UA
EN
RU

“В яку безодню горя упав мій народ…”

(О. Довженко)

 

ІІ. СВІТ, ЄВРОПЕЙСЬКА ТА ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКА ПРЕСА ПРО ГОЛОД В УКРАЇНІ

 

“Діло”, 5 лютого 1932 р.

“Що обіцяє друга п’ятирічка в СРСР”:

“… збільшиться так сильно хліборобську продукцію, що вже з три роки (себто в р. 1935) буде мяса, масла, хліба, городовини вчетверо більше ніж сьогодні. Буде їди в брід, а сьогоднішнє марево голоду щезне з поверхні союзу і буде належати до історії. Самої худоби буде за пять літ вчетверо більше, а весь скотостан мусить виконати ударне завдання нової п’ятирічки. … А тоді прийде час, коли нечулий досі на обіцянки більшовиків буржуазний світ прийде сам до переконання, що грішив глупотою і плюне на свої переконання.”

 

“Нова зоря”, 7 лютого 1932 р.

“Воєнний комунізм на Україні”:

“АТЕ доносить: По численних спробах переломання опору селян і колєктивів на Україні, котрі не дають хліба, Москва рішилася вернути до системи воєнного комунізму й зачала реквізиції. Ціла Україна виглядає тепер як один воєнний табор. В Чигиринщині вибухло повстання, котре здавлено. Харківський уряд вислав до Москви трівожний звіт про роздратування укр. народу.”

 

“Діло”, 17 квітня 1932 р.

“Пів міліона тон збіжа змарнувалося”:

“Наслідком безладдя в радянській збіжевій господарці зіпсувалися величезні маси збіжа, зібрані з останньої жнивної кампанії. Як повідомляє “Правда”, з причини недостачі фахового нагляду змарнувалося пів міліона тон збіжа, зареквірованого від селян. Тепер визначили окрему комісію, що має перевести ревізію в держ. збіжевих маґазинах.”

 

“Діло”, 22 квітня 1932 р.

“Що кажуть інжиніри про СРСР”:

“НОВГОРОДОК, 20.ІУ. ПАТ. Зі Стовпців повідомляють, що спеціалісти-інжиніри, які тамтуди все частіше переїжджають на захід, оповідають, що СРСР переживає тепер тяжку харчову крізу наслідком пятилітки. В багато містах і містечках дістане харчі лише на бони і картки. Пуд муки коштує 100 рублів і більше. Пятилітка стягнула до міст багато селян і відібрала колєктивам робітників.”

 

“Діло”, 27 квітня 1932 р.

“Голод на Радянській Україні”:

“Втікачі з України оповідають у Кишеневі, що брак засобів поживи викликав поважні заворушення в Харкові, де жінки простоявши даремно цілу ніч під дощем та снігом, розграбували три маґазини та побили урядовців. В Полтаві солдати ДПУ стріляли до товпи та вбили 5 осіб. В інших місцевостях йдуть заворушення, викликані браком хліба. (Укр. Бюро в Женеві)”

 

“Діло”, 3 травня 1932 р.

“Радянське селянство у Сталіна”:

“Московська влада народніх комісарів зменшила, як відомо, скількість збіжа, яку мають дати колхози державним маґазинам тільки під натиском великої делєґації селянства. Явилася вона перед Кремлем і зажадала, щоби допустити її до самого Сталіна. Відділ чекістів пробував їх розігнати, однак вони не вступилися. Остаточно вибрана невелика депутація удостоїлася до слухання у червоного диктатора. Депутація представила йому розпачливий стан селянства, яке з причин неврожаю та голоду не може виконати хлібозаготівлі на основі наказаного пляну. Якщо уряд не зробить уступок, найдеться перед великим бунтом селян. Сталін скликав негайно політбюро, на якому й рішено піти назустріч селянським домаганням і зменшити на 300 000 пудів скількість збіжа, яке мають доставити колхози в цьому році”.

 

“Діло”, 5 травня 1932 р.

“Страшна більшовицька дійсність”:

Один із наддніпрянських еміґрантів одержав від рідні, що живе в Радянщині, листа з якого довідуємося жахливі речі про тамошні відносини. Шурина його, що перед революцією був господарем на 40 десятинах, більшовики спалили за те, що добровільно не йшов до колєктивізації. Вижити нема з чого, хліб забрали. Син тяжко заробляє в лісі та не може сам виживити сімї. Пишуть, що в крамницях можна купити за тані гроші хліба й ріжних продуктів, але за доляри або золото. Хто не має ні одного ні другого, мусить здихати з голоду. За радянські гроші 5 фунтів чорного хліба коштує 11-12 карбованців. Коли вдасться набути такий пятифунтовик, то сімя, що складається із 7 осіб, ділить його на два дні.

Ось так виглядав рай, яким тут дехто людей туманить.”

 

“Сель-Роб”, 29 травня 1932 р.

“Хліборобство і рільнича продукція в СРСР”:

“… І коли про рільничу продукцію в СССР аж до 1928 р. включно в світовій пресі не було поважних згадок, то вже з кінцем 1929 р. ця преса занотовує, що большевики в згаданім році продали збіжжя в Гамбургу за 8,12 міліонів рублів, в Кенігсбергу за 1,62 міліонів рублів. В січни і лютім 1930 р. большевики вивезли за кордон 87,000 квартерів (1К=290,789 літер) а вже минувшої зими світова преса підняла загальний крик про большевицький збіжевий демпінг …[1]

 

“Нова зоря”, 16 червня 1932 р.

“Страшна катастрофа на Україні. Безпримірне горе українського народу в “раю”:

“Інтернейшіонал Нюс Сервіс” доносить: Катастрофа голоду на Україні приймає страшні розміри. Ограблене до решти населення розпочало масову вандрівку. Хто сего не бачив на власні очи, той не може собі уявити всего жаху безпримірного горя укр. народу. Сотки тисяч, ба міліони обдертих укр. селян рушили зі своїх сіл і йдуть самі не знаючи куди. З мішками на  плечах, в котрих міститься все їх майно, йдуть ті маси днями й ночами по степах України. Залиті ними всі шляхи, всі зелізні дороги, всі стежки. Двірці обляжені. Люди сідають в поїзди без огляду на те, куди ті поїзди їдуть. Ті мандрівки мас, що шукають хліба, змінили цілковито вигляд країни.  Опущені цілі села. Инші знов переповнені. Німецька кольонія Ейгенфельд зовсім опущена. Тільки пси в ній виють. Колєктиви показалися повним фіяском. Жнива не дописують. Богато селян утікає з колєктивних господарств, бо їм у них ще гірше ніж було.”

 

“Діло”, 28 червня 1932 р.

“Голод на Радянській Україні і його головна причина”:

“… Який жахливий парадокс! Україна, „шпихлір Европи” перед світовою війною, ця Україна тепер сама голодує. Країна родючої чорної землі, з якої перед світовою війною вивозили за кордон що року більше, як пів-шоста міліонів тон зернових продуктів — головно пшениці — тепер сама гине з голоду через недостачу і відсутність харчових продуктів.

