UA
EN
RU

Цікавих для широкого загалу документів 30-40 років надійшло до архіву мало. Але відомо, що під час німецької окупації Львівське радіо працювало і до нас дійшли програми його передач на 10, 13, 19, 20 вересня 1941 та 7, 8, 9, 10 січня, 8, 9 лютого 1942 року. Час роботи – з 0800 до 0200 на українській, польській, словацькій, російській, німецькій мовах.

Після об’єднання Західноукраїнських земель з УРСР та у повоєнний час Львівське радіо кілька разів міняло свою назву та відомчу належність. Зокрема, у 1939 році був створений обласний радіокомітет, у 1944-47 рр. – обласний комітет радіофікації та радіомовлення, у 1947-53 рр. – обласний комітет радіоінформації, у 1954-57 рр. – відділ радіоінформації обласного управління культури а потім – обласна редакція радіоінформації обласного управління культури, з 1957 по 1971 рр. – комітет радіомовлення при виконкомі Львівської обласної ради депутатів трудящих, з 1971 р. – комітет Львівського облвиконкому по телебаченню та радіомовленню.

Найдавніші документи організацій, правонаступником яких є теперішнє „Львівське радіо”, датовані березнем 1940 року, а у воєнний час вони починають свій відлік з 16 серпня 1944 року. В основному це мікрофонні матеріали, фінансові звіти та постанова бюро Львівського обкому КПУ від 16.08.1944 року „Про радіообслуговування населення області”, яким установлено не менш як 4-годинну роботу районних радіовузлів.

У жовтні 1944 року Львівський обласний радіокомітет налічував 31-го працівника і складався з таких відділів: громадсько-політичних передач, художнього радіомовлення, випуску, технічного, радіоабонементного сектору та бюро інформацій і оголошень (в особі одного лише завідувача), двох друкарок, двох прибиральниць і трьох вахтерів. У штаті були також редактор, редактор-перекладач і диктор на польській мові, стенографістка. Зарплата коливалась від 115 рублів у прибиральниці і вахтера до 960 рублів заступника голови облрадіокомітету.

У повоєнні роки відбувалось зростання тривалості ефірного часу, збільшення зони обслуговування та технічне переозброєння радіокомплексу, запроваджувались нові форми роботи, програми, рубрики тощо.

Так, на ІУ квартал 1944 року (92 дні роботи) планувалось 230 годин ефірного часу, у тому числі громадсько-політичного мовлення – 100, художніх передач – 108, платної інформації – 7, перерв – 15 годин. Художні передачі мали таку структуру: запрошені артисти – 62, самодіяльність – 3, тонфільми та грамплатівки – 43 години.[i]

На 1968 рік Комітетом по радіомовленню і телебаченню при Раді міністрів УРСР Львівському обласному комітету було доведено середньодобовий обсяг радіомовлення за місцевою програмою 4 години і 7 хвилин, що складало 1506 годин і 42 хвилини на рік (376 год. на квартал). Але це чомусь це було менше, ніж навіть у 1961 році, коли середньодобовий обсяг мовлення становив 4 години 50 хвилин. [ii]

22 січня 1959 року введено в дію новий радіопередавач РВ-175 на хвилі 241,7 м для вечірніх передач з 19.20 год. до 22.30 год. а згодом до 01 год. для трансляції республіканських і центральних передач. Дано вказівку радіовузлам області з 22 січня приймати передачі Львівського радіо по станції РВ-175 і одночасно їх попереджено, що в разі неякісного прийому цієї станції, приймати з ефіру Київську станцію і транслювати її передачі. [iii]

У квітні 1960 року розпочалась підготовка до повного переводу місцевого радіомовлення на УКХ-ЧМ передавачі.

У 1966-67 роках запроваджується трьохпрограмне провідне радіомовлення. [iv]

З липня 1968 року почали виходити передачі Ростовського-на-Дону та Ряшівського (Жешовського) радіо.

У 1964 році Львівське радіо започаткувало популярну передачу на міські теми „Рідне місто моє”, кращі традиції якої сьогодні продовжує програма „Місто”. Перша передача, яка вийшла 1 червня у День захисту дітей, була присвячена цій темі, а також у ній йшлося про роботу науковців Львівського інституту охорони матері і дитини, про перший львівський трамвай, спорудження готелю „Інтурист”, кооперативне будівництво у Львові та міські новини[v].

