UA
EN
RU

(за документами Державного архіву Львівської області)

 

Військові статути – це закони життя кожної армії, кожного утвореного державою воєнізованого формування. Тільки статути, суворе дотримання їхніх приписів перетворюють групу озброєних людей на злагоджений механізм реалізації державної волі, організованого і послідовного виконання завдань, визначених єдиним керівним центром, а значить, і досягнення визначених стратегічних цілей.

Це добре розуміли вищі державні чинники Української народної республіки та Західно-Української народної республіки, 85-у річницю злуки яких ми урочисто відзначали у січні цього року.

Політична ситуація, саме життя вимагало від урядів новоутворених держав термінового вирішення питань військово будівництва, а відтак, закладання фундаменту армії – її статутів.

Так, вже 21 січня 1919 року Головний Отаман УНР С.Петлюра затверджує проект „Дісціплінарного статуту”*, а 23 серпня у м. Кам’янці-Подільському - „Муштровий статут для легкої пушкової й гавбічної артилерії”. Ще більшу оперативність проявили керівники ЗУНР. Як відомо, синьо-жовтий прапор замайорів над Львівською ратушею 1 листопада 1918 року і того ж таки року у м. Станіславі „заходом і накладом Д.С.В.С.” (Державного секретаріату військових справ) вийшли друком „Прикази до впоряду піхоти Західно-Української Народньої Републики”.

До слова сказати, що після відновлення державного суверенітету у 1991 році, Україна законодавчо утвердила свої військові статути лише у 1999 році. А до того залишались чинними статути колишньої Радянської Армії та ще з 1993 року діяли тимчасові статути Збройних Сил України. Чи не є така повільність у вирішенні питань військового будівництва однією з причин і одночасно одним із наслідків тих негараздів, що упродовж років супроводжують новітнє українське військо?

Але повернімось до статутів УНР і ЗУНР.** Їх вивчення показує, що це були важливі документи не тільки галузевого (військового) призначення, але й мали велике значення для розбудови молодої держави, утвердження державної мови у службовому спілкуванні, упровадження у військовий побут високих моральних норм, свідомої дисципліни, кращих традицій українського народу, козацтва тощо.

Потребу у таких документах обґрунтовано в короткій „Вступній замітці” до „Приказів до впоряду піхоти...” ЗУНР: „Сей спис найважніших приказів до впоряду піхоти зладжений на підставі правильника „Впоряд”, який вийшов в р. 1914 і вже вичерпав ся. Німецькі і українські прикази стоять поруч себе, щоби прийти в поміч тій старшині, яка дотепер (а минуло лише кілька тижнів після „Листопадового чину”! – В.К.) послугувалася виключно німецькими приказами. Воєнний час спричинив деяку неодностайність в друку. Згодом вийде другий наклад правильника „Впоряд” зі змінами, яких практика вимагає”.

Невеличкі за обсягом „Прикази до впоряду піхоти...”(23 сторінки) складаються з шести розділів - „І.Наука одинцем і в ряді. ІІ.Чета. ІІІ.Сотня. ІУ.Курінь, полк і бригада. У.Почетний похід. УІ.Бій. - та додатку. Розділи містять такі підрозділи, як „постава; звороти голови і тіла, положеннє тіла; хід; справленнє; хвати кріса і рухи рук; набиваннє кріса і стріляннє; почетний стріл; уставка чети; стріляннє скупленої чети; чета в бою; сотня в бою” та ін. Особливо цінним для українських військовиків було те, що усі визначення, терміни, команди виписано німецькою та українською мовами. У тому числі „Додаток”, який складається з двох підрозділів – „Складові части кріса” та „Важнійші військові вислови”, - надруковано у вигляді словничка із 85-ти слів та словосполучень. Всього ж „Прикази...” містять понад 230 таких перекладів.

Значно більшим за обсягом (58 сторінок) та складнішим за структурою є частина І („Навчання при гарматі”) „Муштрового статуту для легкої пушкової й гавбічної артилерії”, видана Відділом Навчання Військ Головного Управління Генерального Штабу Української Народної Республіки. Статут складається з 3-х відділів, 20-ти розділів та 4-х додатків. Зокрема, з урахуванням тогочасного рівня розвитку військової техніки. У ньому містяться такі розділи, як „Запрягання, випрягання коней і обов’язки козаків” та „Заміна їздових і коней, які вийшли з ладу” та ін.

