UA
EN
RU

Характеристика структури та інформативної                       наповнюваності «Додаткової інструкції в лісовій справі»              від 26 квітня 1919 р.

 

Програма розбудови та формування законодавства Української Народної Республіки була важливим підсумком політичної діяльності національної еліти, яка прагнула самостійного державного курсу. Для реалізації завдань внутрішньої політики та відновлення державності створювалася ефективна управлінська система. Зокрема, Народне міністерство земельних справ УНР стало правонаступником Міністерства земельних справ Української Держави. Датою заснування якого слід вважати 26 грудня 1918 р. Безпосередньо Народному міністерству земельних справ підпорядковувався Лісовий департамент, який опікувався лісами, що входили до державного Лісового фонду. До обовязків департаменту входила координація діяльності місцевих державних лісових установ та здійснення загального нагляду за виконанням законів щодо охорони лісів. Директором Лісового Департаменту, на той час, був М.  Пахарь.

Потреба у розвитку лісового законодавства України на початку ХХ ст. викликана низкою політичних та соціально-економічних чинників. Адже, до революції 1917 – 1921 рр. особливістю правового аспекту було те, що великі лісові масиви належали приватним власникам1. Поміщикам належало 69,6% лісів, в той час як у власності селян було тільки 8,1%2.Закон «Про ліси УНР», затверджений 13 січня 1919р., регламентував користування лісовими угіддями та оголосив всі приватні ліси та лісові угіддя розміром понад 15 десятин власністю УНР. Разом із державними (скарбовими) лісами вони сформували Лісовий Фонд УНР, яким повинна була розпоряджатися Головна лісова управа 3.

«Додаткова інструкція в лісовій справі» прийнята 26 квітня 1919 р. як документ, що конкретизував певні положення закону «Про ліси УНР». Інструкція відносилася до документації, що регламентувала внутрішню політику УНР, тобто господарську сферу територій, які були підконтрольні українській владі. «Додаткова інструкція в лісовій справі» мала офіційний характер і була прийнята Лісовим департаментом.

Структурно Інструкція поділяється на декілька частин:

І. Загальні уваги

ІІ. Поділ лісів по категоріях

ІІІ. Організація управління; провадження господарства

ІV. Лісорубочні договори

В першій частині документу зазначається, що в січні-лютому 1919 р. встановлені органи лісоуправління і прийнято порядок користування та керування Лісовим Фондом Української Народної Республіки  4Проте, зазначається, що остаточне розподілення лісів по категоріях та прийом-передача їх до розпорядження тих чи інших установ відбудеться після низки підготовчих заходів. Прешочерговим завданням, яке потребувало вирішення, було переведення в державну власність колишніх приватних лісів. Незважаючи на певну невизначеність щодо проблеми підпорядкування лісового господарства, уряд закликав до розуміння того, що ліс потрібно охороняти від знищення, прибутки і видатки з експлуатації лісу мали чітко контролюватися.

Другий розділ Інструкції чітко регламентує обов’язки та діяльність лісничого. Зазначається, що «…Повітові Лісничі працюючі під загальним керуванням Губерніяльних Лісничих, встановлюють порядкування в більших лісових участках, починаючи від великих організованих вже попередніми власниками лісових господарств, і кінчаючи окремими невеликими лісовими участками, площею до 15 десятин…»5.

Важливе місце в Інструкції займає розподіл лісів на лісництва. В першу чергу, встановлювався порядок існування великих приватних господарств. На яких повітовий лісничий, після дозволу Лісового департаменту, вводить тимчасове управління. Щодо громадських лісів, то вони мали залишатися в громадському підпорядкуванні, але уточнюється, що «…над ними встановлюється контроль та догляд, згідно п. 23 та 24 Інструкції»6Заборонялося роздрібнювати лісові ділянки на декілька частин. Проте, колишнім власникам надавався дозвіл для заготівлі дров та дерев'яних будівельних матеріалів на території, яка має місцеве значення та переважно з дрібним лісом і тільки з «участків площею не більше 15 десятин». В державне користування передавалися ті площі, на території яких був цінний лісовий матеріал, а також громадські ліси, які мають державне значення, парки, наукові дослідні ділянки, а також ті ділянки, які виконують захисну функцію7. Як можна побачити, у приватній власності залишалися лише ті площі, які не були загально-громадськими одиницями, не мали державного значення та з дровяним, дрібним або середнім будівельним лісом, що не мають цінного значення.  

