UA
EN
RU

“В своїй хаті – своя й правда, і сила, і воля”

(Т. Шевченко)

 

ІІІ. УКРАЇНСЬКИЙ ТА МІЖНАРОДНИЙ РУХ СОЛІДАРНОСТІ, ПРОТЕСТУ І ДОПОМОГИ

 

“Діло”, 10 березня 1933 р.

“Проти признання Совітів Америкою (Допис з Америки)”:

“… Але американські українці мають ще й свої специфічні причини для такого протесту. Саме у такому моменті треба видвигнути перед американським конґресом політику Совітів супроти України. Матеріялу до такої аґітації стільки, що не треба навіть за ними побиватися. В першій мірі є тут багато наочних свідків теперішнього положення на Радянщині. Їх треба повідшукувати і вислати до американського конґресу, коли прийде до прилюдного переслухання в комісії закордонних справ. Рівночасно треба подбати про писані та друковані матеріяли в українській та інших мовах…”

 

“Діло”, 1 липня 1933 р.

“Положення на Радянській Україні. Резолюції Центрального Комітету УНДО з дня 24. червня 1933”:

“… 3) Під господарським оглядом московські комуністи ведуть на Україні політику повного визиску. У ділянці промислу експльоатують усі підземні скарби не для потреб України, а в сільськогосподарській ділянці довели колєктивізацією до занархізування хліборобства та повели неперебірчиву в засобах і наскрізь грабункову політику, яка спричинює в тій иайбагатшій і найплодовитшій країні Східньої Европи постійний голод і невидану в світі нужду в українському селі. Така господарська політика комуністів довела до того, що маси українського населення вигибають із голоду…”

 

“Діло”, 27 липня 1933 р.

“Україна в передсмертних судорогах. Український Греко-Католицький Епископат Галицької Церковної Провінції в справі подій на Великій Україні до всіх людей доброї волі.”:

“Україна в передсмертних судорогах! Населення вимирає голодовою смертю. Побудована на несправедливости, обмані, безбожництві, деправації — людоїдна система державного капіталізму довела багатий недавно край до повної руїни. Перед трьома роками Керманич Католицької Церкви св. Отець папа Пій XI енерґійно протестував проти всього, що в більшовизмі противне христіянству, Богові та людській природі, перестерігаючи перед страшними наслідками таких злочинів і цілий католицький світ, а з ним і ми долучилися до того протесту. Нині бачимо наслідки поступовання більшовиків: положення з кожним днем стає там страшніше.

На вид таких злочинів німіє людська природа, кров стинається у жилах.

Безсильні подати якунебудь матеріяльну допомогу конаючим братам взиваємо наших вірних, щоби молитвами, постами, всенародньою жалобою, жертвами, всіми можливими добрими ділами христіянського життя випрошували з неба помочі, коли на землі нема ніякої надії на людську поміч.

А перед цілим світом знову протестуємо проти переслідування малих, убогих, слабих і невинних, а гнобителів обвинувачуємо перед Судом Всевишнього.

Кров робітників, що в голоді орали чорнозем України, взиває пімсти до неба, а голос голодних женців дійшов до Господа Саваот.

Усіх христіян цілого світу, усіх віруючих у Бога, а особливо всіх робітників і селян, передовсім усіх наших земляків просимо прилучатися до цього голосу протесту та болю і розповсюднити його в якнайдальші країни світу.

Усі радіостації просимо рознести наш голос цілому світові; може дійде він і до убогих хатин, конаючих з голоду селян.

Нехай перед страшною смертю серед лютих страждань голоду буде для них хоч малою потіхою гадка, що їх брати знали про їх страшну долю, над ними боліли, терпіли та за них молилися.

А Ви страждучі, голодуючі і конаючі Браття, призивайте Милостивого Бога і Спаса Нашого Ісуса Христа; люті терпите муки — приймайте їх за гріхи свої, за гріхи цілого народу і кажіть з Ісусом Христом „Нехай буде воля Твоя, Отче Небесний!” — Принята для Божої волі смерть це свята жертва, що з жертвою Ісуса Христа злучена принесе Вам Небесне Царство, а цілому народові спасення.

Надія наша в Бозі.

Дано у Львові, в день св. Ольги, дня 24/7 1933.

Андрей Шептицький, Митрополит.

Григорій Хомишин, станисл. Епископ.

Йосафат Коциловський, перемиський Епископ.

Никита Будка, патар. Епископ.

Григорій Лакота, перем. Еп.-Пом.

Іван Бучко, львів. Еп.-Пом.

Іван Лятишевський, станисл. Еп.-Пом.”

 

“Діло”, 28 липня 1933 р.

“Український Громадський Комітет Допомоги Страждальній Україні.”:

“З ініціятиви Української Парляментарної Репрезентації відбулася у вівторок дня 25. липня ц.р. в салі засідань Українського Національно-Демократичного Обєднання нарада представників усіх наших центральних установ і справі теперішніх відносин на Великій Україні та в справі допомогової й рятункової акції для погибаючи наших наддністрянських братів…

… У цій нараді взяло участь 48 представників, які заступали 44 львівські установи, втім і українські еміґрантські т-ва…

… Після короткої виміни думок присутні однодушно рішили:

…2) …уконституватися у Загальний Громадський Комітет допомоги страждальній Україні.

3) … вибрати Діловий Комітет для негайного започаткування праці…”

 

“Діло”, 6 серпня 1933 р.

“На допомогу голодним на Радянській Україні. Комунікат ч.1. Тимчасової Управи Комітету Представників Українських Орґанізацій в ЧСР. для допомоги на Україні”:

“14. VII. ц. р. з ініціятиви Українського Жіночого Союзу в ЧСР. утворився „Тимчасовий Комітет Допомоги Голодним на Україні”, до складу якого ввійшли: пп. Н. Дорошенкова, 3. Мірна, М. Феденкова, пп. П. Зленко, В. Філанович. Цей Комітет звернувся з закликом до орґанізованого українського громадянства взяти участь у зборах для встановлення постійного Комітету.

19. VII. відбулися Збори, на які явилися представники 32-х українських орґанізацій.

Збори постановили вважати себе за „Комітет Представників Українських Орґанізацій в ЧСР. для допомоги голодним на Україні” і виділили зі себе тимчасову Управу в складі: пп. О. Бочковського (голова), В. Гомзина, І. Мірного (скарбник), Г. Омельченка, І. Паливоди, С. Русової й М. Феденкової (секретар).

Завданням Тимчасової Управи є:

1. Розширити базу Комітету шляхом приступлення до нього тих орґанізацій (у ЧСР.), які з тих чи інших (здебільшого технічних) причин не змогли взяти участи у Зборах 19. VII.

2. Підготовити відповідні матеріяли, а також і проєкт програми праці Постійної Управи, що утвориться по скликанні пленума Комітету, що має статися в якнайскоршому речинці.

3. Рівночасно, з огляду на пильність справи, дати вже тепер ініціятиву до утворення подібних Комітетів на еміґрації і взагалі в Европі, де є для цього відповідні умовини.

Тимчасова Управа, подаючи про це до відома широких українських кол, ласкаво просить, на випадок повстання подібних Комітетів, поінформувати про це Управу, як також взаїмно інформувати себе про хід праці для її координації.

Всі часописи просимо цю оповістку передрукувати.

Голова: О. Бочковський (в. р.) Секретар: Марія Феденкова (в. р.)

26. VII. 1933 р.”

 

“Діло”, 10 серпня 1933 р.

“Галицька Земля протестує проти московської політики на Великій Україні.”:

“Галицька Земля зачинає стихійно протестувати проти безпримірного морального й фізичного винищування Великої України червоною Москвою. Перший зачав протестаційну акцію Угнів. На нараді 3. с. м. ухвалено одноголосно ряд резолюцій. В них стверджується, що між Україною й Москвою йде безпереривна війна. Всіх Українців кличе Угнів на протестаційний фронт проти нищення реліґії та плянового виголоджування міліонів наших братів на Вел. Україні. Незабаром має відбутися в Угневі повітове протестаційне віче. — Дня 6. с. м. відбулися у Львові сходини т-ва українських дозорців і домашньої прислуги „Воля”. Принято одноголосно протестаційні резолюції. — Тогож дня в с. Грушів, пов. Дрогобич, відбувалося ювилейне свято 25-ліття істнування т-ва „Просвіти” при участи понад 2000 осіб і делєґатів з цілого повіту. Підчас академії ухвалено одноголосно рішучий протест проти плянового нищення України червоною Москвою і привіт братам на Великій Україні.”

 

“Діло”, 14 серпня 1933 р.

Відозва “Биймо у великий дзвін на трівогу!”:

“Український Народе!