Цей Статут, як і попередній, доповнений „Коротким (українсько-російським – В.К.) словником” військової термінології, до якого включено 108 відповідних тогочасній мові та правопису слів і словосполучень. Наприклад, таких, як „відгін – откат, відліч – учет, заскочка – защелка, є – готово, керма – правило, споряд – снаряжение, льоник – чека, набий - заряжай, нестріл – осечка, обережник – предохранитель, покривець – чехол, порожній набій – холостой заряд, протирач – банник, спочинь – оправиться, сторчовий – вертикальный, стрільно – снаряд, числовий – номер при орудій (так у тексті – В.К.), хуткий вогонь – беглый огонь” тощо. Думається, що деякі з цих слів можна було б внести до ужитку сучасної армії, як такі, що точніше відповідають правилам і традиціям української літературної мови.

Дуже цікавим для розуміння характеру субординації, службових стосунків між українськими військовиками та моральних засад, на яких вони ґрунтувалися, є Дісціплінарний статут Української Народної Республіки. Цей Статут був спрямований не тільки на зміцнення службової дисципліни, але й утверджував в армії шляхетність поведінки, взаємоповагу між військовиками незалежно від звання та посади, шанобливе ставлення до товаришів по зброї, підлеглих, колективу.

Про це свідчить навіть, перелік дисциплінарних стягнень, які могли накладатись „...без суду владою начальників:

5. Дісціплінарні кари слідуючі:

            а) догана словесно віч-на-віч,

            б) догана в писаній формі,

            в) догана в наказі,

            г) догана перед строєм, або зібранням товаришів по службі,

д) заборона виходити з двору (позбавлення звільнення з розташування частини – В.К.) протягом не більш 30 діб,

                        е) арешт протягом не більш 30 діб,

                        ж) зміщення на нижчу посаду.

З установленої Статутом „ієрархії” стягнень видно, що навіть усне зауваження, висловлене командиром без свідків, розглядалось як вид покарання. А усна догана перед строєм або на зборах товаришів вважалась стягненням більш суворим, ніж оголошене в наказі. Хіба це не свідчить про високий моральний авторитет колективу, його вищість навіть у порівнянні з авторитетом командира?

Проте, і командирський авторитет не залишався поза „опікою” Статуту і захищався перед керівниками вищого рангу. Тим самим підкреслювалась довіра до молодшого командира, упевненість у справедливості прийнятого ним рішення. Так, у статті 12-й Статуту сказано: „Старший начальник немає права змінить, або одмінить визначеної молодшим дісціплінарної кари, коли проступство дійсно учинено і начальник, накладаючи кару не вийшов з меж своєї влади.” (До слова, Дисциплінарний статут Збройних Сил України дозволяє старшим командирам посилювати стягнення, накладені молодшими командирами, проте забороняє пом’якшувати, якщо ці стягнення оголошено в межах наданої влади).

Довіра до командира, утвердження високого рівня взаємної відповідальності підлеглого і начальника проявлялась і у наданні можливості застосовувати надзвичайні заходи дисциплінарного впливу. Навіть у мирний час „в випадку неслухнянства підлеглого, начальник повинен зжити всіх засобів до виконання його наказу, а коли його заходи лишаться без наслідків, має право вжити для того силу.

Коли ж підлеглий опірається наказу начальника і дозволить собі відносно його самого, або осіб, виконуючих його наказ, насильство або напад..., то начальник, як надзвичайну міру, може вжити проти нього зброю.

Ще більш суворими були санкції Статуту в умовах особливого періоду: „під час війни і в місцевостях, оголошених на військовому стані, начальник має право вжити зброю в випадку неслухнянства його наказу хоч би насильного опіру і не було, а під час бою, в випадках, коли підлеглий йому свавільно залишає своє місце, чи закликає до його иншіх.”

Порядок накладення дисциплінарних стягнень був дуже подібним до сучасного, але й містив ряд архаїчних, як на сьогодення, позицій. Наприклад, такі: „Арешт відбувається на гауптвахті в одиночному заключеню без виконання службових обов’язків, при чому, для козаків і виконуючих обов’язки підстаршин, за кожний проведений під арештом день добавляється по 3 дні до обов’язкового строку дійсної служби, без виплати утримання за час добавочного строку служби...

В таборах, на маньоврах і в поході, а також коли не мається спеціяльних місць замкнення, козаки, замість арешту, становляться під рушницю в повній походній амуніції, рахуючи за кожний день арешту по 2 годині, не більш одного разу на добу.

Відбуваючі кару повинні стояти нерухомо, згідно правилам муштрового статуту і тримати рушницю на плечі.

Вивчення старих військових статутів вкотре доводить, що нам є чому вчитись у попередників і що процес українського державотворення має глибоке історичне коріння.

Володимир Клювак,

заступник директора Державного архіву Львівської області,

член Національної спілки журналістів України

 


*  - Тут і далі тексти подаються за оригіналами курсивом без виправлень і редагування.

** - Державний архів Львівської області. Фонд 257, опис 2, справа 1384.

випадковий матеріал
Акт проголошення незалежності України