У квітні 1960 р. було схвалено проспект радіогазети економічного району „Робітниче життя” і затверджено план випуску перших чотирьох номерів цієї газети. Передбачалось, що вона буде виходити щочетверга о 19 год. 20 хв.[vi]

У травні 1960 року облтелерадіокомітетом було схвалено розпочатий редакцією громадсько-політичного мовлення випуск радіожурналу „За здоровий побут”, основними завданнями якого було „висвітлення кращих зразків організації побуту в житті трудящих нашої області, паростків нового, комуністичного в побуті наших людей”, боротьба проти „дармоїдів, нероб і різних порушників норм соціалістичного співжиття”. Вирішено „створити нештатну редакцію цього журналу з активних працівників домоуправлінь, штабів дружин, медичних працівників, вчителів та інших верств громадськості.” [vii]

21 жовтня 1958 року на засіданні обласного комітету по радіомовленню і телебаченню прийнято рішення „про запровадження позивних Львівського радіо… використавши для цього мотив з гімну (на слова Івана Франка – В. К.) „Вічний революціонер”.[viii] Відомостями про те, чи у попередні періоди існували офіційно затверджені позивні, Держоблархів не володіє. Проте, саме слово “запровадження” може говорити про те, що таких позивних раніше не існувало.

7 вересня 1951 року: „Слухали: Лист студента Львівського педінституту т. Смаль з проханням дозволити йому виступити перед мікрофоном з своєю науковою працею про „Розвиток педагогічної думки в народно-демократичній Польщі”. Ця праця, - як пише студент, - дістала високу оцінку на кафедрі інституту. ...Ухвалили: Повідомити авторові, що Львівський радіокомітет організовує радіопередачі лише на місцеву тематику.”[ix]

Відповідним до “вимог часу” був і зміст радіопередач, більшість з яких мала чітко визначене політико-ідеологічне спрямування. Візьмемо для прикладу мікрофонні матеріали передач Дитячого відділу Львівського радіо за травень 1940 року.

Тоді передачі велись двічі на тиждень по 30-45 хв. вранці (10.00 – 11.00) або увечері (17.15-18.00) українською, польською та юдиш.

Так, 2 травня 1940 р. на хвилі 377,4 метра відбувся Першотравневий концерт для школярів, в якому взяли участь артисти Єременко, Леїн, Сушко, джаз-оркестр учнів сьомої СШ та учень 9-го класу Мойсей Ліс, який читав власного вірша „Революція”.

6 травня 1940 р. в ефір вийшла передача для школярів на юдиш – пісні Гебіртика (Гебертика) і народні єврейські пісні, 29 травня – виступ шкільної самодіяльності на юдиш, 30 травня – монтаж п’єси Лева Касіля „Черемиш – брат героя” польською мовою.

В інших передачах читались вірші відомих укр. поетів – Тичини.

Раз на тиждень в ефір виходила рубрика „Шкільні новини”.

Для молодших школярів читалось оповідання письменника Всеволожського „Сім’я Джугашвілі”, у перекладі на польську - оповідання Зощенка „Як Ленін жандармів обдурив”, пісня Штогаренка „Повів нас товариш Сталін”.

17 лютого 1959 р у запис по трансляції з консерваторії відбувся симфонічний концерт для школярів. Виконавці: учні Львівської музичної школи-десятирічки та симфонічний оркестр обласної філармонії під керівництвом Ісака Паїна. Першу частину „Концерту для скрипки з оркестром „Ля-мажор” Моцарта виконав учень 10-го класу Олег Криса – у майбутньому видатний музикант, - а учениця 9-го класу Наталія Ріпко – першу частину „Концерту для фортепіано з оркестром „Доміно” Бетховена.

Із циклу „Наукова фантастика” звучала новела Олеся Бердника „Десять хвилин у майбутньому”.

Одне із чільних місць у молодіжної тематиці радіо відводилось атеїстичним передачам. Зокрема таким, як виступи студента Львівського політехнічного інституту Я. С. „Як я „вбив” у собі бога”, викладача вечірньої школи робітничої молоді № 16 М. К. „Як я перестав вірити в бога” та ін.