Велика Україна, Твій материк, цей найбагатший край в Европі, корчиться нині в голодових муках і болях і терпить невиносний національний гнет.

Російські комуністи-більшовики, що вогнем і мечем знищили Українську Державу над Дніпром, що багнетами насадили свою диктатуру на нашій землі, розпинають тепер український нарід. Вони нищать найкращих його синів розстрілами, мучать тюрмами й засланнями і масово виголоджують усе населення на Україні.

Це не поголоски й не сплітки, це найчистіша правда! Про цю страшну правду говорить нині голосно світ, про цю болючу правду кажуть наші тамошні брати у численних листах до свояків і знайомих, про цю жахливу правду оповідають і численні втікачі з більшовицької неволі. Зате цю траґічну правду закривають комуністи. З усіх листів наших нещасних братів і з усіх оповідань утікачів чуємо розпучливий крик: „Рятуйте, бо загибаємо від насильства й голоду!”

Український Народе!

Деб Ти не жив поза межами Великої України, чи з Галичині, чи за океаном в Америці, чи на Волині й Холмщині, чи в далекій Австралії, чи на Буковині й Бесарабії, чи в Китаю, чи на Закарпатті й на еміґрації в Европі, чи в гарячій Африці — ніде Ти не можеш спокійно приглядатися величезному горю та мукам Твоїх неволених і голоджених братів.

Ти мусиш сказати своє тверде слово гнобителям і світові цілому про їхню недолю. Ти мусиш зробити все, щоби рятувати загрожене істнування 35-ти міліонів братів, — щоби рятувати тим самим себе, своє національне життя перед загладою. Бож комуністичні московські диктатори завзялися вже на само життя українського народу, що найшовся під їх владою. Вони знищили всі багацтва української землі, вони зруйнувала українське, народнє господарство, вони через насильну колєктивізацію геть завалили хліборобство й довели українське населення до голоду. На українських широких, урожайних ланах ростуть тепер переважно буряни, а український хлібороб у голодових муках докотився декуди до людоїдства. На українській землі, де недавно хвилювали непроглядні пшеничні лани своїм буйним колоссям, запанувало наслідком комуністичної господарки людоїдство. Цеж найстрашніше явище під сонцем. Щоби в хліборобській країні брат поїдав з голоду брата — цього світ не чував і земля наша досі не знала.

Одначе й людоїдство не спинило російських комуністів від того, щоби тепер, при зборі цьогорічних невеликих урожаїв, не наложити своєї руки на весь український збір. Комуністи рішили вивезти з України все збіже на північ, у московські промислові осередки, а українське населення тимсамим віддати масово на поталу голодовій смерти. За спротив населення проти такого обдирання краю та проти голодження комуністи нищать його немилосерно розстрілами, а всю вину за неврожай складають на українську національну свідомість і тому гноблять український нарід політично гірше московських царів. Вони касують усі рештки політичної автономії Радянської України, нищать усі українські культурні надбання та викорінюють українізацію. На виснаженому голодом народньому орґанізмі виконують при допомозі терору ще й нечуваний і невиданий в історії ніякого народу політичний гнет.

Український Народе!

Урвалася міра Твого терпіння. Мовчати далі не можна! Скрізь, де бється українське серце, треба не тільки протестувати проти всіх комуністичних насильств, але й заворушити сумлінням цілого людства, поставити на ноги весь світ, щоби він звернув увагу на Твоє положення й прийшов Тобі з допомогою.

Українська Парляментарна Репрезентація і всі центральні українські установи заснували у Львові Український Громадський Комітет рятунку України. Подібні Українські Комітети треба творити по всьому світі, треба їх працю узгіднювати та спільними зусиллями змагати до облекшення долі наших неволених братів на Великій Україні.

Український Народе!

Деб Ти не жив, чи на власній землі, чи на еміґрації, чи в Европі, чи за океанами, ставай одностайно в суцільні лави боротьби з насильством. Мобілізуй опінію світа проти всіх комуністичних страхіть на Великій Україні. Допомагай своїм братам на Великій Україні, чим можеш і як можеш. Львівський Громадський Комітет поведе масову рятункову акцію в краю та за кордоном і в найкоротшому часі оголосить подрібний її плян. У своїй праці Комітет рахує на загальну, масову підтримку. Повний віри в успіх початого діла, Комітет кличе до дружньої співпраці всіх українців, що щиро хочуть зєднатися в болю зі своїми гнобленими наддніпрянськими братами.

А Ви, нещасні, опухлі з голоду Брати знад Дніпра, Кубані та Дону, прийміть від нас вислови подиву для Вашої мужної постави в нещастю, прийміть вислови найглибшого співчуття у великому горі й будьте певні, що скорше чи пізніше прийде кінець Вашим мукам, а зпоза комуністичних хмар і темряви, що нависли над Україною, засяє сонце Волі.

Львів, дня 25. липня 1933.

 

П і д п и с а л и :

1.   За Українську Парляментарну Репрезентацію: Д-р Дмитро Левицький, Дмитро Великанович.

2.   За Товариство „Просвіта” у Львові: Василь Мудрий, С. Маґаляс.

3.   За Наукове Товариство імени Шевченка у Львові: Д-р В. Левицький.

4.За Українське Педаґоґічне Товариство „Рідна Школа” у Львові: о. Олекса Базюк, Д-р Мирон Коновалець.

5. За Український Католицький Союз у Львові: Вол. Кузьмович, А. Трач.

6. За Союз Українок у Львові: Мілєна Рудницька.

7. За Т-во укр. письменників і журналістів Львові: І. Кедрин.

8. За Ревізійний Союз Українських Кооператив у Львові: Ю. Павликовський, Р. Левицький.

9. За Краєве Господарське Товариство „Сільський Господар” у Львові: Ю. Павликовський, М. Холєвчук.

10. За „Народну Торговлю”, Краєвий Союз Споживчий у Львові: Ю. Павликовський, Д-р Бариляк.

11. За Краєвий Молочарський Союз „Маслосоюз” у Львові: А. Мудрик, А. Палій.

12. За Центральний Кооперативний Банк у Львові: Д-р Кость Левицький, М. Кисілевський.

13. За „Дністер”, Товариство взаїмних обезпечень у Львові: інж. Ю. Мудрак, Д-р Л. Макарушка.

14. За „Центросоюз”, Союз Кооперативних Союзів у Львові: Інж. М. Творидло, Радловський.

15. За Земельний Банк Гіпотечний у Львові: В. Сінґалевич, Волошиновський.

16. За „Карпатію” Т-во Взаїмних Обезпечень на життя і ренти: д-р І. Ґижа і О. Тарнавський.

17. За Народну Орґанізацію Українців м. Львова: Аґатон Добрянський.

18. 3а „Молоду Громаду” у Львові: Радловський, М. Бонковський.

19. За Товариство „Взаїмна Поміч українського учительства у Львові”: Зелений, Д. Петрів.

20. За Тов. учит. вищ. шкіл „Учительська Громада” у Львові: Сиротюк.

21. За Союз Українських Адвокатів у Львові: Д-р Кость Левицький.

22. За Українське Лікарське Товариство у Львові: Д-р Максимонько.

23. За Союз Укр. Приватних Службовиків „СУПРУГА” у Львові: Камінський, Гладкий.

24. За Українське Товариство Допомоги інвалідам у Львові: Д-р І. Ґижа, Волошиновський.

25. За Товариство Охорони Воєнних Могил Львові: Карпінський, Д-р Лициняк.

26. За Тов. „Сокіл-Батько” у Львові: В. Мигаль, інж. Свірський.

27. За Головну Старшину Укр. Рух.-Спорт. Т-ва „Великий Луг” у Львові: М. Козланюк, І. Мамчак.

28. За „Міщанське Брацтво” у Львові: М. Стефанівський, М. Кривецький.

29. За Т-во „Зоря” у Львові: М. Кліщ.

30. За Укр. Т-во „Сила” у Львові: І. Табора, С. Валько.

31. За Т-во „Воля” у Львові: Козіцький Іван, Сивуляк Михайло.

32. За „Українське Народнє Мистецтво” у Львові: Ірена Макух-Павликовська.

33. За Укр. Т-во Допомоги Еміґрантам з України у Львові: А. Петренко, Ф. Дудко.

34. За Відділ Укр. Центр. Комітету в РПП. у Львові: О. Кузьминський.

35. За Відділ Союзу Українок-Еміґранток в РПП. У Львові: Ал. Таракановичева, Л. Доценкова.

 

“Нова зоря”, 20 серпня 1933 р.

“Галицька Земля протестує.”:

“Протест громад Корчина руст.[1] і шл.[2] пов.[3] Сколє в справі подій на Вел. Україні.