Щодо лісових будівель, споруд лісогосподарського значення: мостів, телефонів, пожежних башт, сторожок тощо, то вони, разом із лісами та лісовими площами, переходять до лісового господарства та стають його структурною одиницею. Важливим є той факт, що господарсько-промислові будівлі, які розташовані в межах лісової дачі і тісно сполучені з господарством, можуть тимчасово використовуватися на орендних умовах. Умови тимчасового орендного користування визначаються Повітовими та Губерніяльними комісіями в складі представників: Земельної Управи, Народної Управи, Міністерства Юстиції, Державного Контролю, Міністерства Внутрішніх Справ Кооперативів, Селянської спілки, Губерніяльного або Повітового Лісничого. Остаточне рішення належить Лісовому Департаменту8.

Організація лісоуправління передбачала утворення нових лісництв, а тим самим прийняття на роботу фахівців у цій галузі, які мають відповідну освіту, знання та досвід. Саме із цих критеріїв визначалася заробітня плата «…встановляючи ім платню відповідно іх освіті, знанням, практичному стажеві та іншим властивостям, але в розмірі не більш тих окладів утримання, які існують для скарбових Лісничих»9.

Всі роботи та витрати в лісових господарствах мали проводитися на основі складених прибутково-видаткових кошторисів, які укладалися Повітовими Лісничими. Документ надсилався Губерніальним Лісничим, які могли внести зміни чи доповнення, після цього Лісовий Департамент затверджував його. Якщо, для запланованих робіт, не вистачало прибуткових коштів, то Міністерство асигнувало необхідні аванси10.В інструкції зазначається, що окрім кошторисів, мають бути складені та передані у вищі органи звіти про проведені роботи та видатки, що були з 16 грудня 1918 по 1 квітня 1919р. Термін подачі таких документів визначався не пізніше 1 червня 1919р.11.

В інструкції визначене питання про відновлення та охорону лісу. Окрім цього мав проводитися контроль за випасом худоби, та вживання певних заходів щодо запобігання лісових пожеж «…для чого слід в першу чергу очистити ліс від вершин, гилля, і всякого хламу…», «…треба призначити пожарних сторожів…»12.

Також виникало питання використання так званих скарбових статей (орні ділянки, сінокоси, риболовні озера, млини тощо). За інструкцією усі ці території, могли передатися в оренду або продовжувати термін оренди, якщо вона була вже укладена13.

Четвертий розділ «Додаткової інструкції в лісовій справі» регламентує порядок вирубки лісу та укладання лісорубних договорів. Лісничими перевірялися договори на предмет правомірності та законності «можуть бути допущені до виконання тільки ті договори, заключні з бувшими приватними власниками, відносно яких буде точно встановлено, що вони заключні до 15 грудня 1918 р.», а також «… коли дійсність договорів може бути встановлена відповідними і безсумнівними конторськими записами»14. Після перевірки усіх документів, дозволялося прорубувати старі лісосіки. Нові вирубки розпочинались вразі «...необхідністю задоволення невідкладних лісових потреб...»15Заготівля дров та лісових матеріалів відбувалася лише за умови укладання платіжних договорів. Проте, вирубка могла бути припинена «...як з метою доцільного чи справедливого роспреділення лісових матер'ялів та дров, так і з метою попередження спекуляції і встановлення правильних цін»16.

Законотворчі процеси та управління лісовою галуззю у часи діяльності УНР створювалися у складних політичних процесах. Проте, незважаючи на складне воєнне лихоліття Українська Народна Республіка була здатна проводити політику в інтересах українського народу. Дане законодавство було досить прогресивним. Адже, передбачало можливість існування як державного так і приватного лісоволодіння, регламентувалося також використання лісів господарськими та науковими інститутами. В аналізованому документі приділялася значна увага питанню охорони, збереження та відновлення лісу. В основі «Додаткової інструкції в лісовій справі» покладено принцип державного контролю за всіма лісами, не залежно від власника, розпочато курс на розвиток рентабельного лісового господарства із наявністю прибуткового кошторису.  

 

Науковий співробітник сектору

використання інформації документів              Олена Горбач

 


[1] Киндюк Б.В. Історико-правова характеристика закону «Про ліси в УНР». – С. 24

[2] Генсірук  С.А. Історія лісництва в Україні. – С. 88

[3] Петрук О.П. Народне міністерство земельних справ УНР. – С. 175

[4] ДАЛО Ф.257, оп. 2 спр. 1397. С. 6.

[5] Там само С.6 зворот

[6] ДАЛО Ф.257, оп. 2 спр. 1397 C. 6 зворот

[7] Там само С. 7

[8] Там само С.7 зворот

[9] ДАЛО Ф.257, оп. 2 спр. 1397 С.8

[10] Там само

[11] Там само С.8 зворот

[12] Там само

[13] Там само

[14] ДАЛО Ф.257, оп. 2 спр. 1397 С. 9

[15] Там само

[16] Там само С.9 зворот

випадковий матеріал
Малюнок студентських років у зошиті з біології