Постійно звучали інші ідейно-виховні передачі, наприклад, 10 квітня 1951 року - бесіда для молоді „Уїнстон Черчілль – ворог миру”, 2 квітня 1950 року - ”розповіді молодих радянських людей, які побували за межами рідної країни”. У дикторському виконанні подавались виступи студента Московського електромеханічного інституту інженерів залізничного транспорту Героя Соціалістичної Праці І. П. та аспірантки Московського Державного університету Героя Радянського Союзу К. Р.

23 вересня 1949 року і 7 червня 1950 року виступав Олімпійський чемпіон та абсолютний чемпіон СРСР з гімнастики Віктор Чукарін.

31 травня 1956 року виступила письменниця Ірина Вільде з нагоди Міжнародного дня захисту дітей.

15 листопада 1953 року прозвучав нарис „Три сестри” про першокурсниць Львівської консерваторії Даниїлу, Марію та Ніну Байко, 2 квітня 1948 року - нарис Федора Корецького „Меццо-сопрано” про Григорія Війтишина – скрипкового майстра Львівської консерваторії, який розгадав секрет Страдиварі, 23 квітня 1948 року - розповідь про музичне училище на вул. М. Шашкевича, 5.

19 червня 1949 року виступали молоді поетим Львова, серед яких – Ростислав Братунь із своїми віршами „Весна”, „Наречена”, „Матері”.

А для дорослої аудиторії у 50-ті роки минулого століття були свої, спеціальні теми, але, звісно ж не менш “політично вивірені”. Які це теми?

Частково відповідь на це питання можна знайти у листі Головного управління радіоінформації Міністерства культури України від 29 липня 1953 року із зауваженнями до тематичного плану радіомовлення відділу радіоінформації Управління культури Львівського облвиконкому:

„В громадсько-політичному мовленні ...передбачено ряд актуальних передач з партійного життя, для агітаторів, з питань культури і радянського будівництва, на промислові і сільськогосподарські теми. Серед них можна назвати такі, як „Комуністична партія – керівна і спрямовуюча сила радянського суспільства”, „Українські буржуазні націоналісти – найлютіші вороги радянського народу”, „Колгоспні агітатори - бойові помічники парторганізації в організаційно-господарському зміцненні колгоспів”, „Комуністи в авангарді боротьби за дострокове виконання виробничих планів”, „Участь інтелігенції району у соціалістичному перетворенні села”, „Львів – місто вузів”, „Генеральний план реконструкції Львова”, „Право на відпочинок”, „Постійні комісії місцевих рад за роботою”, „Жіноча рада”, „Батьківське піклування Комуністичної партії і радянського уряду про соціалістичні перетворення на Львівщині” та інші.” [x]

Та й як же могло бути інакше, коли ця тематика офіційно проголошувалась у Положенні про Львівський обласний комітет по радіомовленню і телебаченню і була затверджена наказом Голови Комітету по радіомовленню і телебаченню при Раді Міністрів УРСР від 29 жовтня 1957 року за № 62. Згідно з цим та іншими аналогічними документами чільним завданням обласного комітету по радіомовленню і телебаченню було: „... всебічне висвітлення засобами радіо і телебачення ролі Комуністичної партії, як організатора і натхненника перемог радянського народу, завдань комуністичного будівництва в області, виховання радянських людей в дусі комуністичної ідеології і моралі, в дусі пролетарського інтернаціоналізму і дружби між народами, популяризація соціалістичного змагання  і передового досвіду в промисловості і сільському господарстві, організація передач для молоді і висвітлення шкільного життя, популяризація досягнень народів Радянського Союзу, Української РСР і трудящих області в громадсько-політичному, економічному та культурному житті;... інформація радіослухачів і телеглядачів про боротьбу Комуністичної партії і радянської держави за мир, свободу і незалежність народів, викриття антирадянської пропаганди зарубіжних реакційних сил;... ведення науково-природничої і атеїстичної пропаганди...” [xi]

 

Відповідними до завдань були і методи їх досягнення. Про будь-яку творчу самостійність радіо журналістів тоді не йшлося.