На голос протесту нашого Епископату з дня 24. липня 1933 р. в справі подій на Вел. Україні, голос, дійсно Божий, пливучий з батьківського болем і горем прибитого серця, на вид таких страшних злочинів, які діються на Вел. Україні, за Збручем, під владою горстки звірів в людському тілі, серед договорів про ненапад з кат. державами, — місцевий парох о. В. Пашковський виголосив в днях 6. VIII. і 13. VIII. дві проповіди ,,Ісус та Його заповіли — і большевизм” та ,,Наука Маркса”. Відтак тогож дня 13. VIII. по Службі Божій на запрошення о. пароха зійшлися Виділи всіх наших, підписаних установ в льокалю читальні „Просвіти” і по вислуханню реферату „Большевизм — це руїна реліґії, моралі і етики — це ганьба XX. століття” прилучуються одноголосно до болючого голосу нашого Епископату і протестують проти червоних наїздників, проти жорстокого поступовання большевиків, ганьби XX. століття, протестують проти насильного нищення, серед відомого з побожности Українського Народа — Бога і реліґії, проти нищення з предмедитацією голодовою смертю, серед страшних душевних і тілесних страждань наших братів і сестер за Збручем і прилюдно постановляють молитвами, постом, жертвами і жалобою випрошувати і благати помочі і змилування у Господа Бога. З Нами Бог і хоч усе проти нас, то Він з нами, а як з нами Милосердний і Справедливий Господь, то хто проти нас?!

 

Корчин, 13. VIII. 1933.

 

Підписали: Греко-катол. уряд парохіяльний у Корчині, Католицька Акція, Братство Найсв. Тайн, Читальня „Просвіти”, Кружок „Рідної Школи” ім. о. Олесницького, Народний Дім, Коопер. „Дуброва”, Філія Рух. Спорт. Тов. „Сокіл – Батько”, Кружки протиальк. тов. „Відродження” в Корч. рустикальнім і Корчині шляхотськім.

 

Протест с. Футор, пов. Любачів

Заклик наших Владик і нові часописні вісти про нечувані переслідування наших Братів на Великій Україні й винищування всього, що українське червоною Москвою переняли нас, громадян села Футор великим смутком і обуренням. Тому зібралися ми в неділю, дня 13. серпня в числі около 200 осіб і по промові управителя школи п. І. Луцейка ухвалили ми такі резолюції: 1) Протестуємо перед цілим світом проти варварського вигублювання Українців червоною Москвою! — 2) Пересилаємо нашим Братам на Великй Україні щирий привіт і поклін. Борітесь браття! Поборете! День Вашого визволення і жорстокої відплати недалекий! — Закликаємо й інші свідомі села до протесту проти плянового винищування Українців червоними окупантами!

Виділ Читальні „Просвіта” в Футорах.

 

“Діло”, 23 серпня 1933 р.

На протестаційному фронті. Протест Станіславова проти насильства червоної Москви над Україною.”:

“… Реферат про положення українського народу на Великій Україні виголосив мец. д-р Олександер Чорненко, адвокат у Станиславові…

Підчас реферату д-ра Чорненка трапився інцидент. Якийсь нещасливий радянофіл кинув глупенький оклик в обороні більшовиків, на що найближчі присутні зареаґували в той спосіб, що вивели його за ковнір із салі. Коли кількох присутніх на салі радянофілів це запримітило, винеслися чимскоріше зі зборів, не чекаючи на такий самий відрух здорового українського громадянства.”

 

“Нова зоря”, 24 серпня 1933 р.

“Галицька Земля протестує”:

“У Станиславові відбулося 19 с. м. велике протестаційне віче проти московських насильств на Україні. Приявних було понад 1.200 осіб. Віче отворив д-р Ю. Олесницький, реферат виголосив д-р О. Чорненко. Відтак промовляло ще кількох промовців. Ухвалено одноголосно отсі резолюції:

1.    Московські большевики обманули українське селянство й робітництво і під гаслами землі і волі окупували придніпрянську Україну та перемінили її в московську кольонію.

2.    Політика большевиків на Україні змагає до того, щоб україн. народ стерти з лиця землі та тим робом раз на завжди скінчити з небезпекою війни України проти Москви за незалежну українську Державу.

3.    Московські большевики та їх українські льокаї допровадили до того, що українське населення міліонами вимирає тепер голодовою смертю.

Ми, Українці Станиславівщини, зібрані на вічу в Станиславові, дня 19 серпня 1933. шлемо нашим братам і сестрам на Придніпрянщині, на Соловецьких Островах, на Сибірі і в льохах Ґ.П.У. наш гарячий привіт та взиваємо їх видержати в тяжкій боротьбі з московським окупантом.

Протестуємо перед цілим культурним світом проти засобів, якими большевики винищують український народ та домагаємося від усіх народів, щоби вони доти не спроваджували збіжжа зі Совітів, доки міжнародна комісія не ствердить, що населення України має запевнений прожиток на цілий рік.[4]

Виповідаємо боротьбу запроданцям і наймитам Москви і зобовязуемося безпощадно поборювати пресу, яка стоїть на услугах большевиків.”

 

“Нова зоря”, 27 серпня 1933 р.

“На поміч голодуючій Україні.” Звернення кардинала Т. Інніцера”:

“В годину що з глибокою повагою й почуттям відповідальности взиває цивілізоване людство, росте обовязок, що кличе світову опінію на діло помочі. Ніякі спроби заперечення не можуть опрокинути дійсности, що сотки тисячів, а навіть міліони людей в СССР погибли з голоду в останніх місяцях. Сотки зворушаючих листів з голодних теренів СССР, передовсім з України та з північного Кавказу, таксамо звідомлення очевидців, в яких достовірність не можна сумніватися, описують жахливі подробиці траґедії, що діється тепер в СССР. Тут звертаю увагу на заклик Митрополита Андрея Шептицького та всіх Владик Галичини. В нім описується в зворушаючий спосіб жахливі терпіння населення на Україні. Також очевидець Анґлієць Ґаррет Джонс потверджує, що в деяких областях СССР вимерла з голоду четвертина населення. Ґенеральний секретар европейського конґресу національностей д-р Евальд Амменде оповістив меморіял. В нім на підставі автентичних інформацій з кругів ріжних національностей СССР, стверджує, що голодова катастрофа навістила в жахливий спосіб Росіян, Українців і всі народи СССР. Він виступив з предложенням прийти з поміччу погибаючому населенню СССР.

Вже нині стверджено, що катастрофа також тепер, в часі нових жнив, поступає дальше. Щоби заспокоїти потреби промислових центрів, як се отверто повідомляє совітська преса, селянам України й північного Кавказу відбирають силою нове збіжа.[5] Голодова катастрофа в СССР внаслідок сего дійде з найблизших місяцях до вершин і знов погибнуть міліони людей.

Довше мовчати про те, се значить збільшати невиносимо відповідальність цивілізованого світа у масовій смерти в СССР, нести вину за те, що в тім часі, коли цілі частини світа нищать надмір збіжжа та харчів, то населення в СССР гине голодовою смертю, при чому приходить до вбивання дітей і до людоїдства.

В імя вічно важних законів людстві та любови ближнього підношу отсим голос до всіх, передовсім до тих світових орґанізацій, котрі працюють на службі гуманности й справедливости, щоби заки ще не запізно, започаткувати на понаднаціональній і понадвіроісповідній основі діло помочі для міліонів людей, загрожених голодом в СССР. Сей заклик торкається передовсім міжнароднього Червоного Хреста й його орґанізації на цілій землі. Він торкається також всіх тих чинників, що сьогодня переговорюють про розбудову господарських взаємин з СССР, що би при тих переговорах, покласти в основу потреби ріжних областей СССР і домагатися від правительства СССР т. зв. гуманітарної клявзулі, що потреби місцевого населення будуть заспокоєні.

Щоби розпочати допомогову акцію у Відні, запрошу в найблизших днях представників ріжних віроісповідань для заснування допомогового комітету.

Вставайте до спільного, братнього чину, заки ще не запізно! Так хоче Бог! Бог!

К а р д и н а л  -  а р х и е п и с к о п

Д-р   Т е о д о р   І н н і ц е р.”

 

“Нова зоря”, 3 вересня 1933 р.

“Св. Отець голодним в СССР.”:

“Недавно вернув з СССР до Риму спеціяльний папський післанник. Він зложив звіт з побуту в країні голоду. Папський висланник ствердив, що положення в СССР дуже поважне. З приходом найблищої зими може вимерти з голоду 12 міліонів людей. Коли Св. Отець вислухав сей звіт, не міг укрити свого болю і сказав: „Мусимо за всяку ціну знайти якусь дорогу, щоби тому запобігти”. Св. Отець задумує вислати до СССР ратункову харчеву виправу, подібно як тому кілька літ. Така експедиція малаби велике значіння. Та не знати, чи совітська влада згодиться на сю папську експедицію.”[6]

 

“Діло”, 3 вересня 1933 р.

