UA
EN
RU

Архівна справа України налічує кількасотлітню історію.

Перші сховища документів були засновані на території нашої держави ще в часи Київської Русі в 9-10 століттях. Тракдиції зберігання важливих документів відомі в Галицько-Волинській державі, Великому Князівстві Литовському, в часи козацької доби. Визначальний вплив на архівну справу України справило також діловодство Польщі, Австро-Угорщини, Росії.

З 19 століття розпочались спроби наукового осмислення діяльності архівних установ. Із початку 20 століття архіви перетворились із сховищ відпрацьованих документів на скарбниці безцінної інформації про минуле.

Події 1917-1920 рр. стали поворотним рубежем в історії архівної справи. Вони вплинули на архіви двояко. У 1917 році територія нашої держави була поділена між Австро-Угорщиною і Росією, які воювали між собою в Першій світовій війні. За наступних декілька років відбулись не менш важливі для історії події.

Лютнева революція, падіння царизму в Росії і створення Центральної Ради в Україні, жовтневий переворот в Петрограді і війна з Червоною армією, наступ німців і захопленння ними Києва, повалення Центральної Ради, переворот Скоропадського і встановлення Гетьманату, відступ німців з Києва через програш в Першій світовій війні, переворот і прихід до влади Директорії. В цей час на заході України із залишків Австро-Угорщини утворюється ЗУНР і Польська держава, які розпочинають українсько-польську війну. На півдні України війська Антанти в портах Чорного моря, отаманщина Махна, білогвардійці Денікіна, на півночі бої з радянськими військами, а після перемоги більшовиків ще й радянсько-польська війна. Переглядаючи цей трагічний перелік подій, які відбулись всього лиш за 3-4 роки важко уявити розмір шкоди, завданий ними. Розпадались імперії, створювались нові держави, ліквідовувались державні інституції і утворювались нові органи влади.

Безперечно, в умовах Першої світової війни і революційних подій архіви зазнали величезних втрат. Проте був і інший бік медалі. Архівна справа в таких важких умовах вийшла на якісно новий рівень.

Після створення Центральної Ради в часи УНР було здійснено цілий ряд заходів для збереження архівів та мінімізації негативного впливу бурхливих революційних подій.

Про підвищення ролі архівів та їх важливе значення для української держави свідчить створення восени 1917 року бібліотечно-архівного відділу при департаменті мистецтв Генерального Секретаріату Української Центральної Ради. Основними напрямками діяльності цього відділу були: реєстрація архівів Української держави, складання їх детальних описів, розширення діяльності існуючих архівних комісій та утворення нових. Вперше на найвищому рівні піднімалося питання опіки над тими приватними архівами, які з різних причин постали перед загрозою зникнення. Не залишилося поза увагою уряду УНР питання українських документальних матеріалів в архівосховищах Росії.

Восени 1917 року в Петрограді з ініціативи Генерального Секретаріату було створено комісію, яка почала реєструвати предмети і документи історичного минулого України в фондах петроградських архівів, музеїв та навіть приватних колекціях. В комісію увійшли відомі науковці того часу Вовк, Стебницький, Потоцький. Уряд Центральної Ради надавав також важливого значення розбудові системи державних архівних установ.

В березні 1918 року при Головному управлінні Генштабу був створений Державний військово-історичний архів. На нього покладались функції архівного управління, яке мало організувати військово-історичні архіви.

Перша українсько-радянська війна та падіння Центральної Ради поклали край цим планам. Переворот Скоропадського змінив зовнішню і внутрішню політику держави, проте не змінив відношення держави до архівної справи. Новий уряд продовжив курс на збереження архівів. З'явився проект архівної реформи, який запропонував архівно-бібліотечний відділ. Діяльність відділу була відновлена одразу після гетьманського перевороту. Відділ існував при Головному управлінні мистецтв і культури і очолив його відомий історик Модзалевський.

Основний зміст реформи полягав у проголошенні державної власності на архівні документи, тобто справи всіх без винятку відомств після втрати актуальності для поточного діловодства ставали власністю держави. Центральною установою нової архівної системи мав стати Національний архів Української держави. Інша пропонована назва Головний державний архів. В нього мали увійти документи загального характеру, документи державної ваги, а також ті, що були створені основними державними інституціями. Разом з Головним державним архівом передбачалося створення губернських архівів, які мали виконувати допоміжну функцію.

Кривавий хаос, який прокотився Україною після падіння Гетьманату Скоропадського не дав реалізувати ці плани.

Архіви це невід'ємна частина духовного життя будь-якого суспільства та в будь-який час. Хотілось би побажати і сучасній українській державі і надалі гідно продовжувати справу попередників по збереженню документальної спадщини, адже вони навіть у найважчі часи світової і громадянської воєн особливу увагу приділяли архівам.

 

 

 

 

Головний спеціаліст відділу

забезпечення зберігання документів №2

Державного архіву Львівської області

 

В. Я. Байдюк

 

випадковий матеріал
Наглядова справа за діяльністю “Української Військової Організації”