Про характер творчого процесу на радіо тих років можна судити з протоколу засідання обласного комітету радіофікації від 29 листопада 1951 року. Це засідання було присвячене лише одному питанню:

„1. Слухали: Літературну композицію „Пісня без слів” (про Сергія Мироновича Кірова), автор Злата Каменкович. Ухвалили: Дозволити редактору т. Бойко Т. О. Прийняти радіокомпозицію З. Каменкович „Пісня без слів” з такими принциповими змінами, автор з якими цілком погодився: 1. Скоротити ліричний вступ. 2. Вилучити сцену розмови т. Кірова з тов. Сталіним. Вилучити сцену загальних зборів робітників заводу „Електропила”, замінити її пересказом автора цієї події.” [xii]

Або у протоколі від 26-27 листопада 1951 року: Ухвалили: Вважати головним завданням всіх редакцій показ соціалістичних перетворень, які відбулись у Львівській області. В цих передачах підкреслювати керівну і спрямовуючу роль партії Леніна-Сталіна, братню допомогу всіх народів Радянського Союзу і насамперед , великого російського народу.” [xiii]

Тут доцільними буде навести типовий приклад намагання вписатись у „лінію партії” з питань культури.

Один відомий львівський композитор, на той час працівник комітету радіоінформації, в ході обговорення статті в газеті „Правда” за 2 липня 1951 року „Проти ідеологічних перекручень в літературі” сказав:

„ ...до мікрофону потрапляли низькоякісні твори. Щоб не бути голослівним, наведу приклади:

Ми передавали твори місцевого композитора Ражанської на слова М. Рильського. Вони ці твори нічого спільного з сучасністю не мали, а ми їх давали в ефір.

Другий факт. Композитор Кошиць – емігрант, людина з сумнівним минулим. Але пісні в його обробці ми передавали тому, що нам їх надіслав Український радіокомітет.

Я особисто, як композитор, теж припустив помилку, що не критично ставився до відбору текстів для написання музики.

І, нарешті, приклад типової “самокритики” за двозначність фольклору:

Так, …, я написав музику на народні коломийки, де були такі слова:

„Ми, гуцули, горді люди,

Зараз ся гордуєм,

Старі хати розбираєм,

Колгоспи будуєм.”

На мою думку, не всі тексти в піснях Леонтовича заслуговують на те, щоб їх давали в ефір. Але ми на це не звертали раніше уваги.” [xiv]

Прискіпливість у підготовці матеріалів, суворість у ставленні до радіожурналістів, підвищена вимогливість до них та технічних працівників, навіть при здавалось би незначних огріхах у роботі, були характерною ознакою службових стосунків того часу. Будь-якому недоліку у роботі тоді могли надати політичного звучання. А у часи Сталіна це було дуже серйозно. Так, наприклад, голова обласного комітету радіоінформації 5 лютого 1953 року за

„... грубу граматичну помилку, яка межує з політичною... – запис на плівку по не завізованому тексту і неуважне прослуховування після запису плівки з виступом лікаря 4-ої поліклініки т ЗАВАЛІЙ В. С. внаслідок чого в ефір пішло слово „революційний” замість „дореволюційний” – відповідальному редактору „Останніх вістей” т. РОГОВІНУ С. А. ...” оголошено догану[xv]. Мабуть, „т. Роговін С. А.” ще легко відбувся. А з інших причетних до випуску матеріалу в ефір - кого попередили, а кому вказали. Та і як було не „реагувати” на дрібні похибки, коли за словами одного з керівників комітету „газета „Правда” підкреслила, тепер радіомовлення перетворилося в нашій країні в самостійну ділянку ідеологічної роботи.”[xvi]

В архіві зберігаються деякі зразки документів з царини партійно-адміністративного керівництва засобами масової інформації. Ось один із них. 25 грудня 1952 року голова комітету радіоінформації Скачко пише голові Львівського обласного комітету радіоінформації Мельнику: „Прошу Вас замовити тов. С. Стефанику (Семен Стефаник - тодішній голова облвиконкому, син видатного українського письменника Василя Стефаника – В. К.) ґрунтовну, кваліфіковану статтю-рецензію на книгу П. Карманського про Ватикан (розмір 10-12 сторінок через 2 інтервали). В цій статті автору належить викласти основний зміст книги П. Карманського з використанням найважливіших фактичних матеріалів, що гостро викривають Ватикан як найзлішого ворога нашої країни і усього табору миру, демократії і соціалізму.