“Европейська акція проти голоду в Україні”:

“… Тимчасом мусимо намагатися, щоби виявлення небувалого по своїм розмірам в історії злочину винищення міліонів людей, жінок і дітей московським урядом на Україні причинилося бодай до орґанізації поважнішої інтернаціональної допомоги нещасливій Україні. А для цього треба передовсім подбати про те, щоби голодні на Україні довідались про те, що світ знає про їх нелюдські муки та конання. Українські орґанізації допомоги голодним в краю та за кордоном повинні негайно перевести реєстрацію всіх приватних адрес на Великій Україні та повідомити адресатів про стан рятункової акції поза межами СРСР. При цім треба подати адреси українських допомогових комітетів у Галичині, Буковині, Чехословаччині та по ріжних европейських осередках, а також адреси інтернаціональних допомогових установ…”

 

“Діло”, 14 вересня 1933 р.

“До культурного світу.

Заклик Українського Громадського Комітету Рятунку України”:

“Вимирає з голоду на очах Европи великий, богатоміліоновий український нарід. Вимирають доведені до краю насильницьким визиском завойовника — червоної імперіялістичної Москви — Радянська Україна й інші південні області Радянського Союзу — як Кубань і Донщина, які творять тепер т. зв. Північно-Кавкаський край, а заселені також переважно українцями.

У результаті насильного вивласнювання землі й інвентаря колись самостійним хліборобам, у наслідку заведення державної панщини, в формі т. зв. колєктивізації рільного господарства, і безжалісного забирання збіжа від новітніх білих невільників для прогодування московської півночі, навістив Радянську Україну і Північно-Кавкаський край нечуваний, невиданий ніде в світі голод. Населення колишнього шпіхліра Европи конає в голодових муках. Вимирають цілі села. Трупи голодних валяються по вулицях міст і на дорогах сіл. Прокидається людоїдство. А більшовицька влада, замісць помочі, без жалю стягає останнє збіжа з краю і вивозить до Московщини та нечуваним терором заглушує великий протест.

Урядова преса в Радянському Союзі, — а іншої там нема, — про голод населення і знущання над ним, розуміється, мовчить. Навпаки, більшовицька влада заявляє, що ніякого голоду нема, що це вигадка контрреволюціонерів та інтернаціоналістів[7]. Але одночасно та сама влада забороняє кореспондентам закордонної преси виїздити на Україну і Північний Кавказ на тим самим потверджує, що там дійсно творяться страшні речі, про які всеж попадають останніми часами вістки і до европейської преси.

Насаджуючи примусом колєктивізацію в країні селян-хліборобів, північні насильники - російські більшовики, не здрігнулися перед фізичним винищуванням міліонів міцних, працюючих селян за спротив чужій їм системі, що накладає на них пута рабства. Одних нищать на місці воєнною силою, інших гонять сотнями тисячів у далекі північні сторони, де вони гинуть масово з голоду і холоду, в тяжких умовинах каторжних робіт, рубаючи дерево у тайзі, копаючи біломорський канал, виконуючи під батогами чекістів інші примусові роботи. Так майже цілком викорінено хоробру людність Кубанщини, в Північно-Кубанському краю, так здесятковано населення цілих округ Радянської України, а одночасно спроваджують на українські землі поселенців з російської півночі. Робить це більшовицька Москва систематично і пляново, щоби стерти з лиця землі український нарід і зліквідувати українську проблєму.[8]

З тією метою московська диктатура почала останніми часами нечуваний похід проти українського національного життя, ліквідуючи рештки назверхньої самостійности Української Соціялістичної Радянської Республики, русифікуючи адміністративний апарат і культурне життя на українських землях. Тисячі інтеліґентних працівників українців, навіть комуністів, ліквідують безсудними розстрілами та засланнями поза межі України, як контрреволюціонерів і ворогів славетної пятилітки та колєктивізації, що повернула богату країну в голодову пустиню.

Між „контрреволюціонери” попав навіть найвизначніший український більшовик, заступник голови Ради Народніх Комісарів і комісар народньої освіти УСРР М. Скрипник, та на знак протесту проти екстермінаційної політики Москви на українських землях покінчив самогубством.

Такий стан у Радянській Україні й у інших південних областях більшовицького царства. Він мусить потрясти совістю культурного світу і той культурний світ мусить підняти голос протесту проти нечуваного варварства, якого допускається більшовицька Росія супроти українського народу, що хоче жити власним національним життям.

В столиці Галицької Землі у Львові, повстав Український Громадський Комітет Рятунку України, зложений з представників українських послів у законодатних установах Польщі й центральних українських економічних та культурних установ і орґанізацій.

Комітет звертається з закликом до суспільностей культурних народів світу, протестувати проти грабіжі, поневолення і фізичного винищування українського народу більшовицькою Москвою та має надію, що культурний світ прийде нам, що мешкаємо поза межами більшовицьких страхіть, з помічю для полекшення долі голодуючих наших братів під московсько-більшовицьким пануванням.

Львів, дня 8. вересня 1933.”

 

“Діло”, 13 вересня 1933 р.

“Українські соціялісти про лихоліття України. Відозва до „соціялістичних орґанізацій усіх країн”.”:

“У друку появилася спільна відозва українських соціял-демократів і українських соціялістів радикалів до соціялістів усіх країн про голод на Україні. Під відозвою не бачимо підписів українських соціялістів-революціонерів. Текст відозви такий:

Шановні Товариші!

Останні факти масового голоду, а зокрема два траґічні самогубства на Радянській Україні мусіли ввернути на себе Вашу увагу. Поповнили самогубство найбільший пролєтарський письменник Радянської України Микола Хвильовий і чільний представник уряду Радянської України, голова народніх комісарів Микола Скрипник.

Підписані соціялістичні орґанізації вважають своїм обовязком подати до Вашого відома сучасні обставини на Україні та зясувати причини тих страшних випадків самогубства.

З кінцем 1919. року російська комуністична влада насильно завоювала Україну. При помочі крівавого терору знищила вона Українську Народню Республіку, знищила всі революційні здобутки визвольного українського руху, розгромила всі політичні, економічні і професійні орґанізації українського працюючого люду, а саму українську трудову клясу скувала залізною диктатурою комісарів російської комуністичної партії…

І ось по 14 роках тієї диктатури робітники й селяни України масово гинуть з голоду на своїй такій родючій землі. І ось вдруге Україна переживає таку саму катастрофу голоду, що й у 1921-22 роках. Це все діється на Україні в 1933 році, по 14 роках „радянської” влади, котра голосила щастя, добробут і нове життя для працюючих мас.

Стверджуємо, що одинокою і очевидною причиною голоду на Радянській Україні є безоглядний економічний визиск українського народу більшовицькою диктатурою, яка вважає Україну своєю кольонієо. Рікрічно вивозить вона міліони тон збіжа або до центральної Росії для прохарчування важніших робітничих осередків, армії і чрезвичайки, або вивозить по демпінґових цінах за кордон для роздобуття валюти. Комуністична влада затаює факт голоду на Україні, а робить це не лише тому, що цього вимагає престіж диктатури, але щоби й на будуче експльоатувати виголоджену колєктивізаційними експериментами знищену країну.[9]

А в парі з тим ми є свідками нечуваного політичного терору. Навіть ілюзорична самостійність України сьогодні не істнує. Деякі українські комісаріяти покасовано, свідомих українців-комуністів заступається російськими комуністами, українську культуру і науку піддано під строгий поліційний режім…

Ця політика більшовицької Москви мусіла врешті викликати невдоволення навіть серед провідних комуністичних діячів української національности. Але і їх не пощадив терор московської диктатури. Прийшли масові арешти, висилки, а навіть розстріли. Арештовано бувшого народнього комісаря Шумського, розстріляно Конаря і ін.

В тій атмосфері, оплюгавлений, збещещений для більшого ефекту по провокаторськи заплямований тавром фашиста і шпіона, покінчив самогубством голова народніх комісарів М. Скрипник. Загинув на знак протесту проти потоптання теперішньою сталінівською бюрократією всіх тих засад, на яких спиралася конституція Радянського Союзу проти імперіялістичного походу Москви на Україну. Ця сама протиукраїнська політика загнала в могилу найбільшого пролєтарського письменника України М. Хвильового.

Україна переживає важкі хвилини. У цвинтарище перемінилася ця найбільше плодюча країна Европи і звідтам долітають до нас плач і стогін визискуваних і катованих. У більшовицьких вязницях томляться тисячі українських соціялістів. У ту важку хвилину український народ, народ робітників і селян не може ждати ні від кого помочі, як лише від соціялістичних партій усіх народів та від противників всякого поневолення та визиску.

