 1-й шпальті стор. 4 є оснований на обчисленнях самих большовиків, які наложили на Україну такий податок, що на виживлення населення решти збіжжа не могло стати. Де тут ворожий чин, в чім вбачається ціль зірвати польсько-більшовицькі дипльоматичні зносини?

Місце на ст.4 шпальта 3-тя не можна добачити ціли, про яку говорить арт.108 к.к.

г) Кожний бачив в ілюстрованих журналах і часописах знимки з проявів голоду в Індіях. Ті страшні картини оглядалися міліонами людей у всіх державах світа, не привели нігде до розриву дипльоматичних зносин Англії з якою будь державою, на території якої ті знимки друкувалися і коментувалися. Чомуж Польська держава має бути загрожена в своїх добрих стосунках з Совітами через уміщення в часопису (ст.3) трупиків померших з голоду дітей? У всякім разі не для того друкувалася та знимка, щоби наразити дипльоматичні звязки Польщі з більшовиками.

д) У всіх сконфіскованих місцях розділу під заголовком: “Рятункова акція для Великої України” (стор. 8, 9, 10 і 11) нема ні одного виразу, який а) мавби цілею зірвати дипльоматичних зносини і б) був своїм змістом так поважний, щоби міг до такої катастрофи державної привести.

З цих міркувань маю честь просити конфіскату ч. 3 часопису “За Україну” з дати 1 листопада 1933 р. ухилити.

 

Володимир Темницький - відповід. редактор часоп. “За Україну”

Львів 23/ХІ 1933”

 

“Народня справа”, 5 листопада 1933 р.

“І польські ґазети потверджують голод на Україні”:

“Вже й деякі польські ґазети зачинають писати про страшний голод на Україні. Польська ґазета “Слово” у Вильні дивується, що на розпучливі зазиви українців у Польщі в справі помочі братам за Збручем не озвалася жадна польська ґазета ні взагалі польська суспільність. Ґазета “Курєр Варшавські” признає, що годі собі уявити те пекло, яке є на Україні, та підкреслює, що ще страшніше буде в 1934 році.

Але коли польські ґазети зачинають прозрівати і писати, тоді настають такі обставини, що українські ґазети мусять замовкнути. Вже конфіскують і ті статті, де представляється голод за Збручем. Ми досі знали, що нам не вільно писати проти польської держави і влади. Але ми не знали, що вже не вільно писати і проти большевиків! Бо досі було вільно. Тому нехай наші читачі не дивуються, коли ми перестанемо писати про пекло на Україні...”

 

“Діло”, 16 листопада 1933 р.

День жалоби і протесту. …Буковина.”:

“Український Громадський Комітет допомоги Україні у Чернівцях дістав 28. X., себто напередодні протестаційного дня, телєґрафічне повідомлення від сенатора д-ра Михальського з Букарешту, що його інтервенція не увінчалася успіхом, бо рум. влада відмовила свого дозволу не тільки на віче, але й на богослуження.

 

“Діло”, 3 грудня 1933 р.

“Голод лютує...”:

“Останніми часами в західньо-европ. пресі почали проскакувати вістки, що ніби-то “чутки” про голод на Україні значно перебільшені, а деякі француські часописи твердили, що ці чутки про голод, це, мовляв, один зі засобів німецької пропаґанди, спрямованої до підбурення опінії проти Совітів...”

 

“Діло”, 10 грудня 1933 р.

“День жалоби і протесту“:

“Борщівщина… У деяких громадах держ. поліція цілий день вартувала коло читалень, не допускаючи до сходин…”

 

“Нова зоря”, 28 грудня 1933 р.

“Доки триватиме голод в СССР”:

“Голод в СССР заперечив не лише Еріо, заперечують його також інші радянофіли, як нпр. бельґійський соціяліст Вандервельд. “Журналь де Женев” помістив два автентичні листи з СССР не лише про голод, але прямо про страшний каннібалізм на Сибірі, на Кавказі й на Україні. Від себе додає “Журналь де Женев” таке: “Російські селяни вчинили революцію, щоби здобути для себе землю. Сталін землю відібрав їм і тоді вони з розпуці позбулися свойого капіталу: 85 міліонів штук худоби. З чим виходити на ріллю, хочби вона й зародила? І пощо виходити, коли їм відберуть збіже? Чимало є доказів, що в багатьох  місцевостях полишено збіжже на полі, щоб воно зігнило на місці.[14] Причина голоду не тільки брак збіжжа, але також брак молока, мяса й усього. Голод триватиме в Росії так довго, як довго шалітиме там марксівський режім, тому, що ця злощасна система відбирає людині всяку надію на кращу долю та всяку охоту до праці хіба що ту працю виконується під терором”.- Ціла стаття женевського часопису звернена проти Вандервельда.”

 

“Наш голос” (Дрогобич), 15 вересня 1934 р.[15]

“Жнива в Рад. Союзі”:

“В останніх часах буржуазна преса широко розписується про голод в Рад. Союзі, зокрема на Рад. Україні.

Перед веде українська націоналістична преса, а “Діло” аж захлинається з радости, що якийсь анґлійський подорожник, має “автентичні” знимки, на яких люди взаїмно себе поїдають, на вулицях українських міст і сіл валяються гори людських і худобячих трупів і т. д.

Всі ці вісти мають бути зачерпнені з радянської преси.[16]

Ось тут подамо троха відмінні вісти про жнива в Рад. Союзі, зачерпнені дійсно з радянської преси:

На день 31 липня ц.р. зістало звезене збіжжя з 34.930.000 гект., що означує підвишку на 13 міл. в порівнанні з мин. роком.

Колгоспи і радгоспи без перестанку звозять нове збіжжя до елєваторів. Більшість колгоспів і радгоспів викінчує плян державного постачання збіжжя...”

 


[1] ДАЛО, ф.121, оп.3, спр.838, арк.31-45

[2] Виділено авторами-упорядниками

[3] ДАЛО, ф.121, оп.3, спр.836, арк.205

[4] Виділено авторами-упорядниками.

[5] У тексті – “то”

[6] ДАЛО, ф.121, оп.3, спр.836, арк.208

[7] Виділено авторами-упорядниками.

[8] ДАЛО, ф.110, оп.3, спр.1570, арк.108 зв.

[9] Так у тексті. Можливо, - душ.

[10] Посолки

[11] Проекту.

[12] ДАЛО, ф.110, оп.3, спр.1570, арк.126

[13] ДАЛО, ф.11, оп.29, спр.6531, арк.5-6

[14] Виділено авторами-упорядниками.

[15] ДАЛО, ф.110, оп.3, спр.1709, арк.35 зв.

[16] Виділено авторами-упорядниками.

випадковий матеріал
Стаття голови виконкому Львівської обласної ради Козирєва М. “Наша Перемога” надрукована у газетах Вільна Україна і Червоний Штандарт 30.03.1945 р.