Яка причина голоду на Україні? Найважніша причина така: вона полягає тільки в політиці економічного визиску, яку веде чужа українському народові влада московських більшовиків на Україні. Наведемо кілька фактів. В році 1921—22 український нарід переживав страшний голод, бо влада силою конфіскувала була в українських селян усі харчеві продукти. Коли після періоду „воєнного комунізму” на Україні та в Московщині настала голодова катастрофа, то рад. влада зовсім не помагала українському населенню, лише зосередила увагу всіх власних і закордонних допомогових орґанізацій виключно на прохарчуванню російської людности над Волгою.[2]

Маємо безліч документів, що характеризують цю брутальну, еґоістичну політику московської влади супроти голодуючої української людности в році 1921—22. Напр. американський проф. Г. Фішер (Н. Fisher) у своїй книжці про діяльність Американської Допомогової Орґанізації А.R.А. (American Relif Adminiatration), що на її чолі тоді стояв теперішній президент Гувер, пише, що центральний радянський уряд уживав всіх зусиль для того, щоби не допустити допомоги А.R.А. на Україні[3]. Проф. Фішер пише:

„Політика комуністичної партії щодо голоду на Україні цікава з багатьох сторін. Більшовицьке правительство не тільки ховало від А.R.А те, що діялося на Україні, але надто воно старалося активно перешкодити навіть найменшій можливості встановити звязок між Україною та Америкою... Перед тим як А.R.А почала свою діяльність (січень 1922 р.) ні московський ні так званий харківський уряд не зробили нічого поважного для допомоги голодним на Україні. Від літа 1921 р. і до осени 1922 р. відбувалося збирання і перевіз харчевих продуктів з України в далеку область Волги. Недостача цих продуктів спричинила смерть людности на березі Чорного Моря...[4]

Норвежський капітан Квіслінґ, співробітник Фр. Нанесена, коли був на Україні, телєґрафував до Женеви 22 лютого 1922 р., що в Південній Україні вмирало тоді з голоду 8 міліонів душ. Жан де Люберсак, економічний експерт при комітеті Нансена, переконався в літі 1922 р., що на Україні в багатьох місцевостях вимерло до 85 відс. всієї людности…

Голодова катастрофа на Україні повторилась у зменшеній силі в рр. 1928—29. Причина була та сама: реквізиції хлібних продуктів у селянства. Коли голод на Україні з рр. 1921-22 і 1928-29 можна було почасти вязати з тодішніми несприятливими атмосферичними обставинами (велика посуха), то теперішній голод вибух після дуже доброго врожаю 1931 р.! Сколєктивізоване більше, ніж на 70 відс. українське селянство мусіло під террором віддати всі свої харчові продукти совітській владі. Податкова шруба виглядала на Рад. Україні в рр. 1931-32 ось як: з 1400 міліонів пудів зернових продуктів, які мало дати сільське господарство цілого Радянського Союзу, одна України мусіла дати 434 міліони пудів. (“Ізвєстія”, Москва, 7 травня 1932 р.) Хоч людність України творить тільки около 19 відс. населення цілого СРСР, то проте ця людність платить аж 31 відс. сільськогосподарського податку!..

... Радянська влада нічим не допомагає вмираючій з голоду людності. Неознайомленому з революційними подіями на Україні здається незрозумілою й дивною така байдужість української радянської влади до голодуючої “власної держави”. Справжню причину цієї політики знають лише ті, які знають і тямлять появу рад. влади на Україні, її правдивий характер і ціли та засоби правління на всіх без виїмку ділянках життя. Голод є найпевнішим політичним союзником московської окупаційної влади на Україні, але цей союзник може стати теж найгрізнішим ворогом. Бо кожна палиця має два кінці.”

 

“Діло”, 7 липня 1932 р.

“Голод”:

“...Про голодову катастрофу на Україні знають у цілім світі: німецькі і французькі, англійські й американські часописи подають однозгідні відомості, що голод цього року не менший ніж перед десятка літ, з тою ріжницею, що минулого літа ніякої посухи не було. Інжиніри, спеціяльно американські, що покидають масово Радянщину, стверджують відомости, які подають про голод пресові кореспонденти. Як причини голоду одностайно подається грабіжницька господарка московського уряду на Україні, де в осені повидушували з колгоспів збіже, не полишивши ані на прожиток ані на засів. Осуд цей остільки одностайний, що московський уряд цього року не насмілився навіть збирати засоби на голодуючу Україну, які булиб потім ужиті на ціли більшовицької партії.”

 

“Нова зоря”, 21 вересня 1933 р.

“Соціялістичний хліб” щезає”:

“Московський кореспондент „Дейли Телєґрафу” доносить: Совітське правительство стривожене великими стратами при зборі збіжжа. Новий всесоюзний прокуратор Акулов заявив прилюдно: “В справі охорони хліба вже по його зібранні державними аґентами відкрито повний хаос. Крадуть зі складів й елєваторів вже не тільки чужі злодії, але й зелізнодорожники та персонал елєваторів. В околицях Москви збіжжа гниє в ваґонах, на стації Ховрино стоїть 111 ваґонів з мокрим гниючим збіжжам і т. д.[”] — А з України вивезли товариші все збіжжа і наш нарід догибає...”

 

“Нова зоря”, 23 жовтня 1932 р.

“Людоїдство на Україні”:

“Преса доносить: На правобережній Україні занотовано досі отсі факти людоїдства з голоду: В селі Молодечні в районі Буки селянин Віктор Івасенко зарізав двоє дітей і часть мяса зїв, часть продавав на ринку. Його увязнено, але влада узнала його за невідповідального. В с. Харківка в тім-же районі Марта Захарченко зарізала свого малого сина Бориса і ним кормила решту дітей. В с. Кишинці знайдено 4 літну дитину присмажену на сковороді. Селяни злінчували людоїда. В с. Полянка мати зїла своє двомісячне дитя. В с. Баланівка діти щезають постійно. Селяни догадуються, що їх їдять невисліджені людоїди. Крім цего збільшаються випадки голодової смерти. Що ночи санітети привозять на кладовища в Київі, Харкові та Житоміри кількадесять трупів, жертв голодової смерти, позбираних щоденно на дорогах, що ведуть до тих міст. Це все держать большевики у великій тайні, щоби світ не довідався про справді “райське життя” в Есесерії... А “товариші” далі кажуть, що там “рай”.

 

“Нова зоря”, 25 травня 1933 р.

“Нищать українську націю. Боронімося!”:

“До нас уже від довшого часу доходили глухі вісти про те, що за Збручем діються несамовиті річи, особливо від хвилі приїзду з Москви кровожадного чекіста Постишева, котрий став абсолютним паном України. Тепер появилося також в “Ділі” страшне підтвердження наших інформацій пера д-ра Степана Барана, котрий особисто зустрівся з утікачами з “гарної держави за Збручем”. Зміст: Кордон густо обсаджений військом московського походження. Східна сторона Збруча виглядає на справдішну лінію, за котрою фізично винищують наш нарід до самого кореня. Хто втікає на сей бік, той паде трупом на границі, тільки рідкі виїмки добігають сюди як живі кістяки. Польська влада поки що на інтервенцію дозволяє втікачам оставати тут, але зі страху перед масовим напливом утікачів може незабаром щільно замкнути границю хочби тому, що нема чим прокормити більшу скількість утікачів.

В такій ситуації вказано як найскорше розвинути акцію допомоги для Наддніпрянської України і наших винищуваних братів, акцію на велику міру. Повинен зараз утворитися спеціяльний Комітет Ратунку для Великої України, зложений з представників наших найповажніших установ. Той Комітет повинен розвинути акцію в Европі й Америці.[5] Приміром, як робити таку акцію, можуть нам послужити Жиди, котрі розвинули тепер подиву гідну рухливість в обороні свого племені. Наш нарід знайшовся тепер в такому страшному положенні, що коли не наспіє в час інтервенція або не припиниться большевицьку різню в інший спосіб, то можемо бути знищені на цілі століття...”

 

“Нова зоря”, 25 травня 1933 р.