Ми українські соціялісти протестуємо перед цілим культурними світом проти варварського винищування українського трудового народу большевицькою диктатурою, проти топтання тих прав, які цей трудовий народ шляхом довгої революційної боротьби собі виборов, протестуємо проти розстрілів, протестуємо проти арештувань і знущань, жадаємо негайної амнестії для політичних вязнів і взиваємо Вас, товариші, щоби й Ви прилучилися до нашого протесту.

Товариші! Протестуйте проти вивозу харчевих продуктів з Радянської України, якої населення голодує!

Пятнуйте політику винищування голодом і терором українського населення, яку пляново провадить на Радянській Україні Російська Комуністична Партія.

Хай живе воля!

Хай живе вільне право на самовизначення всіх поневолених народів!

Хай живе соціялізм!

 

ЗА ЗАКОРДОННУ ДЕЛЄҐАЦІЮ УКРАЇНСЬКОЇ СОЦ.-ДЕМОКРАТИЧНОЇ РОБІТНИЧОЇ ПАРТІЇ:

Ісаак Мазепа                                                                                 Панас Феденко

 

ЗА УКРАЇНСЬКУ СОЦІЯЛ-ДЕМ. ПАРТІЮ:

Лев Ганкевич                                                                                 Іван Квасниця

 

ЗА УКРАЇНСЬКУ СОЦ.-РАД.ПАРТІЮ:

Іван Макух                                                                                      Матвій Стахів”

 

“Нова зоря”, 14 вересня 1933 р.

“Галицька земля протестує.”:

“Филя протестів Галицької Землі проти систематичного фізичного і духового винищування Вел. України голодом і чрезвичайкою постійно росте. Часописи навіть не вспівають містити всіх звідомлень з перебігу тих протестів. Тому обмежуються лише до коротких вісток про се. У Львівщині по рефераті в справі червоного террору і голоду на Україні, виголошенім в чит. “Просвіти”, ухвалено протестаційну резолюцію.- В Підгородці (Стрийщина) по Богослуженні і проповіді о. В. Чумака в церкві, ухвалено в чит. “Просвіти” протестаційну резолюцію.- В Нижанковичах (Перемищина) створено допомоговий комітет і ухвалено протестаційні резолюції.- В Лазах (Ярославщина) виголошено реферати й ухвалено протест. резолюції,- В Лежахові (Ярославщина) — благальне Богослуження (о. Наконечний), анкета і протест. резолюції - В Доброгостові (Дрогобиччина) анкета і протест. резолюції.- В Гайворонці (Підгаєччина) - анкета і протест. резолюції.- В Вербиці (Ходорівщина) – протест. анкета і резолюції.- В Балинцях, Трофанівці і Гвіздці (Гвоздеччина) анкета і протест. резолюції.- В Самборі створено Допомоговий Комітет.- В Рівнім (Волинь) протестаційні збори й утворення Допомогового Комітету.- В Ямній (Делятинщина) протест. збори і резолюції.”

 

“Діло”, 15 вересня 1933 р.

“До жіноцтва культурного світу.”:

„Союз Українок“ у Львові, звернувся на днях до міжнароднього жіноцтва з відозвою в справі положення на Великій Україні. Цю відозву надруковано в формі летючки у чужих мовах та вислано її до міжнародніх і чужоземних жіночих орґанізацій, до жіночої преси та до поодиноких визначних чужинних діячок. Текст відозви такий:

Жінки!

В нечуваному горі, яке переживає під цю хвилину український нарід на землях т. зв. Української Соціялістичної Радянської Республіки ми, українки Галицької Землі, звертаємося до Вас, Сестри усіх країн, за підтримкою — за допомогою!

Україна вимірає від голоду!..

… Не будемо довго зупинятися над причинами страшної катастрофи, яку переживає Україна: вони надто відомі. До цього жахливого стану довела цю країну природних богацтв невідповідальна й страшна в наслідках більшовицька державша господарка. Господарка божевільних експериментів колєктивізації; господарка грабіжницько-кольонізаційна, що в користь метрополії (Московщини) забирає окупованій країні навіть найпотрібніше до нужденного животіння.

Московсько-більшовицькі окупанти, що поконали (1917—1920) армію молодої Української Народньої Республики тільки завдяки розкладовій, демаґоґічній аґітації між селянством (обіцюючи йому „землю і волю”), пішли на безпощадне винищування того самого селянства.

Чи відомо Вам, що при будові балтійсько-біломорського каналу загинуло понад 200.000 цвіту українського селянства, т. зв. середняків і куркулів?

Чи відомо Вам, що на каторжних роботах у концентраційних таборах Соловецьких Островів та інших “пекол на землі” на ледяних побережах північного океану згинуло кількасот тисяч того селянства за ось такі провини, як опір у приступленні до колєктиву чи неспромога заплатити державний податок? Про українську трудову інтеліґенцію нема що й казати! Десятки тисяч її згинуло в льохах черезвичайки чи Ґ. П. У., розстріляні без суду „під стєнками”, на каторжних роботах і ін…

Все це діється серед мовчанки цивілізованого світу. Щойно в останніх часах помітно в християнських колах деяких европейських країн відрух протесту й бажання помогти. Відповідальні чинники держав — мовчать. Сховавши в теку недавно заключені з більшовиками „пакти неаґресіі” чи торговельні договори (яких предметом є м. ін. те саме кріваве збіжжа України) прижмурюють очі на „внутрішні справи” ,,заприязненої держави”, мовчать льояльно, чекаючи кінця більшовицького експерименту…

… Оце звертаємося до Вас, жінки всіх націй, країв і континентів, всіх кляс, партій і конфесій, звертаємося до Вас з голосом, що просить допомоги, що кричить рятунку!

Ви, зорґанізовані жінки усього світу, яких гуманність навчилися ми цінити, працюючи поруч з Вами в міжнародніх жіночих орґанізаціях! Зробіть усе, що можете, щоб не дозволити червоним сатрапам безкарно знущатися над безборонними! Зробіть усе, що в Ваших силах, щоб голодуючим України принести поміч!

Ваша скоординована і плянова діяльність мусить довести до зміни відношення світу до більшовицького уряду і змусити цей уряд припинити ганебне винищування нашої нещасної Батьківщини.

Розворуште сонні сумління Ваших чоловіків, синів, і братів,[10] що займають у Ваших країнах відповідальні державні становища і жадайте від них того почуття міжлюдської солідарности і справедливости, які не дозволяють брататися з убийниками!

Закладайте протести перед Вашими Урядами, зокрема протестуйте проти ввозу українського збіжжа, забраного населенню коштом життя міліонів людей!

Не приглядайтеся мовчки тому ганебному явищу, що в одній частині світа міліони людей гине голодовою смертю, тоді коли в інших гниє збіжжа, в фабричних печах топлять кукурудзою, затоплюють каву, овочі і інші засоби поживи! Домагайтеся міжнародньої акції в напрямі негайного перекинення тих продуктів на Україну!

Не дозвольте людству брати на свою совість страшної співвідповідальности за небувалі в історії злочини червоної диктатури на Україні! Бо хто не протиставиться тим злочинам — цей стає спільником Москви в її крівавому погромі України.

Львів, вересень 1933.”

 

“Діло”, 23 вересня 1933 р.

“ІХ. Конґрес орґанізованих національностей і голодова катастрофа на Україні.”:

“Берн, дня 16. вересня 1933.

Дня 16. вересня, пів до пятої пополудні, отворено IX. Конґрес національностей Европи, у салі Союзного Парляменту Швайцарії. Швайцарський уряд гостинно відкрив двері цієї монументальної палати для Конгресу…

… Збільшене заінтересування преси та піднесений настрій, на загал досить незвичайний для інтернаціональних зборів всякого роду, надавала Конґресові без сумніву справа голодової катастрофи на Україні, яку вперше підносили в серці Европи, на зборах представників багатьох націй.[11]

Це зрозуміла очевидно й президія Конґресу в якій українців заступав п. посол Зенон Пеленський (крім того українців у Польщі заступає пані посолка М. Рудницька, а українців Румунії п. сенатор В. Залозецький і п. посол. Ю. Сербинюк.), і поставила справу голоду на Україні фактично на чолі праць Конґресу, хоч формально вона й не була зазначена темою окремих рефератів…

…Справжнє видовище голодової катастрофи на Україні, дійсні основи цього небувалого в історії злочину систематичного нищення міліонів населення поневоленої нації розгорнула у своїй промові п. посолка Рудницька, що викликала бурливу маніфестацію співчуття цілих зборів …”

 

“Діло”, 3 жовтня 1933 р.