Статтю слід написати у дусі рецензії, опублікованої днями в „Правде” про книгу П. Карманського.

Необхідно, щоб Ви попередньо проконсультувались з секретарем обкому КПУ тов. Литвиним К. З. Якщо б тов. Литвин К. З. чомусь порахував би неприйнятною кандидатуру т. Стефаника для зазначеної вище статті, - погодьте з ним іншу кандидатуру автора і замовте йому статтю.

Треба, щоб ця стаття була у нас у жодному разі не пізніше 4-7 січня 1953 року.

Прошу Вас особисто простежити за цим.”[xvii]

Ось так виглядав, - послуговуючись сучасною термінологією, - темник п’ятидесятих.

У 50-60-70-х роках комітет радіомовлення і телебачення при Раді Міністрів УРСР регулярно готував зауваження[xviii], рецензії на передачі обласних редакцій радіомовлення і поширював по Україні. Як видно із змісту цих документів, це були фактично циркуляри, які давали настанови, які теми піднімати (темники?) і як їх висвітлювати в радіопередачах. Зокрема, у 9-ти сторінковій „Рецензії на науково-атеїстичні передачі Львівського і Чернівецького обласних радіо за грудень 1960 року, січень і лютий 1961 року” читаємо:

„В жовтні минулого року ми відмічали перші успіхи Львівського обласного радіо в науково-атеїстичній пропаганді. Радіожурнал „Голос атеїста” з інтересом сприймали радіослухачі. Тоді ж говорилось і про ряд істотних недоліків. Редактор антирелігійної пропаганди урахував зауваження і поради Українського радіоі за рецензований період подав немало хороших лекцій, бесід, виступів, листів. Популярною мовою написана змістовна бесіда викладача ВПШ ... „Уніатська церква – ворог українського народу”. В передачі вміщуються інтересні і корисні відповіді на листи радіослухачів і, зокрема, хороша відповідь прозвучала з вуст диктора жителю села Закомаре, Олеського району... на його запитання „Що таке сон”. Шкода тільки, що...”[xix] і далі йдуть розлогі „рекомендації” і вказівки що і як треба подавати радіослухачам.

Взагалі, те що ми сьогодні називаємо „темниками” для ЗМІ, не є сучасним винаходом бюрократів. Це, як говориться, „добре забуте старе”, хіба що раніше не існувало такого терміну. Настанови радіожурналістам давались у партійних постановах, наказах керівництва, рецензіях, листах тощо протягом усього періоду існування радянського обласного радіомовлення. Читаємо циркуляр Комітету по радіомовленню і телебаченню головам обласних комітетів датований січнем 1967 року і адресований головам обласних комітетів: „Рекомендуємо вам глибоко проаналізувати роботу своїх редакцій з таких питань: 1. Пропаганда ... рішень 23 з’їзду КПРС, питань марксиситсько-ленінської теорії, надання допомоги пропагандистам і сітці партійної освіти... 4. Виховання у радянських людей почуття патріотизму, дружби народів і пролетарського інтернаціоналізму. 5. Критика і розвінчування буржуазної ідеології, пережитків минулого в свідомості людей, зокрема національних і релігійних (підкреслено нами – В.К.), тунеядства, хуліганства та ін. Пропаганда радянського способу життя, норм комуністичної моралі, показ духовного багатства людини нашого суспільства...”[xx]. Усього в цих „рекомендаціях” 9 розширених пунктів.

А щоб журналісти належним чином дотримувались” рекомендацій”, їх періодично і дуже ґрунтовно перевіряли „директивні” органи. Досить сказати, що виклад результатів однієї з таких перевірок у 1967 році щодо усунення недоліків, виявлених в ході попередньої, за 1966 рік, заледве умістилась на 31 друкованому аркуші.

Непересічною подією в житті радіо був візит 14 лютого 1959 року і виступ перед усім творчим складом обласної редакції радіомовлення завідувача сектору ЦК КП України Яровенка. Високопосадовий партійний функціонер у чомусь схвалював, а у чомусь критикував роботу колективу. Зокрема, критикував за те, що

„... у матеріалах про кращого тракториста області Фурду, а також академіка Крип’якевича наводяться ілюстрації, які зовсім не зв’язані з матеріалами ХХІ з’їзду КПРС. Те ж саме можна сказати і про деякі музичні передачі, хоч вони і присвячені були ХХІ з’їзду[xxi]. (тракторист, Крип’якевич, музика – і ХХІ партз’їзд! Як тісно пов’язувалось!)