“Страшні події на Україні. Слово про обов’язок всіх українців”:

“…Як націю почали большевики нищити український нарід на Вел. Україні негайно після її заняття. Большевики знищили  всі українські   національні  товариства (між ін. велико-українську „Просвіту” та велико-український союз корператив „Дніпросоюз”). Большевики знищили  в с ю   у к р а ї н с ь к у                              національну   п р е с у   і    в с і     в и д а в н и ц т в а.   Вони знищили   в с і     у к р а ї н ь к і   н а ц і о н а л ь н о  -  п о л і т и ч н і  о р ґ а н і з а ц і ї (партії). Все те большевики знищили так основно, як не зробив того ніхто і нігде нині на всіх українських землях: ні в Польщі, ні в Чехословаччині, ні навіть у Ромунії…

… Зокрема треба згадати про величезне моральне спустошення, яке роблять большевики на Великій Україні через нищення релігії і Церкви. Бо   н и щ у ч и                 р е л і г і ю    і    Ц е р к в у,  б о л ь ш е в и к и   н и щ а т ь   на   В е л.   У к р а ї н і   в   ї ї   н а с е л е н н ю   п о ч у т т я   л ю д с ь к о г о   д о с т о ї н с т в а   і   знижують його до рівня худобини...

В останніх часах большевики зробили дальший крок в напрямі нищення українського народу на Вел. Україні. Вони стали нищити український нарід вже не тільки як націю, але просто як людські істоти![6]

Отже передовсім   б о л ь ш е в и к и   в і д і б р а л и   у к р а ї н с ь к и м               с е л я н а м   в с ю   землю. З тої відібраної українським селянам землі большевики потворили т. зв. колгоспи (колєктивні господарства), себто „казьонні” фільварки і до тих колгоспів прикріпили селян. Від тепер українські селяни мусять працювати замісць на своїх господарствах — на „казьонних” фільварках! Ті колгоспи видають селянам відтак частинку зібраних плодів на життя. Решту забирає держава себто большевицька Москва на виживлення міст і на продаж заграницю...

Треба ствердити сумний факт: Українське громадянство у своїй масі дуже мало переймається тим, що діється на Вел. Україні. Деякий виїмок становить українська національна преса, котра від часу до часу приносить вісти зза Збруча. Та на тім і кінець.

Як жеж інакше, зовсім інакше, поступили на днях Жиди у відповідь на без порівняння менші переслідування їх у Німеччині. Жиди виявили подиву гідну активність і солідарність. Вони порушили проти своїх противників передовсім жидівські маси на цілім світі. А далі: вони розвинули живу акцію і в ріжних інших напрямках.

Нічого подібного не бачимо в Українців.

Ніхто не протестує в нас проти варварського нищення большевиками українського народу на Вел. Україні з парляментарних трибун держав, в яких живе український нарід і в яких має своїх парляментарних представників (в Польщі, в Чехословаччині, в Ромунії, в Канаді). Не протестують в нас проти того на народних вічах.

Та протести проти большевицького варварства на Вел. Україні се ще далеко не все, що належить нам зробити. Куди важніше - освідомити українські маси в нас про цілу мартирольогію українського народу на Вел. Україні під большевицького Москвою. Освідомити й освідомляти постійно і систематично...”

 

“Нова зоря”, 28 травня 1933 р.

“Що діється в пристанях України”:

“Парижська преса доносить: На днях вернув з Одесси до Відня австрійський інжинір Петер Мендель, котрий у справах своєї фірми був у ріжних пристанях Чорного Моря по совітськім боці. Він оповідає: В совітських пристанях панує запустіння, робітники ходять в подертих лахах, майже всі босі, й утомлено мов без душі тягнуть свою роботу. Чужі кораблі там рідкість. Нарід скрізь має жалю гідний вигляд, скрізь безліч жебраків в лахмітті. Ніхто не просить грошей, тільки всюди чути одно слово: „хліба”. Большевицькі гроші низше 5 рублів не мають взагалі ніякої вартости. - Так тепер виглядає рай у найбогатших містах України, по 15 літах панування червоних наїздників.”

 

“Нова зоря”, 1 червня 1933 р.

“Людоїдство на Кубані”:

“В 2909 ч. „Возрождєнія” з 20. V. оповіщено лист з Кубані. З нього подаємо важніші місця: ...„Смертність в кождім місті така, що хоронять не лише без домовин (нема дощок), а просто викопують велику яму, куди звозять опухлих від голоду та закопують. Се діється в місті. А по селах один жах! Там трупи лежать по хатах доки смерід не зверне увагу людей. Нема хліба. В тих станицях, де є риба, люди сушать ости риб, мелять їх, мішають з водою, роблять „пляцки” і се заступає їм хліб... Ні котів ні псів на Кубані вже давно нема — їх всіх поїли... Зачали пропадати діти. Їх заманюють під тою або іншою покришкою, то просять занести якенебудь письмо. Тоді дітей ріжуть, роблять з них котлети і продають. Топлений смалець продають голодним. Відкрили вже кілька таких орґанізацій. В колодязі найшли кости з людськими пальцями. В пивницях познаходили посолене людське мясо. На окраїнах найшли понад 200 людських голов з золотими зубами, де здіймали їх для торговлі ними. В школах заповіли дітям, щоби самі не ходили, тільки з родичами. Щезають навіть дорослі, більше або менше товсті люди. Коли приїзджає хтонебудь чужий до села, люди збігаються голодні до того дому, де він задержався, ріжуть, тут варять і їдять... В колхозах ніхто не хоче робити, всі з них розбігаються. Вже другий рік, як з піль не збирано, множество мишей і щурів. В ставропільській губернії появилася чума. У нас пятнистий тиф, жиємо без всяких ліків... — До такого „раю” довела „прекрасна” ідея Карла Маркса найбогатшу країну Европи. А наші радянофіли ані руш не хочуть туди їхати з „буржуазного пекла”!”

 

“Нова зоря”, 1 червня 1933 р.

“Великий голод на Україні. В Київі бються над помийного ямою”:

“Парижська преса приносить слідуючий опис очевидця, котрий сими днями виїхав з України: В Київі був я свідком, як голодні люди билися між собою за доступ до помийної ями, в котрій були останки того, що викинено з якоїсь большевицької кухні. В Київі нема вже ніякої торгівлі продуктами. Пусті й крами торгсина (торговельного синдикату). Застановлено видавання харчевих продуктів навіть тим, що мають на те урядові тальони. В Катеринодарі смертельність надзвичайно велика, люди пухнуть з голоду, трупів з улиць вже ніхто не забирає. В цілій Кубанщині голод дійшов до неймовірних розмірів.”

 

“Нова зоря”, 16 липня 1933 р.

Жахливі вісти з “раю”. 10 міліонів людей погибло з голоду”:

“Дейли Телєґраф” повідомляє: Американський професор Річард Селлет сказав у Берліні: За останніх 6 місяців в Полудневій і Східній Росії, на Україні та на Північнім Кавказі погибло з голоду до 10 міліонів людей. В декотрих селах, по словам проф. Селлета, погибло до 80 проц. населення.[7] Проф.Селлет взиває американські церковні круги й орґанізації Червоного Хреста до зорґанізування з іншими краями допомоги для голодуючих в СССР.”

 

“Діло”, 23 серпня 1933 р.

“Статистика голодової смерти.

Голод і людоїдство. – Вмирають самі українці! – Привілеї неукраїнської адміністрації. – Тюрми переповнені.“:

“П. Сава Крилач, визначний український діяч гетьм. табору, що живе тепер постійно у Варшаві, подає на сторінках останнього (16-го) числа тамошнього „Бюлєтину польсько-українського” дані про положення на Рад. Україні, списані безпосередньо з оповідання одного знайомого який тільки що приїхав до Варшави з СРСР…

Все оповідання п. Н. Н. торкається районів Козятинського й Калинівського, в яких він перевів ціле своє життя, аж до останніх тижнів. Страхітливі речі оповідав про голод і його наслідки.