“Справа голодової катастрофи на Радянській Україні на форумі Союзу Народів”:

 

“І. МЕМОРІЯЛ ПРЕДСТАВНИКІВ УКРАЇНСЬКОГО ГРОМ. КОМІТЕТУ РЯТУНКУ УКРАЇНИ ДО ПРЕЗ. МОВІНКЛЯ.

25. вересня 1933.

Його Ексцелєнція

Президент Ради Союзу Народів

Міністр Мовінкель

 

Ваша Ексцелєнціє!

Підписані представники Українського Центрального Комітету Рятунку України звертаються до Вас з горячим проханням (апелем) внести справу голодової катастрофи, що лютує на Радянській Україні, перед форум Союзу Народів та спонукати Союз Народів зорґанізувати міжнародню допомогову акцію в користь вигибаючого від голоду українського населення.

Факт голоду, не зважаючи на всі намагання більшовицького уряду закрити перед світом правду та не зважаючи на його заперечення голодової катастрофи, не підлягав ніяким сумнівам.[12] Цей факт стверджений тисячами листів, які одержуємо від наших братів (земляків) з того боку совітського кордону, та протоколярними зізнаннями соток збігців-українців, яким вдалося покинути совітську територію; він потверджений також свідоцтвом безсторонніх людей, передовсім чужих журналістів, яким, не зважаючи на заборону більшовицького уряду, вдалось передістатися на навіщену голодовою катастрофою українську територію.

За автонтичність факту небувалої своїми розмірами в історії голодової катастрофи ручать такі поважні імена, як імя віденського кардинала Інніцера й імена українських греко-католицьких епископів з митрополитом ґрафом Шептицьким на чолі.

Не хочемо комплікувати політичними моментами справи міжнародньої допомоги і тому не будемо говорити тут про причини страшної катастрофи, яку переживає Україна і які зрештою надто відомі в усьому світі. Є прилюдною тайною, що Україну, цю країну великих природніх богацтв, довела до її теперішнього жахливого стану більшовицька господарська політика. Одначе полишаючи на боці справу політично-господарського винищування України її теперішніми володарями, апелюємо до Союзу Народів у справі допомоги для голодних, бо це справа міжлюдської солідарности і гуманности.

Віримо, що Союз Народів, який вже в минулих роках займався анальоґічними допомоговими гуманітарними акціями та який в першій мірі покликаний зорґанізувати поміч у користь безборонного, нещасного населення України, усуне всі труднощі і вплине на уряд Совітського Союзу, щоби він не відмовився допустити міжнародню допомогу.

Українці західних земель, що живуть поза межами Совітської Республики, а також канадійіці і американці українського походження, готові поділитися з загибаючими від голоду братами своїми скромними запасами збіжа й іншими засобами поживи, якщо С. Н. уможливить нам перетранспортувати їх на Радянську Україну та роздачу тих засобів під міжнар. контролею.

Підписані приїхали до Женеви, як висланники Українського Центрального Комітету Рятунку України, який заснувався в столиці західних українських земель, у Львові, з повновластям, поробити в імені Комітету всі потрібні заходи перед Союзом Народів. У склад нашого Комітету входить Українська Парляментарна Репрезентація західних українських земель у польському парляменті та 36 центральних українських культурних, економічних і гуманітарних орґанізацій і установ, між ними орґанізації українських еміґрантів з Радянської України. В тісному порозумінні з нами працює Український Рятунковий Комітет на українських землях, які є в Румунії з осідком в Чернівцях та українські допомогові комітети, розкинені по Европі й Америці.

     Пос. Мілєна Рудницька,                                             Пос. Зенон Пеленський,

        заступниця голови                                                              секретар.

Українського Рят.Комітету

 

II. ПИСЬМО ОБЄДНАНОГО КОМІТЕТУ МІЖНАРОДНІХ ЖІНОЧИХ ОРҐАНІЗАЦІЙ.

Обєднаний Комітет Міжнар. Жіночих Орґанізацій.

 

Його Ексцелєнція, Пан Йог. Л. Мовінкель,

Президент Ради Союзу Народів.

26. вересня 1933.

Ексцелєнціє,

В імені вище поданого Комітету Міжнародніх Жіночих Орґанізацій, чи можу Вас просити, щоби Ви звернули увагу Ради Союзу Народів на розпучливе положення голодом навіщеного населення Радянської України?

Нераз уже Союз Народів виконував неоцінені услуги для справи гуманности і ми настаємо на Вас, Ексцелєнціє, як Президента, щоби Ви предложили Раді Союзу потребу негайного ділання у формі, яку Ви будете уважати за вказану. Комітет був однозгідний у своїй постанові звернутися до Вас з апелем.

Залучаю деякі дані про положення.

 

В імені Комітету маю честь остатися

щиро Вам віддана

М. Корбет Ешбі, в. р. Президентка одної з Орґанізацій.”

 

“Діло”, 4 жовтня 1933 р.

Рятуймо Україну від голодової смерти!

Поклик Обєднання Українських орґанізацій в Америці”:

Чужинець, д-р Евальд Амменде, ґенеральний секретар Европейського Конґресу Національностей, проголосив звіт про голодову катастрофу на Україні. Отой звіт про вимирання населення Радянської України з голоду закінчив він запитом до цивілізованого світа: чи він ще й далі глядітиме, як умирають на Україні міліони людей з голоду, чи може захоче таки прийти з помічю нещасним жертвам і скинути з себе тим чином закид безсердечности і ганьби.

Оте благородне слово чужинця дійшло до нас, українців в Америці, в хвилині, коли, ми беремося ще раз потрясти сумлінням світа, коли ми хочемо знайти доступ до американського уряду і до серця американського народу, щоби дістати від них поміч для наших безборонних братів на рідній землі, для нашої вигибаючої з голоду України.

Звідки взявся голод на Україні? І то голод на землі, відомій від віків з того, що була найбогатшою і найурожайнішою з усіх земель Европи, про яку ще в старовині писали, що це земля медом і молоком текуча?

Світ, коли говорить про цей голод, то кладе найбільшу увагу на те, що голод у Совітськім Союзі — це ознака, що там збанкротувала совітська аґрарна політика, що недописала колєктивізація. Це правда, але не цілковита. Особливо, коли мова про Україну. Голодують люди і на землях, заселених москалями. Та всеж-таки не вимирають з голоду в московських ґуберніях, з неврожайною землею, в таких великих розмірах, як вимирають на Україні, де на землі, з природи врожайній, гинуть люди з голоду міліонами.

Діється це тому, що голод на Україні викликаний не тільки крахом совітської колєктивізації. Він такий страшний особливо тому, що його викликує і піддержує Москва з розмислом, аби в той спосіб вилюднити Україну. Голод — це тільки один із способів боротьби Московщини з Україною, яка прямує до відірвання від Москви. Це найбільш варварська ставка Москви, що прямує до знищення українського національного самостійного руху на Україні.[13]

Отой момент зрозуміли добре самі українські комуністи на Україні. І тому саме доходить тепер до того, що відбирають собі життя ті, що з вірою в перемогу комуністичної ідеї вірно служили Москві в надії, що коли обєднаються московські робітники, то на Україні настане краще життя.

Смерть Хвильового чи Скрипника — це розпучливий крок тих, котрі, вірили, що Москва хоче допомогти Україні економічно, культурно й політично. Це траґічний крок тих, котрі мовчали, коли Москва нищила на Україні контрреволюцію, себто коли розстрілювала тисячі свідомих українців, які боролися за самостійність України. Це крок розпуки тих, котрі висилали на приказ Москви тисячами вірних синів України на північ, на канальські роботи, де вони погибали, як колись гинуло наше козацтво при будові Петербурга.

Своєю траґічною смертю хотіли оті українські передові комуністи виправдати себе перед українським народом за всі свої помилки, а зразом запротестувати проти засуду смерти, що його видала Москва Україні, виставляючи її свідомо на голодову смерть.

Ось тому, збираючи жертви потерпівшим від повені иашим братам на зах.-українських землях, та памятаючи на кожну закріпощену пядь української землі, станьмо в першу чергу одностайно в обороні Великої України.

Стараймося зацікавити вимираючою з голоду Україною американський уряд і американські політичні та гуманітарні установи! З усіх наших віч шлім резолюції до Американського Червоного Хреста і просім зорґанізувати допомогу голодуючій Україні!