Роль наглядача за виконанням партійних директив виконувала цензура в особі спеціального органу – так званого “облліту”. Без його штампу „Дозволяється до передачі” жодна передача не могла вийти в ефір. Навіть записана на магнітну плівку „Казка про Лускунчика” у супроводі музики Чайковського у циклі передач для малят та школярів молодшого віку 10 жовтня 1959 р. супроводжувалась таким дозволом.

Є ще багато подібних прикладів роботи цензора:

- у нарисі про молодого тракториста вимарано прізвище командира полку, якому юнак проходив службу;

-         у нарисі про молодих робітників місце будівництва електролампового заводу „в кінці вулиці імені Тургенєва” замінено на „околиці Львова”;

-         у передачі про радіофікацію сіл Рава-Руського, Пустомитівського, Сокальського і Кам’янка-Бузького районів з цього переліку чомусь викреслено назву Сокальського району, а в іншому місці із списку сіл – назву села Шабельня;

-         21 листопада 1947 року. Назву передачі „Борислав сміється” замінено на „Радянський Борислав”;

-         У тексті передачі про історію Львова було викреслено згадку про те, що у нашому місті „...до Великої Вітчизняної війни перебувало 16 консулів різних європейських та американських країн”[xxii].

Крім того, співробітники цієї структури не раз використовували своє посадове становище і залежність від них працівників радіо у своїх власних, корисливих цілях. Так, виступаючи на засіданні комітету радіоінформації 7 серпня 1951 року, зав. сільгоспвідділом Зеленський сказав: „... у нас є такі кореспонденти , які ніколи не бувають в районах, а кореспонденції на сільську тематику дають. Я маю на увазі деяких працівників Облліту. Вони використовують матеріали з районних і політвідділівських газет, які надходять до облліту для послідуючого контролю.”[xxiii]

 

У 50-60-70-х роках комітет радіомовлення і телебачення при Раді Міністрів УРСР регулярно готував зауваження, рецензії на передачі обласних редакцій радіомовлення і поширював по Україні. Як видно із змісту цих документів, це були фактично циркуляри, які давали настанови, які теми піднімати (темники?) і як їх висвітлювати в радіопередачах. Зокрема, у 9-ти сторінковій „Рецензії на науково-атеїстичні передачі Львівського і Чернівецького обласних радіо за грудень 1960 року, січень і лютий 1961 року” читаємо: „В жовтні минулого року ми відмічали перші успіхи Львівського обласного радіо в науково-атеїстичній пропаганді. Радіожурнал „Голос атеїста” з інтересом сприймали радіослухачі. Тоді ж говорилось і про ряд істотних недоліків. Редактор антирелігійної пропаганди урахував зауваження і поради Українського радіо (спробував би він не урахувати – В. К.) і за рецензований період подав немало хороших лекцій, бесід, виступів, листів. Популярною мовою написана змістовна бесіда викладача ВПШ ... „Уніатська церква – ворог українського народу”. В передачі вміщуються інтересні і корисні відповіді на листи радіослухачів і, зокрема, хороша відповідь прозвучала з вуст диктора жителю села Закомаре, Олеського району... на його запитання „Що таке сон”. Шкода тільки, що...”[xxiv] і далі йдуть розлогі „рекомендації” і вказівки що і як треба подавати радіослухачам.

 

Взагалі, те що ми сьогодні називаємо „темниками” для ЗМІ, не є сучасним винаходом бюрократів. Це, як говориться, „добре забуте старе”, хіба що раніше не існувало такого терміну. Настанови радіожурналістам давались у партійних постановах, наказах керівництва, рецензіях, листах тощо протягом усього періоду існування радянського обласного радіомовлення. Читаємо циркуляр Комітету по радіомовленню і телебаченню головам обласних комітетів датований січнем 1967 року і адресований головам обласних комітетів: „Рекомендуємо вам глибоко проаналізувати роботу своїх редакцій з таких питань: 1. Пропаганда ... рішень 23 з’їзду КПРС, питань марксиситсько-ленінської теорії, надання допомоги пропагандистам і сітці партійної освіти... 4. Виховання у радянських людей почуття патріотизму, дружби народів і пролетарського інтернаціоналізму. 5. Критика і розвінчування буржуазної ідеології, пережитків минулого в свідомості людей, зокрема національних і релігійних (підкреслено нами – В.К.), тунеядства, хуліганства та ін. Пропаганда радянського способу життя, норм комуністичної моралі, показ духовного багатства людини нашого суспільства...”.[xxv] Усього в цих „рекомендаціях” 9 розширених пунктів.

А щоб журналісти належним чином дотримувались” рекомендацій”, їх періодично і дуже ґрунтовно перевіряли „директивні” органи. Досить сказати, що виклад результатів однієї з таких перевірок у 1967 році щодо усунення недоліків, виявлених в ході попередньої, за 1966 рік, заледве умістилась на 31 друкованому аркуші.

Але той, хто добре справлявся з поставленими завданнями, міг розраховувати і на підвищені гонорари. Про це чітко мовиться в загальносоюзній „Інструкції про порядок застосування ставок авторської винагороди за матеріали, що передаються по радіо і телебаченню” від 25.08.1967 р.: „... розміри авторської винагороди установлюються в межах затверджених ставок, виходячи з ідейного змісту (підкреслено нами – В. К.) і художньої якості матеріалів; при цьому враховується важливість і актуальність теми, оперативність і складність підготовки матеріалів...”[xxvi]

 

Володимир Клювак,

заступник директора

Державного архіву Львівської

області, член НСЖУ

 

 


[1] ДАЛО, ф. Р-1357, оп.1, спр. 6, арк. 1, 2

[2] ДАЛО, ф. Р-1357, оп.1, спр. 516, арк. 19

[3] ДАЛО, ф. Р-1357, оп.1, спр. 405, арк. 2

[4] ДАЛО, ф. Р-1357, оп. 1, спр. 801, арк. 51

[5] ДАЛО, ф. Р-1357, оп. 1, спр. 674, арк. 1

[6] ДАЛО, ф. Р-1357, оп.1, спр. 441, арк. 19

[7] ДАЛО, ф. Р-1357, оп.1, спр. 441, арк. 27

[8] ДАЛО, ф. Р-1357, оп.1, спр. 374, арк. 23

[9]ДАЛО, ф. Р-1357, оп.1, спр. 143, арк. 14

[10] ДАЛО, ф. Р-1357, оп.1, спр. 220, арк. 64

[11] ДАЛО, ф. Р-1357, оп.1, спр. 346, арк. 4

[12] ДАЛО, ф. Р-1357, оп.1, спр. 143, арк. 3

[13]ДАЛО, ф. Р-1357, оп.1, спр. 143, арк. 7

[14] ДАЛО, ф. Р-1357, оп.1, спр. 143, арк. 23

[15] ДАЛО, ф. Р-1357, оп.1, спр. 216, арк. 9

[16] ДАЛО, ф. Р-1357, оп.1, спр. 216, арк. 11

[17] ДАЛО, ф. Р-1357, оп.1, спр. 220, арк. 192. Переклад з російської.

[18] ДАЛО, ф. Р-1357, оп. 1, спр. 220, арк. 23

[19] ДАЛО, ф. Р-1357, оп. 1, спр. 476, арк. 83

[20] ДАЛО, ф. Р-1357, оп. 1, спр. 801, арк. 2,3

[21] ДАЛО, ф. Р-1357, оп.1, спр. 405, арк. 12

[22] ДАЛО, ф. 1357, оп.1, спр.46, арк.13.

[23] ДАЛО, ф. Р-1357, оп.1, спр. 143, арк. 17

[24] ДАЛО, ф. Р-1357, оп. 1, спр. 476, арк. 83

[25] ДАЛО, ф. Р-1357, оп. 1, спр. 801, арк. 2,3

[26] ДАЛО, ф. Р-1357, оп. 1, спр. 923а, арк. 21. Переклад з російської

випадковий матеріал
Ухвала земельної комісії УНР про основи земельної реформи