Вибух голод і почали люди вмирати з голоду у 1933 році, після того, як уряд забрав увесь — без решти — хліб у селян; це зоветься там „под метьолку”... І так у Калинівськім районі голодова смерть зробила у слідуючих селах такі спустошення:

Заливанщина мала у 1932 р. 3.500 мешканців — померло досі 2.000 осіб. Немиринці мали в 1932 р. 700 мешк., осталось при житті 1-5 родин. Куманівка мала рік тому 3.000 мешк., осягалось при житті 1.900 осіб. Мончинці мали 1.800 мешк., осталось 1.300 осіб. У Козятинськім районі села: Губинці — було торік 1.600 мешк., остало при житті 800 осіб. Сашанськ — було 1.500 мешк., остало 800 людей. Зазулинці — було в 1932 р. 2.800 мешк., остало в живих 2320 людей. Зазулинецький колєктив вимер майже до ноги, так, що зі 120 його членів остало в живих ледви яких 20. У містечку Самгородок було в 1932 році 3000 мешканців, померло 800 осіб. Найбільше вмирає дітей до 14 літ, до 80 відс. гинуть мущини, найбільш витревалі жінки.

Мерців влада не дозволяє хоронити так довго, поки трупи зовсім не пічнуть розкладатися, а це тому, що коли похоронять свіжі тіла, негайно нічю населення відкопує могили і вживає трупи на страву. Людоїдство страшенне поширилося. Дуже часто батьки зїдають померших з голоду своїх дітей. Більшовицька влада розстрілює за людоїдство без суду, але це мало помагає, бо смерть перестала бути страшною і люди так притупіли, що не реаґують на найстрашніші речі.[8] Псів, котів і домашньої птахи по селах нема, бо все чисто зїджене. Також овець нема зовсім, свинь майже нема. Здохлу худобу негайно зїдають. Коней і коров осталось не більше як 1 відс. передвоєнної скількости. Тому нпр. майже не косять трави на сіно (нема що годувати) і незасіяні поля (ок. 40 відс. засівної площі) поростають бурянами високими на сяжень. Так само заросли дороги, якими майже ніхто не ходить ані не їздить. Ходити одинцем чи вдвійку — небезпечно, бо дуже часто трапляються випадки нападів і вбивств для грабунку і людоїдства… Вимирає виключно українське населення. Жиди і чехи, кольоністи, не вимирають, бо зуміли забезпечити себе якимись запасами…

Адміністрація по містечках і совітських господарствах майже ціла неукраїнська… Вони матеріяльно забезпечені, тому, що купують харчі у т. зв. закритих розподільних складах, де дуже низькі ціни. Ріжниця поміж цінами у тих розподільних складах та на базарі така: житній хліб, чорний, 1 кґ. ринкова ціна 5 рублів, ціна у заачинєних складах 50 коп., 1 шт. молодої цибулі рин. ц. 1 руб., у зачинених складах 10 коп., 5 шт. редькви 1—2 рб., у зач. скл. 10—15 коп., 1 кґ. масла 50—60 рб. у з. с. 11/2—2 рб., звичайна житня мука, пуд (16 кґ.) 250 рб., у з. с. 31/2 —4 рб., крупи, пшениця, 1 кґ 7 рб., у з. с. 25—30 коп., 1 кґ. цукру 17 рб. у з. с. 55 коп., „хромові” чоботи 250 рб. у з.с. 25 рб „юхтові” чоботи 120 рб., у з. с. 10—12 рб. і т. д.

Купувати у тих закритих розподільних скла­дах можуть лише урядовці вищої адміністрації…”

 

“Нова зоря”, 31 серпня 1933 р.

“Людоїдство на Україні”:

“В листі з України пишуть: “Що тут діється, відомо тільки одному Богу на небі, бо ми відрізані від цілого світа. Матері вбивають своїх дітей і їдять їх мясо. На днях привезли до лічниці матір, котра зарізала свого 10-літного сина. Від надмірного спожиття мяса вона занедужала й померла. Люди щасливі, коли погибне кінь або корова, бо тоді можуть наїстись. Злодійство зростає неймовірно. Злодіїв вбивають на місці. Народ вимирає. Виходять в поле на роботу й там часто вмирають. Положення розпучливе... На вулицях щоденно валяються трупи померших з голоду. Не можна жити”. (“Возрождєніє” ч. 2999).”

 

“Діло”, 3 вересня 1933 р.

“Чужинець про становище на Україні.”:

“…Частини сіл, а навіть цілі села вилюднені. У деяких хатах вікна позабивані дошками вказують на те, що власники їх ще мають чи мали намір вернутися, іншіж хати поволі розвалюються з розчиненими дверима. Мешканці їх або заслані на північ, або повмирали, або мандрують десь шукаючи хліба. Твердження більшовиків про те, що в СРСР нема безробіття, нахабна брехня. Вздовж залізничих шляхів і біля міст голодова катастрофа менша, бо населення має всеж хоч час від часу невеликий заробіток. Становище у колхозах дуже нерівне, хліб там видається за дні праці, тому працездатні ще якось тримаються, хоріж, старі та діти вимирають. Найгірше становище осібняків; у них влада повідбирала всі рештки збіжа, рештки осібняків вимруть найближчою зимою, бо більшість з них взагалі не спромоглася засіяти свого поля, деякі посадили трохи бараболі та соняшників. Назагал жінки витримують голод краще ніж чоловіки, так що в багатьох колхозах полишалися майже самі жінки.

Ніякої помочі уряд голодним не дає. Пропагандисти твердять, що збіжа цілком досить, але його поховали куркулі. Від часу до часу комсомольці та комсомолки переводять труси шукаючи закопаного зерна і часом знаходять його. Пересічно населення зменшилось на четвертину до третини, але є й села, де вимерло більш половини населення, є й такі, що стоять цілком порожні.[9] Смертність по містах значно нижча, але є міста на Україні, що за час 1. січня ц. р. втратили більш пятої частини свого населення. Трупи голодних лежать не лише на сільських шляхах, а й на вулицях міст часом по три дні. Звозять трупи та ховають відділи примусових робітників під доглядом міліціонерів ҐПУ. Трапляється, що окремі частини трупів бракували, припускають, що їх ужито на їжу. Трупи закопані так неглибоко, що по дощі вони показуються на поверхні, знов викопують і складають у спільні глибші ями.

Населення так звикло до голодівки, що обходиться найменшою кількістю поживи. Тими півтора міліонів тон збіжа, яке більшовики за безцін викинули за кордон, можна булоб урятувати дуже легко міліони населення України, що вимерли з голоду.[10] Але зменшення населення України переводить більшовицька влада цілком систематично. Поруч із страшним збільшенням смертности зменшується цілком природно і число народин.

Нові засоби поживи в осени лиха ще далеко не усувають. Населення, що місяцями живилося в найкращому випадку висівками, травою та іншими шкідливими суроґатами, так ослабло, що городина та овочі викликають пошести, від яких вимирають нові сотні тисяч українського населення…

… При тій надвишці пшениці, яка істнує тепер у світі, допомогу укр. населенню можна би дуже легко перевести, але в першу чергу треба примусити московський уряд допустити цю інтернаціональну допомогу. Це могли би зробити найлекше Злучені Держави, поставивши визнання СРСР в залежність від допущення допомоги голодним на Україні.[11] Знов-же церква ріжних віросповідань моглаб найскорше вплинути на сумління громадянства Америки і Европи…

(УКБЮРО ЖЕНЕВА.)”

 

“Діло”, 7 вересня 1933 р.

“Гниє зерно на Радянській Україні.”:

Кореспондент московської „Правди” довідується, що на залізничій стації в Жмеринці находиться поверх 4 міліонів пудів збіжа. Коло 300 ваґонів, зісипані на відкриті льори і сяк так прикриті. Зерно для 100 ваґонів лежить під голим небом. Збіже лежить на складах уже довго і гниє. В останньому часі стаційні управи домагалися 2.700 ваґонів на вантаження, але дістали тільки 627. Стаційні управи просять, щоби позволили їм зсипати збіже в ждальні салі та бюрові кімнати. Стація Дунаївці перестала приймати збіже, бо нема де зсипати.[12] Не менше погано налаштований водний транспорт. На основі інформацій „Правди” із Ростова у пристанях долішнього Дону накопичилось 20.000 тон збіжа і вантаж на баржі йде дуже поволі. Нема людей до вантаження і нема на що вантажити. А тимчасом збіже марнується.”

 

“Діло”, 16 вересня 1933 р.

“Голод на Україні. (На основі автентичних листів з України.)”:

“… Але подамо кілька перевірених, достовірних фактів. Саме цими днями до П. прибула одна, інтеліґентна жінка Н., німка з Москви. Вона мені оповідала ось що:

— „До Москви прибувають масово втікачі з України в надії зберегти тут своє життя та за великі гроші добути собі хоч кусничок хліба... На Україні його ніде дістати... Українські села стоять напів залишені та зруйновані насильною колєктивізацією; виглядають, як пустка, що заросла буряном... Є села, в яких не побачите ні одної живої душі; посчезали навіть коти та пси... Москва позабирала з України все, що тільки змогла; на насіння залишила тільки незначну скількість, яку населення мусіло зїсти ще до засіву, щоби не загинути з голоду. Сіяти не було зовсім чим; тому цього року засіяно дуже незначний відсоток засівної площі. Голодом охоплена майже ціла Україна, міліонів до 15 населення...”

На мій запит, у чому саме причина цього голоду, вона відповіла: „Це безоглядна політика здирництва, яке систематично провадить Москва особливо супроти України. У самій Московщині так воно не є, але з України видирають буквально все, що тільки можна силою забрати. Все це стягається переважно до чужих більших центрів, де голод ще так не відчувається; але і тут він неминучий, бо з оголеного села більше не буде змоги щось дерти...”[13]

 

“Діло”, 17 вересня 1933 р.

“Анґлійська преса про голод на Україні.”:

“На сторінках анґлійських денників ведеться жива дискусія про голод на Україні, про положення в Радянщині та про те, яке становище повинна заняти Анґлія. Для характеристики подаємо уривки з тих статтей…

„Подорожі, які я відбув в останніх літах дали мені змогу запізнатися з богатьома українцями і вони оповідали мені про ті терпіння, які переходить український нарід та про звірську поведінку Сталіна з населенням підчас відбирання збіжа від селян.”…

„Все зїли. Голод почався з хвилиною, коли влада забрала від селян все їхнє збіжа. Діти понижче 14 літ перші починали терпіти від голоду. Більша частина тих, що вмирають, це мущини, тільки найсильніші лишилися при життю. По селах давно нема ні собак ні котів, ні дробу. Все зїли. Нема вже й овець, а безрог тільки мало. Коли худоба впаде, зараз її зїдають. Сіна не косять. Поля поросли буряном, як і дороги, якими мало хто й їздить з боязни перед грабунками. В осібних державних крамницях тільки вищі радянські урядовці та члени комуністичної партії можуть купити їжу. Там урядовець може купити 1 кґ. житнього хліба за 50 копійок, зате бідний селянин мусить платити на вільному торзі за таку саму вагу хліба — пять рублів. Не дивниця, що вони вмирають з голоду, не мають і сили, щоб запрацювати.”…

„Кріщіян Гералд” з 7. ц. м. подає новинку про голод на Україні де „населення не бачило хліба від довгих місяців. Бурян та кора з дерева від довшого часу становить одиноку людську поживу,[14] а на залізничих стаціях тих околиць можна стрінути людей, вкритих лахами, через які пересвічує зеленовата сіра шкіра…” Голод…

„Ті, що студіюють всякі страхіття, втратять гарну нагоду, коли не звернуть уваги на Україну в цей час — державу в якій дійсно розстрілюють людину за це, що вона візьме кілька зерен збіжа, яке сама засівала на власному полі, Розстрілює їх не кількох фанатиків, але дійсно, лєґально й офіціяльно — влада...[15]

(Укрбюро, Льондон.)”

 

“Нова зоря”, 17 вересня 1933 р.

Кубань — тепер кладовище. За жаби платять там грубий гріш.”:

„Молва” оповіщує такий лист з Кубані: Кубань тепер — кладовище. Смертрність страшна. Голод такий, що мами їдять своїх дітей. За 10 жаб платиться у нас до 5 рублів. Хліб і мука неймовірно дорогі тай рідко можна їх зустріти. А податки доскулюють... — Так „товариші” винищують український нарід на Кубанщині.[16] А наші задурманені хахли ще й тепер кажуть, що це неправда.”

 

“Нова зоря”, 21 вересня 1933 р.

“Страшні свідоцтва чужих про винищування українського народу большевиками”:

“Данський щоденник, котрий виходить в Німеччині, “Берлінґске Тіденде” приніс таку статтю свого кореспондента: Я говорив з особами вповні віродостойними, котрі обїхали Україну (заки заборонено її обїздити), північний Кавказ і надволжанські губернії. Вони описують страшне положення міліонів людей в тих краях. Від 5 до 8 місяців не бачили там кусника хліба, так большевики обдерли народ.- Другий кореспондент того щоденника доносить, що на Україні видів тисячі й тисячі людей, котрі виглядаютьь як кістяки, інші знов спухли від голоду, всі ледве волочать ноги, покриті боляками, ратувати їх нема кому і нема чим.- Американець Беккерер, котрий недавно був на Україні, реферував свої вражіння на сходинах представників евангелицької преси в Берліні. Свій реферат закінчив словами: Степень нужди під большевиками такий, що переходить всяку можливість довіря до очевидця, котрий оповідає. Тому не буду дальше говорити, тільки покажу вам світлини з тої нужди.- Ось до чого довели наш нарід московські “товариші” при помочи таки наших власних соціялістів, ну і при пасивнім співділанні тих, котрі мали змогу боротися в свій час проти зарази соціялістичних теорій і не боролися. Незабаром не буде “провідників сорокміліонового народу”, бо добре буде, як нас остане 20 міліонів... А в нас щей досі не усвідомили собі сеї траґедії...”

 

“Нова зоря”, 28 вересня 1933 р.

“На Україні загальне людоїдство”:

“Подаємо тут жмуток страшних вістей, взятих з листів оповіщених в чужій пресі: В часі масового примусового виселювання селян вигибло коло 90% домашного скота: люди продавали худобу на мясо за всяку ціну, різали і їли з розпуки. Коней берегли довше. Та вкінці і їх не було чим кормити, коли пуд вівса став 8 разів дорощий ніж кінь: пуд вівса коштував 40 рублів, коня продавали радо за 5. Отже й “кіннота Буденного пішла на ковбасу”, як співали в пісні. А потім люди зачали втікати з сел, куди очи несли. Хто міг, той втікав. В селах остали старші, діти, каліки й жінки але й із жінок тільки слабші. Оставші пішли в колхози. А коли большевицьке правительство забрало від колхозів буквально весь хліб, люди зачали масово вмирати з голоду. Вимирали цілі родини і лежали непогребані, бо нікому було їх гребати, тільки голодні щурі й миши обгризали тіла померших. А оставші при життю люди ловили тих щурів і мишей і їли їх, їли котів і собак, їли жаб і воробців. Та коли вже й того не стало, падали як скошена трава. І тоді почалося людоїдство на Україні. На тій богатій колись землі нема вже мабуть ні одного села, де не булоби богатьох випадків того страшного діяння. Останки населення сіл зачали масово втікати до міст, але з голоду не могли дійти: падали по дорогах. Скрізь видно було маси трупів. Найсильніші дійшли до міст, але падали на вулицях і вмирали. Всі зелізничі стації України, всі її міста й місточка повні трупів й умираючих. Мучилися тижнями перед смертю. Та ніхто ними не турбувався. Міста якби не запримічували їх. Большевицькі газети ні словечком не згадували про те. Доперва недавно, коли про се зачала писати загранична преса, наказала больш. влада спрятати трупи з улиць, але тільки в Харкові. В менших містах все остало як було. Страшний сей лист кінчиться так: “Коли денебудь на далекім бігуні пропаде оден летун без вісти, то зі всіх сторін світа їдуть туди десятки експедицій, щоб його відшукати. А коли тут, близько в Европі гине цілий нарід - ніхто йому руки не подасть і не поратуе його навіть окрушиною хліба...”[17]

 

“Діло”,20 жовтня 1933 р.

“Протиголодова акція на міжнароднім терені.”:

“…Сподіватися, що Червоний Хрест може зробити багато для голодного населення України, не можна, бо московський уряд уперто заперечує факт голодової катастрофи на Україні.[18] Зрештою в найближчім часі Червоний Хрест скликає свої збори на обговорення справи голоду на Україні, по яких буде видно, що він захоче і зможе зробити.

Тим часом треба ствердити, що страшне видовище голодової смерти міліонів українців зробило поважне вражіння на цілий світ. Коли у межах українського громадянства значна частина колишніх прихильників московського уряду виступила тепер проти нього та перейшла до українського національного табору, то й на міжнароднім терені радянофільський фронт пробито; українську протиголодову акцію в Женеві підтримували і деякі міжнародні орґанізації, які недавно ще ставилася прихильно до московського уряду…

… Великим успіхом треба вважати те, що протиголодову акцію, яка є національною українською справою, світ через Союз Народів визнав загально-людською, гуманітарною, справою…”

 

“Нова зоря”, 5 жовтня 1933 р.

“Новинки”:

“… Справа голодової катастрофи на Вел. Україні найшлася на форумі Союза Народів. Президент Ради С. Н. мін. Мовінкель приняв у Женеві представників Українського Комітету Ратунку України у Львові і перебрав від них меморіял сего Комітету та теку матеріялів про голод на Україні. До акції представників львівського Комітету приєдналися представники такихже комітетів на еміґрації й буковинського комітету. З краю наспіли на руки през. Мовінкля телєґрами про голод на Вел. Україні. Рада Союза Народів на тайному засіданні розглядала справу голоду. През. Мовінкель її горячо боронив. Проти опозиції рішили справу передати Черв. Хрестови.”

 

“Діло”, 26 жовтня 1933 р.

“Про положення на Радянській Україні”:

“… Про сам голод кореспондент Манчестер Ґардіяна пише так:

„Щодо питання про голод, то жаден чесний обсерватор, який дивиться отвертими очима, не може твердити, що в селах, які я відвідав, існує тепер голод, але не буде й заперечувати, що голод існував, і то немалий, а саме в перших місяцях цього року, головно в квітні й травні. У парі з голодом, розуміється, йшло загальне ослаблення людського орґанізму і податливість на пошесті. Це значно збільшило випадки смерти. Можна сміло сказати, що жадна провінція яких кількасот миль довкруги Москви не потерпіла стільки, що Україна і Північний Кавказ.[19]

Комісаріят Хліборобства дав анґлійському кореспондентові деякі цікаві цифри про худобу на Україні. В році 1929 було на Україні 5,543.000 коней. В році 1933 (по закінченню пятилітки!) число коней впало до 2,772.000. Число овець впало ще більше. В році 1929 було на Україні 6,652.000 овець, в р. 1933 лишилось їх всього 1,543.000…”

 

“Нова зоря”, 29 жовтня 1933 р.[20]

“Ex Oriente Pax ... Нова фаза большевицького наїзду на Польщу”:

“... Природи не можна безкарно насилувати, вона впімнеться за свої права й поверне до них. Совіти, які знасилували людську природу, вже є в стані розкладу. Визначний анґлійський публіцист Ґаррет Джонс, перебувши кілька літ в совітській державі, описав недавно свої вражіння в “Дейли Експресі”. Короткий їх зміст у словах: “Росією править тепер не совітська влада, а голод”; супроти голоду держава безсильна. Заголоджені й дотепер пасивні маси знайшли врешті активних проводирів і під їх проводом орґанізуються в банди, що нападають на державні склади поживи, на поїзди транспортуючі ту поживу. Щасливих грабіжників, яким грабіж удалась, граблять опісля ті, що їм грабіж не вдалася. І маємо “війну всіх проти всіх”, хаос, бо як охоронити всі поля, склади, залізниці? Ніяка поліція тут не вистарчить, навіть ніяка армія, тож армія складається зі селян, є в постійнім контакті з селом і ворохобиться. Розпочалася боротьба на життя і смерть між зголодженим народом і Ґ.П.У. Вже не про комунізм і розпалення світової пожежі йде Сталінови й його товаришам, а про те, щоб удержатись при життю і владі! А іншої дороги - крім террору - для них нема. Сталін погорджує комуністами, що вірять у комунізм, в добродійства пятилітки: се дурні або фарисеї; йому треба хамів і готових на все харцизів...

 

“Діло”, 8 листопада 1933 р.

“Голоду в С. Р. С. затаїти не можна”:

“Журналь де Женев” з 3-го ц. м. приносить нову передовицю про економічний стан у Радянському Союзі на підставі ріжних джерел. Ця стаття добре ознайомленого журналіста користає в першій мірі з інформації самої більшовицької преси, де сям-там цензура мимохіть пропускає преважливі подробиці…

Від січня 1932 р. селяни зарізали 87 міл. штук худоби, щоби заспокоїти голод. Скількість коней зменшилась наполовину; трактори постачають усього силу на 2 міл. парових коней, але після кількох місяців усі псуються і нема чим обробляти землю…

Згаданий женевський денник наводить жахливі листи приватних осіб з ріжних кінців СРСР. Довідуємось з тієї статті, що у Київі заарештували 150 осіб за людоїдство, що в Харкові люди з голоду падуть на вулиці, що в селах в околиці Дніпрельстану 4.000 людей померло з голоду. Шілєр твердить, що у Краснодарі з 330.000 мешканців 40.000 вмерло з голоду, у Ставрополі з 140.000 — померло 90.000, у селі Дмитрієвське з 6.000 людей лишилось 2.000, у селі Ілінське з 3.000 — 1.500…”

 

“Діло”, 3 грудня 1933 р.

“Голод лютує…:

“… Якже тепер виглядають життєві відносини на Україні? Про це ми вже писали і подавали кілька уривків з автентичних листів з України. Але ось цими днями приїхала зі СРСР пані Д. дружина інжиніра. Зовнішній її вигляд подібний до кістяка. Це не від недуги, а таки зі страшенного голодування.

— Ради Бога, я не смію нічого казати, щоби чогось лихого не вдіяли чоловікові... Але те, що я бачила на власні очі, та що пережила я вам мушу сказати... В К..., як тільки стемніє, ніхто не сміє виходити на вулицю: можуть не тільки обдерти з усього, але й убити під воротами дому та вжити на мясо... Це не вигадки... А колиб ви поглянули, що діється в столовці... Їжа, яку там подають робітникам, куди гірша, ніж була їжа свиней у звичайного хазяїна до війни... Тай цеї мало... Хліб — це сумішка чорних остяків, які тяжко проковтнути... В день, на вулиці, коло „столовок”, де повно бруду та всякої нечистоти, плентається багато залишених напівголих дітей з кістявими обличчями... З глибоких ямок тільки очі поблискують напівбожевільним блиском... а руки протягнені... діти благають: дайте, хоч трошки дайте поїсти... Як тільки робітники залишають таку „столовку”, ці діти, як шакалі кидаються туди й злизують все, що залишається після робітників... Колиб ви побачили цю картину...

— Я мусіла йти па стацію коло 5-ої години ранку... За якої пів години дороги я бачила на вулиці аж девять мертвяків, які, як стояли попід стінами, просячи милостині, так і залишилися попід стінами, вмерши з голоду та холоду...”

 

“Нова зоря”, 14 грудня 1933 р.

“Президент США не прийняв української делєґації”:

“Президент Америки Росвелт не приняв делєґації українських орґанізацій в Америці. Ся делєґація мала вручити йому меморіял в справі вислання комісії на Україну, котра прослідилаб тамошні відносини перед рішенням про визнання СССР. Як причину непринятя делєґації секретар Росвелта подав брак часу і недугу президента.”

 

“Діло”, 28 грудня 1933 р.

“Розмова з утікачем з Радянської України”:

“Дня 17-го ц. м. стрінув я у залізничім возі лінії Львів. — Станиславів еміґранта з Великої України. Тут була нагода довідатися від наочного свідка тамошніх відносин про траґічний стан по той бік Збруча. Він оповідав зі спокоєм про страшні речі…

,,На весні голод був великий. Люди пухли з голоду та мерли сотнями. Тепер по жнивах голод припинився, та з весною може знову вернутись. Совітським підданим живеться страшно зле. Сколєктивізованих селян гонять до праці днем і нічю, а їсти нема що. Вільні господарства донищує влада податками. Від дійної корови треба, платити річно 900 літрів молока податку. Державі продати корець пшениці 50 руб., купити 200, кінь коштує 2.000 руб, корова 2.000. Нині худоби по селах мало. Все зїли підчас голоду. Де в селі було підчас зими 3000 — 5000 овець, там нині менше десятка. У краю страшне злодійство та бандитизм. Грабіжі на деннім порядку”. — І нема ніяких відрухів, як так люди терплять? — „Де може людина спухла з голоду бунтуватися. Нічого не можна вдіяти…”

 

“Нова зоря”, 14 січня 1934 р.

“Голодові заворушення на Україні”:

“Російський “Експрес”, що виходить в Кишеневі, доносить: В Одессі дійшло недавно до великих заворушень на тлі голоду і нужди. Мешканці Одесси розбивали державні споживчі склади і забирали всі припаси живности. Наочний свідок Грігорієв, який втік до Кишенева, оповідає, що військові відділи стріляли до товпи і вбили богато осіб. Частина війська перейшла на сторону товпи, пішла з нею за місто і заложила під Одессою повстанський табор. Сей табор знищено артилерійським огнем червоних військ.- Таке діється в “раю” вже тепер. А що буде на переднівку?”

 

“Наш Прапор”, 17 червня 1934 р.

“Японці про Сов. Україну”:

Діло”, ч. 149 з 9-го червня ц.р. в статті п.н. “Японці про голод на Україні” з піднаголовком: “Цікавий голос японського часопису про голод на Україні” пише:

“Один з наших читачів надіслав нам цікавий документ: Це число японського часопису “Часопис приятелів людства” число з 23-го квітня ц.р. в якому серед маси дивовижних письмових знаків найшли ми зрозумілу тільки мапку України та поруч неї, обгорнену чорними лініями велику статтю. Як повідомив нас згаданий читач, “Часопис приятелів людства” виходить в Токіо в накладі 1,200 000 що десять днів, отже належить до найбільш почитних орґанів Японії і як уся японська громадська думка, прихильно ставиться до українців і їх змагань.

Далекий вістун з Японії зацікавив нас остільки, що ми просили відомого нашого письменника і знавця Японії, п. Ст. Левинського, перекласти нам рядки незрозумілого й дивовижного японського письма, що відносяться до нас. Ясно, що нема українця, якого не цікавилоб що пишуть про нас у країні квітучої вишні.

Отже японський часопис пише:

Небувалий в історії людства образ траґедії рідного краю.

Сьогодні Україна замінена в одну велику могилу. Більша частина населення померла голодовою смертю.

Нас повідомляють: Під чортовою владою Совітської Росії постигла Україну катастрофа, яку важко описати. Історія ще не занотувала аж такого великого нещастя. Українську республику перемінено дослівно в одну велику могилу.

Девять міліонів населення померло від голоду. Але нещастя цих цивілізованих людей тим не кінчиться і правда, що там панує людоїдство.- Проте це діється у 20. столітті, серед культурних людей. Московський уряд проміняв гуманність на варварство. Україна - це був шпихлір збіжжа, країна над міру багата. Тепер українці один за одного вмирають голодовою смертю. Є небезпека, що цей нарід у цілому вигине, а в парі з приходом весни дикунство ще пошириться.[21] Відносини є такі, що для збереження екзистенції людини примушені в ночі закрадатися на поля, щоби забезпечити собі трохи найконечнішого збіжжа. Але це вважають страшною провиною і за неї карають вязницею від 5-10 років, а нерідко навіть розстрілюють.

“Дейлі Телєґраф” приносить таку вістку між іншим, що відноситься до Росії:

“За 6 останніх місяців у південній частині Росії, тобто на Україні, й на північному Кавказі, померло з голоду 10 міліонів людей або 1/8 частина всього населення.”

З тієї репартиції смертей в наслідок голоду бачимо, що найбільш терпить Україна.[22]

Вістки про ці події доходять до українців, що живуть у Польщі й вони роблять всі можливі зусилля, щоб протиставитись лихові. Христіяська католицька церква, політичні партії, весь загал українського народу змобілізовані й закликають увесь світ на поміч загроженій культурній країні. Вони закликають до спротиву дорогою масових протестів проти варварської системи, що загрожує винищити цілу націю.

Чи не найдеться хочби й малий голос протесту? Але ні! Культурне громадянство Европи й Америки мусить прокинутись зі своєї апатії, хоч би тільки з конечности збереження торговельних взаємин.

Вже час боронити українську республику перед московським урядом. Бо якщо цивілізований світ цього сьогодні не зробить, влада демона обернеться згодом проти нього.

Хіба нема способу помогти тим, що вмирають з любови до батьківщини.

Боже, зволи їм помогти!

Закликаємо всіх людей, молимо в ім’я Господнє!”

Так пише “Часопис приятелів людства” на чільному місці першої сторінки від себе. Поруч тієї статті помістив він в інших рамках ще й таку вістку:

З українського пекла.

Заклик до японського народу.

У південній частині Польщі є край  Галичина. Католицька церква тієї країни звертається до всіх народів світу у справі катастрофи голоду в українській республиці.

Апель до всіх народів світу!”

Далі слідує текст відомої відозви наших владик у справі голоду на Україні і мапка України, про яку ми згадували.

Коли зважити, що Японія лежить тисячі миль від України, що має свої клопоти й інтереси - то безперечно приємно нам читати оцей голос одного з чільних японських пресових орґанів.”

 

“Нова зоря”, 9 серпня 1934 р.

“Голод на Україні. Що про се говорили в анґлійській Палаті Лордів?”:

“В Палаті Лордів 25.УІІ. с. р. була довша дебата присвячена положенню в СССР і голодови на Україні. Лорд Чарнвуд заявив, що в 1933 р. померло з голоду 3,000.000 людей в СССР внаслідок безоглядної політики совітського правительства. Примас Анґлії, Архиепископ з Кентербері, сказав, що положення населення в полудневій частині СССР страшне. Лорд Денбі заявив, що перестудієвав богато матеріялів про страшне положення на Україні. Жахливе положення духовенства, особливо католицького. Все те викликане кровожадною і підлою системою правління, яке панує в совітах, що має на ціли примусити населення приняти комунізм. Лорд Стенговп, підсекретар загр. спр., відповів, що анґ. правительство знає про положення в СССР.- Дебата в Палаті Лордів має велике значіння, бо порушені на ній вперше питання життя і смерти України. Під час тої дебати була в Палаті Лордів п. сенаторка О. Кисілевська, запрошена одним з лордів. (Укбюро Лондон)”.

 

“Нова зоря”, 16 серпня 1934 р.

“Страхіття голоду на Україні”:

“Дейлі Експрес” печатає опис подорожі одного чужоземця. Він пише м.і.: “30 км. на полуднє від Київа зайшов я до села, що вимерло з голоду. З 40 родин остало лише 6 людей. Поїли всіх собак і котів. 15-літний хлопець, скіра й кости, сказав, що його батько помер з голоду тому місяць. Він показав висохлий труп, покритий соломою... Життя на Україні ще тяжче, як минулими роками, Заповідається знов голодний рік. Селяни крайно апатичні, не хочуть працювати на полі, бо большевики відбирають весь урожай. Всі домашні звірята або зїджені або крайно виголоджені. Одинока можливість ратунку від голодової смерти населення України - се поміч з за границі.”

 

“Нова зоря”, 30 серпня 1934 р.

”Голод на Україні. Від голоду й тифу Україна стає цвинтарищем...”:

“Один очевидець описує так страхіття голоду на Україні в берлінськім часописі “8-Ур-Блят”: “Голодова катастрофа в Київі та в околиці в останних днях зросла. Тепер в самім  Київі щоденно підіймають сотнями померших з голоду в парках, на вулицях, ринках, стаціях і т.д. Деякі з них се втікачі з сіл, одначе не бракує і мешканців міста. Померших хоронять ночами в братських могилах, їх зарівнують з землею. Міліціянти вивозять на тягарових самоходах також і умираючих з голоду і викидають їх 50 км, від міста. Шириться епідемія плямистого тифу. Щоденно занедужує по 150-200 осіб. Стан шпиталів низше всякої критики. Четвертина недужих в них помирає. На широких просторах довкола Київа, Винниці й Чернигова страшний голод. Деякі села зовсім вимерли. На їх місце спроваджують селян з інших околиць СССР.”[23]

 

“Нова зоря”, 14 жовтня 1934 р.

“Пекло на рад. Україні. Надзвичайно страшні описи чужих кореспондентів”:

“КАП повідомляє з Лондону: Один з анґлійських журналістів з нараженням життя відбув недавно подорож по совітській Україні. Йому вдалося оминути офіційних провідників, натомісць стрінутися безпосередно з народом. Вражіння з тої подорожі разом з рядом фотоґрафій оповіщені в “Дейли Експресі”.“Постановляю — читаємо в одній зі статтей — дістати дозвіл поїхати до Білгороду, на північ від Харкова. Приїхавши вчасним ранком, хотів я звернутися до найблизшого “колхозу”. По дорозі стрічаю трох селян при конях. Тепер можу собі здати справу з наслідків голоду. Один вже труп від попередньої ночи, другий конає, третий лежить на земли не маючи сили піднестися. Інші селяни, котрих стрічаю в дорозі, говорять мені, що ходили до “колхозу” вижебрати дещо соломи й зерна, одначе відправили їх з нічим, ще й револьверами грозили. Кажуть мені також, що минулого року збори збіжжа були вистарчаючі на удержання, одначе львину їх часть забрали красноармейці. “Колхоз” в Білгороді се правдивий табор тяжких робіт під надзором червоної армії. Жовніри зі збруєю в руках стережуть збору і жнив. Оглядаючи той “колхоз” бачу селян, що шукають зерна в місцях більше відражаючих, ніж се можна собі уявити... За возом сіна бачу трупа якогось селянина, що сконав на сіні очевидно перед кількома днями. Робітники впевняють мене, що він помер з голоду. Помер з голоду на землі, котра щорічно давала сотки тисячів кґ. зерна! Се виглядає як глум! Іду по околиці, щоби зблизька приглянутись життю тих нещасних. В одній з хат є двоє виголоджених дітей. Старша дитина говорить мені, що батько їх помер з голоду і показує відкриту домовину, над котрою поставили хрест... В малім сільци близько Харкова бачив я дім без даху з одинокою лавкою, що була цілим умебльованням. В нім я знайшов надзвичайно худу 14-літну дівчину з братчиком, котрий вже не пригадував людського єства. Мати дітей померла з голоду. Дитина не бачила    н і к о л и   молока ні масла і не знала, що таке мясо”...

“Дейли Експрес” се не одинокий часопис, що приносить вісти про страшний голод на Україні. Потверджують їх інформації цілого ряду інших часописів, що мають докладно справджений матеріял. Майже рівночасно інший анґлійський щоденник “Морнінґ Пост” оповістив подібну статтю про голод на совітській Україні з автентичними фотоґрафіями. Автор статті питає, чи Рада Союзу Народів замість приймати Совіти до свого товариства не зробилаб лучше, запрошуючи представників Совітів кинути хоч трохи світла на представлені факти та відповісти на поставлені закиди.[24] А чейже Комітет помочи для голодуючих на Україні та в кубанській окрузі зложив недавно відповідну інтерпеляцію в секретаріяті Союзу Народів.

Всі ті вісти надзвичайно страшні, одначе не так страшне само вимирання дітей українського народу, як те небувале упокорення, серед якого воно відбувається. А саме чужий кореспондент підчеркує, що бачив наших селян-хліборобів, як “шукають зерна в місцях більше відражаючих, ніж се можна собі уявити”... Що се значить, кождий може сам додуматися. Ми скажемо тільки загально: там наш бідний нарід доведений до подоби худобини. Страшна се кара на наш нарід за те, що пішов за голосом злочинців. Думаємо, що коли наш нарід видержить ту кару, буде на тисячеліття забезпечений перед тим, до чого докотився ідучи за радикальними і соціялістичними кличами.”

 

“Нова зоря”, 13 грудня 1934 р.

“Голод на Україні і Союз Народів”:

“Оссерваторе Романо” повідомляє: Секретар міжнародного комітету помочи голодуючим в СССР д-р Аменде заявив, що в 1933 р. норвежський премієр др. Мовінкель, тодішний предсідник Союзу Народів, хотів внести на форум С. Народів справу голоду в СССР. Тоді говорили, що СССР не належить до Союзу Народів. Тепер сей арґумент відпав і д-р Мовінкель сподівається, що його внесення перейде. Справа не терпить проволоки, бо з України майже щоденно надходять вісти, що там знов шаліє голод і незабаром брак харчів, морози й дезорґанізація зачнуть знов десяткувати населення в жахливий спосіб. А треба підчеркнути, що в богатьох місцевостях вже навіть аґенти ҐПУ протестують проти реквізицій збіжжа в селян…”

 

 


[1] Виділено авторами-упорядниками.

[2] Виділено авторами-упорядниками.

[3] Виділено авторами-упорядниками.

[4] Виділено авторами-упорядниками.

[5] Виділено авторами-упорядниками.

[6] Виділено авторами-упорядниками.

[7] Виділено авторами-упорядниками.

[8] Виділено авторами-упорядниками.

[9] Виділено авторами-упорядниками.

[10] Виділено авторами-упорядниками.

[11] Виділено авторами-упорядниками.

[12] Виділено авторами-упорядниками.

[13] Виділено авторами-упорядниками.

[14] Виділено авторами-упорядниками.

[15] Виділено авторами-упорядниками.

[16] Виділено авторами-упорядниками.

[17] Виділено авторами-упорядниками.

[18] Виділено авторам-упорядниками.

[19] Виділено авторами-упорядниками.

[20] ДАЛО, ф.І39, оп. 5, спр. 968, арк. 7

[21] Виділено авторами-упорядниками.

[22] Виділено авторами-упорядниками.

[23] Виділено авторами-упорядниками.

[24] Виділено авторами-упорядниками.

випадковий матеріал
Наказ ректора про закриття теологічного факультету Львівського університету