А що тепер є актуальною справа визнання Союзу Совітських Соціялістичних Републик Америкою, звертаймося як громадяни цієї землі до уряду у Вашинґтоні з проханням, щоби він, заки вирішить справу визнання Совітів, вислав до Совітів американську комісію, яка провірила би політику Москви супроти тих держав, що входять у склад СРСР.[14] Зокрема домагаймося провірення Америкою політики Москви супроти України, найбільшої складової частини СРСР, отої з природи найбогатшої в Европі країни, на якої землях, як подають більшовицькі офіційні звідомлення, нема посухи ні масових бунтів, і де панує такий голод, що доходить уже до людоїдства.

 

ЕКЗЕКУТИВНИЙ КОМІТЕТ ОБЄДНАННЯ УКРАЇНСЬКИХ ОРҐАНІЗАЦІЙ В АМЕРИЦІ:

Омелян Ревюк, предс.; Микола Мурашко, заст. предс.; Д-р Лука Мишуга, секр.; Володимир Кедровський, фін. секр.; Микола Данильченко, касієр.”

 

“Нове село“, 8 жовтня 1933 р.[15]

“Союз Народів про голод на Україні”:

“Український Комітет зложений з українських представників Галичини, Буковини і заґраничної еміґрації звернувся до Ради Ліґи Народів в Женеві та просив зорґанізовати допомогу голодующій Україні. Рада Союзу через дві годині розглядала минулої пятниці на тайнім засіданню справу і вирішила передати її Міжнародньому Червоному Хресту.

На Раді Союзу Народів за справою дуже побивався теперішний голова Ради, норвежський міністр Мовінкено. Але були й такі делєґати, передусім французи, противилися, щоби Союз народів займався справою голоду.

Та кінець-кінців велика більшість членів Союзу поставилась прихильно до справи і по довшій нараді передано її міжнародній допомоговій орґанізації, яка зачне орґанізовати всюди допомогу голодуючим на Україні.”

 

“Діло”, 10 жовтня 1933 р.

“Голова Ради Ліґи Націй у справі голоду на Радянській Україні.”:

“Париський денник ,,Матен” поміщує 1-го ц. м. нову статтю про голод на Рад. Україні, цим разом від свого женевського кореспондента Г. Кораба, що мав розмову, з головою останньої Ради Ліґи Націй, Мовінкелем, норвеським міністром закордонних справ. Мовівкель дістав стільки петицій і листів у справі голоду на Рад. Україні, що рішився дати почин до якоїсь акції…

„Довірочне засідання, — пише „Матен”, — на якому Мовінкель старався переконати своїх товаришів про необхідність допомоги яким-небуть жестом Україні, трівало довго... У довгій дискусії учасники живо зацікавилися катастрофою. А проте Рада Ліґи була тієї думки, що безпосередньо діяти вона не може. Тому всі матеріяли, передала вона Міжнародньому Червоному Хрестові і прохала п. Мовінкеля, щоби особисто повідомив про це совітський уряд.”

„Так Женева надибала непоборні труднощі у своїй процедурі. Одночасно траґічний факт голоду на Рад. Україні дістав своє юридичне потвердження і 76-а сесія Ради Ліґи Націй признала його практично.”[16]

 

“Діло”, 17 жовтня 1933 р.

“Жіночий протест. На протестаційному фронті проти голоду на Великій Україні.”:

“В останньому часі Українська Секція Жінок Міжнародньої Ліґи Мира і Свободи внесла з нагоди Міжнар. Конґресу Сходу Европи у Відні рішучий протест проти політичного й економічного терору радянської влади на Великій Україні та проти виголоджування українського народу більшовицькою владою. — У своїй відозві Секція звертається до усіх Міжнародніх Орґанізацій, усіх міродайних чинників цілого культурного світа та до всієї світової преси з закликом запротестувати проти нелюдських практик більшовицької Москви над українським народом та звертається з горячим проханням зорґанізування міжнародньої допомогової акції для рятування України від голодової смерти. Відозву цю розіслано майже до всієї европейської та американської преси.”

 

“Діло”, 23 жовтня 1933 р.

“Орґанізація допомоги голодуючим на Україні. Новий почин віденського кардинала. Відень, 17. жовтня 1933.”:

“Два місяці тому появився заклик кардинала д-ра Інніцера, яким цей високий достойник церкви і улюбленець Відня звернув увагу світа на голодові страхіття в Радянськім Союзі, зокрема на Великій Україні. Це була перша проба, яка мала, так сказати, перевірити, чи в той час загального горя і притуплення людських почувань взагалі можлива якась ширша і глибша гуманна акція. Почин був сміливий. Він виходив із Відня, міста щоправда найкращої минувшини та найвизначнішого культурного осередка середущої Европи, але тепер, силою обставин, лише Центра політично малої і слабої держави. До того заклик порушував справу, яка безпосередньо торкалася найбільшої держави Европи — Радянського Союзу, який цілою силою своїх дипльоматичних впливів протиставився початому ділу, заперечуючи зовсім голод на Україні. Але кардиналове слово прогомоніло недурно; воно тисячним відгомоном понеслось по світу та потрясло сумлінням людей доброї волі по цьому і тому боці океану. Тисячі листів, добровільних жертв і особистих заяв симпатій для зворушливого чину, з усіх усюдів напливали на руки кардинала.

… Вкінці рішили звернутись до публичної опінії з таким закликом:

Зібрані нині відпоручники ріжних віроісповідань для заснування міжконфесійного і наднаціонального комітету підмоги приєднуються до заклику кардинала д-ра Інніцера у справі помочі загроженим голодовою смертю мешканцям Радянського Союзу. З огляду на страшну нужду, яка й після жнив обхопила великі простори Союзу, звертаються вони до світа з покликом по змозі сил допомогти жертвам. Треба рішуче протиділати тому, щоби в той час, коли у ріжних частинах світа населення не знає що робити з надміром збіжа, мешканці Великої України і Кубані та інших частин Радянського Союзу масово гинули з голоду. Негайна поміч це наказ людського почування і любови ближнього.[17]

 

“Нова зоря”, 26 жовтня 1933 р.

“Міжнародний Комітет Допомоги голодуючим на Україні та в СССР”:

“Католицька Пресова Аґенція доносить: 3 ініціятиви Його Еміненції Кардинала Інніцера відбулися у Відні збори представників майже всіх народів, котрих співплемінники терплять голод в СССР, щоби застановитися над способами допомоги тим нещасним. На конференцію прибули Українці, Поляки, Чехи, Серби, Греки, Вірмени й Мадяри без ріжниці віроісповідання. По представленні справи кард. Інніцером, рішено під його проводом оснувати міжвіроісповідний і понаднаціональний Комітет допомоги голодуючим в СССР. Заяву співпраці зложили в імени православних Сербів, Румунів і Греків архимандрит Ксірухакіс, в імени Жидів надрабін д-р Файхтванг, в імени евангеликів надрадник д-р Штек. Комітет оповістив відповідну відозву до людей всего світа.- Від Українців забрав голос на тій конференції безпосередно по промові кард. Інніцера о. канонік д-р Мирон Горникевич. Він подякував кардиналові за його почин і підчитав уривки листів з України, які до живого порушили присутних. Головне діловодство міжконфесійного і понаднаціонального Комітету допомоги голодуючим в СССР перебрали заступник голови Австрійського Червоного Хреста Рудольф Мітлєнер і ґенеральний секретар Европейського Конґресу Національностей д-р Евальд Амменде, прибалтійський Німець. В заклику до опінії цілого світа Комітет підчеркує що передовсім на Великій Україні і Кубані масово вмирає населення від голоду, т.зн. на українськім чорноземі й на українській території.”[18]

 

“Діло”, 6 грудня 1933 р.

“Допомога голодній Україні. Дальша акція кард. Інніцера.”:

“На пресовій конференції у Відні кард. д-р Інніцер говорив 1. ц. м. про завдання міжконфесійного й понаднаціонального комітету допомоги голодним України, до якого належать представники всіх державно акредитованих реліґійних орґанізацій. Промовець зазначив, що це чисто гуманітарна акція, яка з політикою не має нічого спільного. Треба сповнити тільки обов’язок людяности. Голоси львівського митрополита Шептицького та інших осіб, що закликали світ занятися долею міліонів людей, загрожених катастрофою голоду, спонукали кардинала передати ті заклики дальше. Факти масового голоду на Рад. Україні і в підкавкаських землях такі жахливі, що допомога всього культурного світу доконечна. Питання тільки, як доставити зібрані датки в землі, навіщені голодом. В найближчому часі збереться у Відні конференція заступників рятункових комітетів з ріжних держав, щоби вирішити цю справу. Опісля промовляли заступник президента Червоного Хреста Р. Мітлєнер і секретар д-р Аменде, закликаючи присутніх ужити всіх зусиль, щоби рятункова акція принесла якнайбільшу допомогу невинним жертвам голодової катастрофи.”

 

“Нова зоря”, 14 грудня 1933 р.

