UA
EN
RU

ПЕРЕДМОВА

 

Лише наприкінці минулого століття, після здобуття Україною державного суверенітету, коли для широкої громадськості після десятиліть замовчування та перекручування фактів і подій нашої драматичної історії відкрились так звані “спецхрани” бібліотек та архівів, стало можливим у повен голос на загальнодержавному і світовому рівнях говорити про одну із найстрашніших трагедій України, ба й усього людства, – Голодомор 1932-1933 років, - справжню Голгофу українського народу, його у віках незагойну рану.

За час незалежності України, а особливо останніми роками зроблено немало для об’єктивного висвітлених нашої минувшини, офіційного визнання Голодомору геноцидом українського народу. Це, передусім, ухвалення Закону України “Про Голодомор 1932-1933 років в Україні”, Указів Президента України від 28 березня 2007 року “Про заходи у зв’язку з 75-ми роковинами Голодомору 1932-1933 років в Україні” та від 24 листопада 2007 року “Про оголошення в Україні 2008 року Роком пам’яті жертв Голодомору”, проведення парламентських слухань у Верховній Раді України, затвердження відповідних заходів Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади та місцевого самоврядування, науковими установами, громадськими організаціями тощо.

У загальнонаціональний рух за відновлення історичної правди свою скромну лепту вносять і архівісти Львівщини.

Працюючи з раніше закритими (таємними) фондами, а також із спогадами наших сучасників, автори-упорядники разом з іншими працівниками Державного архіву Львівської області вивчили цілу низку документів, так чи інакше пов’язаних з Голодом в УРСР у 1932-1933 роках, і які до цього часу широко не оприлюднювались.

Як відомо, до 1939 року Західна Україна не входила до складу колишніх Української РСР та Союзу РСР і не пережила у довоєнний час сталінських репресій і жахіть Голоду. Крім того, органи окупаційної державної влади тогочасної Польщі, не бажаючи псувати дипломатичні та інші стосунки з могутнім східним сусідом, не реагували на геноцид українців за Збручем. Тому зрозуміло, що фонди західноукраїнських архівів, у т.ч. і Львівського обласного, не містять оригіналів документів державних органів, які на офіційному рівні давали б оцінку подіям 1932-1933 років на Великій Україні.

У той же час українське населення, громадські організації Галичини не спостерігали байдуже за стражданнями єдинокровних братів на Сході і постійно у той період виступали з акціями протесту, укладали “допомогові” комітети, звертались до урядових, політичних, релігійних чинників інших держав, міжнародних інституцій. Також і неупереджені представники світової громадськості, що мали доступ до неспотвореної інформації, висловлювали своє глибоке занепокоєння станом справ на Радянській Україні. Все це знаходило своє відображення у матеріалах західноукраїнської і європейської преси та службовому листуванні органів поліції і державної влади. Значна частина публікацій або й навіть цілі випуски газет з матеріалами про голод на Радянській Україні з цензурних міркувань вилучались судовими органами з обігу і передавались до фондів архіву, де зберігались спочатку із штампами “Skonfiskowane”, “Tajne” а у радянські часи - під грифом “Секретно”.

У рік сумного ювілею в намірі внести свою малу лепту у справу вшанування пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років автори-упорядники звернулись до вивчення документів 75-літньої давнини. Частково така робота вже проводилась на відзначення 60-ї та 70-ї річниць, а матеріали пошуку у порівняно незначному обсязі оприлюднювались у 2003 році на тематичній виставці у приміщенні архіву, а також у засобах масової інформації та окремою брошурою. Теперішнє, друге видання є значно більшим за обсягом, містить документи, що не увійшли до попереднього, але при цьому також не претендує на оприлюднення усіх виявлених документів, що зберігаються у фондах Державного архіву Львівської області.

Основу вивчених і опрацьованих матеріалів складають часописи, які у 1932-1934 роках виходили у Львові, зокрема “Діло”, “Нова зоря”, цензуровані і конфісковані примірники газет “Нове село”, “За Україну”, “Боротьба”, листування польських державних установ, інформаційні повідомлення та аналітичні записки правоохоронних органів у перекладі на українську мову та письмові спогади очевидців Голодомору, зібрані у 1993-1994 роках.

У спогадах різних людей з різних областей України, газетних замітках і статтях є багато повторювань. Найуживаніші слова збірника – “голод”, “голодомор”, “кати”, “пам’ятаю” та ін. Автори-упорядники навмисно не оминали матеріалів з часто повторюваними словами або схожими між собою епізодами оповідей, оскільки такі повторювання є додатковими свідченнями того, що по усій території тогочасної України картина була однакова. Однаковим було і ставлення населення до тих подій.

Спогади очевидців оприлюднюються майже повністю. Бо коли ж це робити, як не тепер, і для чого ці документи потрібні, якщо нечитаними широким загалом будуть лежати у тиші і темряві архівних полиць? Зробити спогади та інші матеріали про Голодомор надбанням громадськості – це не тільки один з розділів фахової роботи архівіста, а передусім моральний обов’язок чесної людини, громадянина і українця перед тими, хто загинув від Голоду і тими, хто вижив, а на схилку літ попри хвороби і тілесну неміч знайшов сили ще раз згадати страшну минувшину і викласти її на папері на спомин нащадкам.

Авторами-упорядниками повністю збережено стилістику, орфографію і пунктуацію джерел (крім перекладних) та подано мінімум найнеобхідніших коментарів і пояснень - нехай архівні документи говорять самі за себе.

Записували спогади очевидців і постраждалих від Голодомору та брали участь у пошуку архівних матеріалів працівники Держоблархіву, члени осередку  “Просвіта”  О. Гринишин, Л. Федоришин, В. Кислий, О. Бєлік, І. Олесь, Є. Демус, В. Савчук. Допомогу у роботі надавали також О. Бондар, Е. Бугера, П. Кравчук, Г. Мельник, М. Мицан, Л. Соколовська (Сопіла), Й. Штатман.

 

Тож тихо й обережно перегорнемо пожовклі від часу сторінки документів першої третини ХХ століття та неупереджено поміркуємо над ними.

 

випадковий матеріал
Слідча справа Шухевича Романа Осиповича