Хочуть перевести доказ правди, що на Україні голод”:

“Центр. Комітет Рятунку України зі Львова прилучився до акції американсько-українських ратункових орґанізацій і вислав письмо до президента Злуч. Держав Півн. Америки Росвелта. В нім Комітет домагається допущення окремої комісії, котра провірилаб дійсне положення на Україні та ґарантії, що комуністи не будуть дальше виголоджувати українського населення. В тій самій справі вислали до Президента Росвелта депеші каблем або через радіо комітети в Празі, Брюсселі, Берліні і Празі. Комітет в Брюсселі заявив навіть готовність зорґанізувати і фінансувати подорож такої міжнародної комісії, яка малаб ствердити або розвіяти ті жахливі вісти, що поширюються про голод на Україні. Рівночасно Комітет згори годиться на всі умовини, які поставить совітський уряд перед своєю згодою на такі розсліди.”

 

“Діло”, 21 грудня 1933 р.

“Кардинал Інніцер і голод.

Закінчення міжнаціональної та міжконфесійної конференції в справі голоду в СССР під проводом кард. Інніцера у Відні.”:

“В неділю, 17. ц. м. попол. Скінчилися у Відні наради міжнаціональної і міжконфесійної конференції представників усіх чинників, причасних в акції допомоги голодуючим у Сов. Союзі. Зокрема, у цій конференції брали участь представники майже всіх Комітетів Допомоги Голодним України, передовсім делєґати з львівської централі “Комітет Рятунку України”. Конференції проводив Й. Е. кард. д-р Теодор Інніцер. У висліді нарад прийнято одноголосно таку резолюцію:

“Міжнаціональна й міжконфесійна конференція представників усіх орґанізацій, що беруть участь у допомозі для голодуючих у Сов. Союзі, яка радила під проводом Його Еміненції кардинала-архіепископа д-ра Інніцера в архіепископській палаті у Відні в днях 16. і 17. грудня 1933 р., на підставі автентичних звітів і матеріялів — між ними численного фотографічного матеріялу — стверджує однодушно таке:

“Всупереч усім спробам заперечувати катастрофальне нещастя голоду, який лютував у Сов. Союзі аж до останніх днів, стверджується з притиском, що впродовж цього року померли голодовою смертю міліони невинних людей навіть на найбільш урожайних землях Союзу, як Україна і Північний Кавказ.[19] Так само не підлягає сумнівові, що у звязку з тим масовим вимиранням людей проявилися деякі жахливі побічні явища, ба навіть канібалізм. Ті жертви можна було оминути. Коли та траґедія відгравалася у Сов. Союзі, заморські простори, продукуючі збіжа, терпіли через збіжевий надмір. Світові конференції займалися проблємою обмеження збіжевої продукції. Знищено величезні запаси залишків харчевих продуктів, — факт, що перечить елєментарним підставам розуму й гуманности. При використанні засобів транспорту, які стоять до розпорядження (великі пароплави, які лежать без ужитку), можна було в найкоротшому часі перевезти ті залишки до портів голодуючих земель, як Одеса, Ростов і ін. Впереді лежить дальший зріст голодового нещастя. Навіть розмірно добрі цьогорічні жнива могли принести лише тимчасову полекшу. В обличю загроженого життя міліонів звертається конференція до громадянства цілого світа і настирливо взиває його з цілою енерґією взятися за діло активної допомоги для тих нещасливців!”

Наприкінці конференції дякували кардиналові д-рові Інніцерові представники ріжних націй і віросповідань за ініціятиву в оцій добродійній акції. І так дякував Преосв. о. епископ д-р Будка, пос. Мілєна Рудницька, надрабін д-р Фойхтванґ, проф. Курчинскій і ін. У кінцевому слові кард. Інніцер дякував зі свого боку за співпрацю, впевняючи, що його участь у протиголодовій акції дала йому справжнє вдоволення тому, що він зумів доказати, що в деяких справах можливою є співпраця всіх національностей і конфесій.”

 

“Нова зоря”, 24 грудня 1933 р.

“На ратунок голодуючим на Вел. Україні”:

“Під проводом кард. Інніцера відбулася у Відні в днях 16 і 17 с.м. міжнародні і міжконфесійна конференція в справі допомоги голодуючим в СССР. В ній брали участь представники майже всіх Комітетів Допомоги Голодним України. Зі Львова були м. і. Преосв. Будка і пос. Мілєна Рудницька. Принято одноголосно резолюцію, в котрій стверджується істнування голоду на Україні й Кубані всупереч всім запереченням. Впереді лежить дальший зріст голодового нещастя. В обличчі голодової смерти міліонів і загроженого життя міліонів населення найурожайніших частин СССР взивається цілий світ взятися за діло активної допомоги для тих нещасливців.- Вкінці кард. Інніцер дякував представникам ріжних народів і віросповідань за співпрацю.”

 

“Нова зоря”, 26 липня 1934 р.

“Голод на Україні. Віденський комітет взиває на поміч. (Від власного кореспондента).”:

”Під проводом кардинала д-ра Т. Інніцера відбулося у Відні І2. с.м. засідання міжконфесійного та понаднаціонального комітету підмоги голодуючим в СССР. Зібрання присвячено розглядови сучасного положення на загрожених голодом теренах і начеркненню напрямних дальшої праці комітету.

Звіт з дотеперішної діяльности комітету зложив парох церкви св. Варвари о. кан. д-р М. Горникевич. Ідея віденського комітету найшла широкий відгомін в світі. Вона обіймила не тільки численні краї Европи але й голосним гомоном відбилася особливо в Америці, сягаючи навіть далекої Японії. Незчислимі статті у світовій пресі дають тому вимовний доказ. Крім того повстало богато подібних орґанізацій допомоги, появилися ріжні видання, періодичні бюлєтени, окремі розвідки, одноднівки, а то й цілі книжки-праці, присвячені дослідам жахливого явища голоду в СССР та його причинам...

... Велика посуха сего року, що в богатьох краях викликала грозу лихих жнив, навістила особливо тяжко великі простори СССР. Вигляди жнив на землях,- що в звичайних умовинах забезпечували цілий Союз хлібом, як найважнішим середником поживи в тім краю,- змаліли так, що совітське правительство мусіло вже в травні подвоїти ціни хліба. Се надзвичайне зарядження оправдувано тим, що мовляв довгий брак дощу знищив в полудневих околицях СССР велику часть засівів. На основі вістей з тих сторін щез там хліб з т. зв. свобідного ринку зовсім, а питання прохарчування населення тих країв, зокрема України, Кубані та надволжанських земель, стало дуже критичне. Насувається гроза нового голоду, в розмірах, які не дадуться передбачити. Голодова смерть грозить новим міліонам. Знов мусять незчисленні з них злиденно погибати, коли вчас не прийде їм з помічю добродійна рука брата. Се діло сповнити наказує нам закон любови ближнього.

Тому міжконфесійний і понаднаціональний комітет під проводом кардинала д-ра Інніцера звертається з горячим закликом до всіх орґанізацій, кругів і установ, що стоять на службі справедливости й любови ближнього, до всіх тих що завдяки свому суспільному чи соціяльному  становищу покликані до формування міжнародних чи загально людських взаємин, до всіх людей доброї волі взагалі, яким не байдужа доля ближнього, - та кличе їх до співпраці в імя гуманности і справедливости в ділі, що подиктоване на засадах не політичних але чисто добродійних. Тут не йде про саму матеріяльну підмогу, але ще більше про те, щоби створити атмосферу загальної готовности на підмогу, себто того морального наставлення, яке робить щойно можливим зорґанізування загальної акції підмоги як першої й найважнішої передумови успіху того твору чистої людяности.”

 


[1] рустикального

[2] шляхетського

[3] повіту

[4] Виділено авторами-упорядниками.

[5] Виділено авторами-упорядниками.

[6] Виділено авторами-упорядниками.

[7] Так у тексті.

[8] Виділено авторами-упорядниками.

[9] Виділено авторами-упорядниками.

[10] Виділено авторами-упорядниками.

[11] Виділено авторами-упорядниками.

[12] Виділено авторами-упорядниками.

[13] Виділено авторами-упорядниками.

[14] Виділено авторами-упорядниками.

[15] ДАЛО, ф.110, оп.3, спр.1570, арк.126

[16] Виділено авторами-упорядниками.

[17] Виділено авторами-упорядниками

[18] Виділено авторами-упорядниками.

[19] Виділено авторами-упорядниками.

випадковий матеріал
Розпорядження виконкому Львівської обласної ради від 30.12.1986 р. №756 «Про постанову Ради Міністрів СРСР від 21.11.1986 р. Про порядок повернення додаткових затрат на виплату заробітної плати, пов’язаних з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС»